Заяви виробників новітнього російського танку «Армата» про його невидимість для радарів викликають сумніви у експертів військової галузі і у США, і у самій Росії. Про це пише спеціалізоване американське військове видання Janeʼs.
Спеціалісти, серед іншого, поставили під сумнів заяву директора «Уралвагонзаводу» Вʼячеслава Халітова про те, що інфрачервоне випромінювання, яке походить від танку, вдалося зменшити, перемістивши головні джерела тепла вглиб машини.
«Розміщення тепловипромінюючих компонентів «вглибині» машини не зарадить; сучасні тепловізори дуже чутливі і підхоплюють випромінювання під час руху танку, щойно з нього визирне людина, чи під час пострілу. До того ж, де б не був двигун, якщо йдеться про достатньо великий двигун, щоб рухати 40-50-тонний танк, випромінювання від нього не можна сховати», – заявив виданню Janeʼs американський військовий, який брав участь у створенні танку «Абрамс».
При цьому російські військові спеціалісти, добре обізнані із технологіями малої помітності, повідомили виданню, що Росія має напрацювання виключно у сфері зменшення помітності літальних апаратів, а їх не можна перенести на наземну техніку.
«У випадку повітряних обʼєктів необхідно зменшувати ефективну поверхню розсіювання для того, щоб ускладнити визначення цілі. Для наземних цілей, натомість, йдеться про те, щоб «почерк» танку не можна було відрізнити від того, який створюють предмети на землі», – пише Janeʼs.
Інший американський військовий зазначив, що головним викликом перед російськими будівельниками при створенні принципово нового танку є складність у розробці та виробництві компонентів високої якості.
За словами експерта, російська танкобудівельна школа довгий час спиралась на принципово інший підхід до танкового бою і тому Росія навряд чи може мати напрацювання необхідні для створення якісного танку, який радикально відрізняється від усіх попередніх.
«Росіяни завжди відставали від нас у таких царинах, як танкові гармати, системи наведення та подачі снарядів. Дещо з цього було зумовлене їх військовою доктриною, яка передбачала близький бій у ході якого росіяни мали швидко стріляти з коротких відстаней, тож системи наведення та контролю вогню не мали вирішальної ролі. Перша війна у Перській затоці показала, що наші танки могли ефективно вражати цілі з вдвічі коротшої дистанції ніж російські», – наводить слова експерта Janeʼs.
