Доступність посилання

ТОП новини

«Бій тривав вісім годин. На нас ішли 10 танків і піхота» – полковник «Німець»


Донецький аеропорт, жовтень 2014 року
Донецький аеропорт, жовтень 2014 року

«Ми захопили в полон бойовиків з «Первой славянской бригады»

Київ – Повітряних сил Збройних сил України Павло Свадовський з позивним «Німець» взимку виконував обов’язки начальника штабу зведеного загону Повітряних сил, який стримував наступ бойовиків в районі Донецького аеропорту, поблизу селища Спартак. Він розповів Радіо Свобода про те, як військовослужбовцям довелося виконувати незвичні бойові завдання – відбивати танкові атаки, стримувати просування диверсійних підрозділів та брати в полон бойовиків.

Наш загін зайшов на позицію, зайняв оборону та приступив до виконання бойових завдань ввечері16 грудня 2014 року, це була третя каденція повітряних військ на позиції північніше селища Спартак у загальній лінії фронту. Основні зусилля підрозділу були зосереджені на зриві спроб противника захопити позиції та здійснити прорив в напрямку населених пунктів Авдіївка, Ясинувата, Опитне, Водяне, Піски. Моє особисте рішення піти в зону АТО народилося набагато раніше. Я був на командному пункті, коли перекидали техніку в Крим, і знав, як це відбулося. Тож події березня 2014-го року на мене особисто дуже вплинули. Коли я почув, що створюється бойовий загін, то написав відповідний рапорт, який командування розглянуло позитивно.

Це фахівці різних спеціальностей – авіаційні інженери, техніки, зв’язківці, спеціалісти радіотехнічних та зенітно-ракетних військ

Особовий склад, який увійшов до складу зведеного загону повітряних сил, – це фахівці різних спеціальностей – авіаційні інженери, техніки, зв’язківці, спеціалісти радіотехнічних та зенітно-ракетних військ. Під час навчання військовослужбовці проходили реальну військову підготовку та тактику загальновійськового бою, але практики, крім стрільби з особистої зброї, у нас не було.

Втім, командир загону поставив завдання, щоб кожен боєць навчився стріляти з усієї штатної зброї, яка є на озброєнні загону. А це і зенітні установки ЗУ-23-2, і протитанковий ракетний комплекс «Фагот», і кулемети різного калібру, і гранатомети різних модифікацій. Під час перебування на фронті ми навіть сформували екіпаж танку Т-64Б: командир екіпажу – офіцер-зенітник полковник Кулініч (позивний «Жора»), механік-водій – підполковник Мартинюк (позивний «Механік), навідник-зв’язківець – прапорщик Панчук (позивний «Боцман»). Я вам скажу, що в тих умовах вчишся всьому дуже швидко.

Перемир’я сепаратисти почали порушувати майже одразу

З дев’ятого грудня 2014 року на фронті було так зване перемир’я, яке звісно ми дотримувались, а противник – ні. Майже кожний день нас «поливали» зі стрілецької зброї, гранатометів АГС-17 та мінометів калібру 82 мм. Ми зі свого боку вогонь у відповідь не вели, відкривали вогонь на поразку, коли противник наближався до наших позицій ближче 150 метрів. Наше головне завдання було не допустити прориву оборони на нашій ділянці території.

Дякуючи волонтерам, у нас були тепловізори, але ми мали ще навчитися ними користуватися. Зразу важкувато було розпізнати, чи це люди, чи це звірі

Дякуючи волонтерам, у нас були тепловізори, але ми мали ще навчитися ними користуватися. Зразу важкувато було розпізнати, чи це люди, чи це звірі, й яка відстань до цілі. Хтось удосконалив свої навички, а хтось вчився з нуля.

Противники активізувався після Різдва – почалися обстріли позицій із важкого озброєння. Спочатку, коли було по 56-60 попадань на позицію, ми думали, що це багато. Але потім їх стало 600-700, цього навіть по телебаченню не говорили. Одного разу нас 1200 разів «накривало». Це нас перевіряли перед наступною атакою.

Бій 22 січня тривав вісім годин

Дуже серйозний бій був 22 січня, коли наш загін потрапив в оточення. З нами тоді разом були бійці однієї з аеромобільних бригад. Один з напрямків оборони очолив командир нашого загону – полковник Туринський із позивним «Граф».

Знищили сім вантажівок «Урал» та одну вантажівку «Краз». Усі вантажівки російської збірки

Проти нас розгорнули і бронетанкову групу, і піхоту, і артилерію. Цей бій був впритул, і того дня ми втратили хороших та порядних людей. Він розпочався о 10 годині 20 хвилин ранку, а закінчився десь о 18:40. Ми тоді знищили три бронетранспортера, три бойових машини піхоти, один броньований тягач, сім вантажівок «Урал» та одну вантажівку «Краз». Усі вантажівки російської збірки. Також захопили чотири гармати «Рапіра», одну з яких пізніше налагодили та вели з неї вогонь. Зокрема, 1 лютого знищили з неї бронетранспортер.

22 січня ми також захопили в полон бойовиків з підрозділу «Первая славянская бригада». А через кілька днів десантники під командуванням комбата із позивним «Один-Дев’ять» захопили бойовиків з батальйону «Восток». Вони підтвердили, що проти нас воювали, зокрема, й «кадирівці». Раніше ми чули вигуки «Аллах Акбар».

Проросійський бойовик біля підбитого українського танка у селищі Спартак, березень 2015 року
Проросійський бойовик біля підбитого українського танка у селищі Спартак, березень 2015 року
Один питає другого: «Це хто до нас приїхав?» Другий каже: «Спецназ». А перший йому: «Це спецназ? Це ти ще спецназ повітряних сил не бачив!»

Треба сказати, що десантники оцінили нашу роботу. Після цього бою до нас приїхали спецпризначенці, і, проходячи повз групи десантників, я почув, як один питає другого: «Це хто до нас приїхав?» Другий каже: «Спецназ». А перший йому: «Це спецназ? Це ти ще спецназ повітряних сил не бачив!» Особисто для мене це найвища оцінка, оцінка, яку нам дали десантники. Значить, що й бійці Повітряних сил чогось варті в загальновійськовому бою.

Ми безпосередньо знищили у старому терміналі від 6 до 8 вогневих точок противника, пошкодили кілька танків, зокрема, два з них під час бою 22 січня. Тоді проти нас з боку Спартака та старого терміналу Донецького аеропорту пішли щонайменше 10 танків, які вели вогонь безпосередньо по наших позиціях.

«Я втратив кілька років життя, коли група розвідників потрапила в засідку»

Їх не було близько 5 годин, при тому, що ми їх чекали менше, ніж через годину

– Командиру і мені, його першому заступнику, доводилося відповідати не лише за виконання бойового завдання, але й зробити все можливе, щоб зберегти підлеглий особовий склад. На жаль, на 100% це зробити не вдалось. Під час одного з боїв ми втратили двох військовослужбовців: майор Петренко Василь Васильович та солдат Попович Денис Григорович. Хай земля їм буде пухом. Вічна слава героям!

За час виконання завдання втрати загону загалом склали: безповоротні – 2 військовослужбовця, санітарні – 22 людини. Половина поранених відмовилися залишати позиції і залишились виконувати завдання до ротації.

Одного разу мене покарав командир, бо я замість відпочинку перевіряв пости. Таке виховання було закладено і в школі, і в усіх військових навчальних закладах. Я думав, що краще я не відпочину, але зроблю все, щоб особовий склад залишився живий.

У нас були люди з різних регіонів України, зокрема, були місцеві – з Горлівки, з Червоного Луча, з Луганська. Хлопці – молодці, виконували усі завдання.

Це життя, і його не вдасться переписати

Був один момент, коли під час мирних домовленостей проходив по залізниці потяг, і ми побачили, що везуть прикриті установки «Град». І відбулася дискусія, чи треба стріляти. Один з офіцерів сказав: «Як можна? У мене батько там, на тій території». Але коли після Різдва почалися бойові дії, вже ніхто не сумнівався. Такий факт мав місце, тому що це життя, і його не вдасться переписати.

Значення аеропорту було, перш за все, виховним

Мені довелося велику кількість часу служити на аеродромах наших повітряних сил, і я є фахівцем у цій галузі. Думаю, що у ситуації, яка склалася, про перельоти чи посадки літаків у Донецькому аеропорту не йшлося. Навіть не можу сказати, чи був аеропорт потрібний для політичних якихось цілей.

Захист аеропорту відіграв велику морально-психологічну роль

Очевидно, що захист аеропорту відіграв велику морально-психологічну роль. Він був важливим, передусім, для всіх військових, які його обороняли.

Тепер захист Донецького аеропорту є виховним, патріотичним прикладом для військовослужбовців, для молодого покоління, для усього народу України.​ Захист аеропорту має таке ж значення, яке мала оборона Брестської фортеці.

Ворог втратив більше на кілька порядків – і техніки, і особового складу

Проте, у військовому плані, якщо порахувати наші втрати безпосередньо в аеропорту та втрати, яких зазнав противник, то це велика різниця. Ворог втратив більше на кілька порядків – і техніки, і особового складу.

Аеропорт відіграв свою роль, і сенсу обороняти його далі вже не було. Як сказали у фільмі, «Люди витримали, не витримав бетон».

Навіть після того, як українські військові відступили з терміналу, інтенсивність атак на наші позиції не впала. Наприклад, 2 лютого нас дуже серйозно обстріляли – більше тисячі снарядів упало.

Мені не соромно дивитися в очі своїм рідним і товаришам

На нашій позиції тоді гинули цілі екіпажі в танках

Я відправляв людей у бій та розумів, що вони можуть не повернутися. Я пам’ятаю, як командир нашого танку, зараз він полковник, підбігає і каже: «Німець», уточни завдання». Це під зливою куль, під вибухами. І я дивлюся йому в очі, й у мене вкрадається думка, що він не повернеться. На нашій позиції тоді гинули екіпажі в танках. Але вони відправилися на завдання, «відпрацювали» чудово і повернулися.

Я дякую Богу, що повернувся живим і здоровим. Не соромно мені дивитися в очі своїм командирам, своїм викладачам, своїм батькам і близьким, своїй сім’ї, своїм підлеглим.

Взагалі я вдячний Богові, що на фронті мені пощастило виконувати завдання під керівництвом мого командира, полковника Олександра Васильович Турінського, це командир і людина з великої літери. Крім того, вдячний всьому колективу загону, це справжні бійці, справжні патріоти України, в їхніх грудях б’ються серця незламних з силою нескорених.

Навіть не знаю, кого хотілось би відмітити, але на думку одразу приходять бійці загону – «Механік», «Жора», «Ліберієць», «Філін», «Санич», «Яцик», «Кацап», «Добрий», «Халк», «Фаза», «Стрєлок», «Антаріо», «Дєд», «Стах», «Барс», «Боцман», «Абрек», «Укроп», «Форум», «Клім» та інші. Всіх перераховувати не буду, але скажу одне, що весь загін вартий, щоб їх згадали, вони справжні герої.

Спочатку не було бажання повертатися на фронт. Думав: «Повернувся живим, і добре». А зараз відчуваю, що, можливо, повернуся

У мене спочатку не було бажання повертатися на фронт. Думав: «Повернувся живим, і добре». А зараз відчуваю, що, можливо, повернуся. Треба обстежитися, бо дуже голова болить і трохи впав зір. Мабуть, через нерви.

Я коли їхав додому, думав, як відповідати, коли мене запитає, наприклад, син: «Тату, а ти вбивав?» Пригадував наші історії, як ветерана Другої світової війни онук питає: «А ти людей вбивав?», а той відповідає: «Я не людей убивав, а фашистів». Але такого питання не було.

Я є людиною віруючою і кожного разу, коли йду до церкви, прошу Бога простити мене, солдата.

Проте, того я вдячний долі, що на війні познайомився – і мені довелося з ними пліч-о-пліч брати участь в боях – зі справжніми вояками, відважними бійцями високомобільних десантних військ, починаючи від командувача та закінчуючи крайнім бійцем, та бійцями механізованих військ. На війні я зустрів багато друзів, справжніх чоловіків, побратимів. Це дружба назавжди.

  • Зображення 16x9

    Михайло Штекель

    Журналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG