Чому відповіддю «русского міра» на міграційну кризу в Європі став нацизм?

«Нам брешуть, що вони хворіють дизентерією. Це неправда. Вони живуть з інфекцією пліч-о-пліч з народження, а вмирати від зарази будуть лише німці. Що арабові добре, то німцеві – смерть». «Скоро виселить їх ця саранча мусульманська з власних будинків». «Це тупоголові варвари, що їдуть тільки за баблом». «Мені шкода лише європейських міст, красивих, чистих колись». «У Францію давно не їжджу, француженки давно не ходять в міні, і всі кафе заполонили ібрагіми зі своїми гаремами». Обговорення в такому стилі йде не на якому-небудь форумі неонацистів, а в звичайному дівочому блозі, одному з тисяч подібних в російськомовному інтернеті. Автори чомусь переконані, що вони є людьми першого сорту, носіями європейських цінностей, на які зазіхають прибулі «недолюди». З такими ж промовами часто виступають і вихідці з Росії, що живуть в європейських країнах. Себе вони мігрантами не вважають і впевнені у своїй расовій перевазі.

Чому нацизм став природною відповіддю «русского мира» на кризу з мігрантами в Європі? Про це розмірковував письменник і блогер Андрій Дітцель, який народився в Новосибірську, а з 2002 року живе в німецькому Гамбурзі. На початку вересня частину площ гамбурзького ярмарку відвели під табір для біженців. В один із пунктів допомоги, що розташували там, Андрій привіз речі для мігрантів. Про те, чому він вирішив допомагати біженцям і як ця допомога організована в Гамбурзі – Андрій розповів Радіо Свобода.

– Чому – здається, в розгорнутій відповіді необхідності немає. Будь ти християнин або атеїст-гуманіст, а не порожня лялька, для тебе начебто не повинно існувати ні елліна, ні іудея, ні мусульманина. Всі вони твої ближні. Якщо тобі пощастило народитися в Росії, то ти повинен знати, що вся історія твоєї країни вчить лише одному – самому не зарікатися від суми. Якщо ти диванний геополітик, то повинен знати, що Туреччина вже прийняла у себе близько двох мільйонів біженців із Сирії. І навіть маленький Ліван – 1,2 мільйона. На всю Європу за перші півроку 2015-го було подано рівно 417 тисяч 430 заявок на притулок. Приблизно половина з них ще буде відхилена. При цьому в одній лише Німеччині торік не вистачало понад мільйон робочих рук. Це офіційна статистика відкритих вакансій, «середня температура» по всіх галузях економіки.

Під табір біженців у нас в Гамбурзі відвели частину корпусів ярмаркового комплексу. Тут же кілька пунктів збору допомоги. Минулого тижня я закинув свій тюк одягу в робочий час, коли околиці конгрес-центру зазвичай малолюдні. І був вражений: звідусіль тяглися навантажені люди. Пішки, на велосипедах, на машинах.

Речі нашвидку упорядковано: чоловіче, жіноче, верхній одяг, куртки і так далі. І коли ти сам береш участь в цьому, а за стіною, власне, наметовий табір – це вже не абстрактне благодійне пожертвування, а щось інше.

Волонтерів багато, і вони зайняті в різних проектах. Хтось при мені збирав дітей і підлітків, щоб зводити в цирк. Якщо цікаві подробиці – в режимі онлайн іде постійне обговорення, що і як може знадобитися. Миючі засоби, харчування, дитячі іграшки, теплий одяг на осінь і т.д. «Фейсбук» між справою повідомляє, що наша маленька районна група Refugees welcome «охопила» понад сто тисяч людей.

– Багато росіян вже давно вирішили, що Європа гине, але в останні дні, у зв’язку з міграційним кризою, з’явилися тисячі коментарів на цю тему, як в інтернеті, так і в пресі – наприклад, нашуміла публікація Скойбеди в «Комсомольській правді». Автори переконані, що в Німеччині скоро буде правити так звана «Ісламська держава», фанатики почнуть різати голови християнам, а Меркель цьому потурає. Що Ви думаєте про такі міркування?

– Так, особливо якщо судити з публікацій у російських блогах. Однак катастрофу німецького мультикультуралізму, голодні бунти і заборону святкувати християнське Різдво нам пророкують вже багато років. «Німеччина самоліквідується» – називалася неймовірно популярна серед російських мислителів книжка (німецького) політичного клоуна Тіло Саррацина, що вийшла в 2010 році. Хто про неї ще згадує?

– Цікаво, що серед прихильників версії про загибель Європи не тільки люди, які далі Хурґади не виїжджали, але й емігранти, які безпосередньо в Європі живуть. Причому вони самі, недавні біженці з СРСР чи Росії, були прийняті в Німеччині та інших країнах ЄС. Тепер вони вважають себе більшими німцями чи французами, ніж самі німці і французи. Є такі люди і серед тих, хто відгукується на ваші пости в соцмережах. Як пояснити цей феномен?

– Обиватель найчастіше продовжує жити в російськомовному інформаційному полі, хоча його тілесна оболонка давно знаходиться в Тель-Авіві або Дортмунді. Йому досі важко повірити, що найважливіші політичні та економічні рішення, що ухвалюються тут, так-сяк є плодами суспільного діалогу та експертної роботи, а, скажімо, не висловлюванням приватних інтересів пайовиків кооперативу «Озеро».

Він щиро переконаний, що його думка про «захоплення Європи мусульманами» є оригінальною і що вона неодмінно відкриє нам із друзями істину – мені і моїм гамбурзьким друзям, які щойно відвозили допомогу в табір біженців.

Він щиро стурбований «розмиванням європейської ідентичності». Хоча кілька років тому сам мав статус «контингентного біженця». Щиро обурюється, чому мусульмани хочуть почати нове життя в християнській країні, смагляві серед світлих. І якось не рефлексує, наскільки його власний (радянський?) менталітет, мовний акцент, забобони, політичні та кулінарні пристрасті органічно співвідносяться з державою, в якій він вирішив почати нове життя.

– Цікаво, як існують носії подібних поглядів в мультикультурній Європі? Коли бачиш їхні висловлювання, згадуєш, що в багатьох європейських містах є райони, населені переважно російськомовними вихідцями з колишнього СРСР, і нерідко вони користуються поганою славою. Чи є такий район в Гамбурзі
?

– Мені часто доводиться розмовляти «про російських» із колегами. Частина редакцій і продукції видавництв «Шпрінґер» і «Функе» розташовані в Берґедорф. У цього гамбурзького району слава російського анклаву. Колись він був звичайною індустріальною околицею (ще раніше незалежним містечком). У 70-і тут склалася міцна турецька громада. У 90-і недорогий район заново відкрили переселенці з країн колишнього СРСР. Потіснили турків. Місцевій німецькій меншині це було б все одно, але саме з початком русифікації жити стало незатишно. Традиційні східні лавочки із зеленню і фруктами стали зникати. Скрізь у світі, чи це Стамбул, чи Гамбург, продавці виставляють ящики зі своїм недорогим товаром прямо під вікна, на вулицю. У Берґедорфі ящики незрозумілим чином зникали.

Великі крамниці змушені були розширити штат і обзавестися системами відеоспостереження. Російський «почерк» між іншим – виносити з крамниці заморожену рибу і креветки. Продавці про це знають і тримають під особливим наглядом холодильні вітрини.

В останні роки співробітники «Шпрінґера» – а це як-не-як одне з головних видавництв країни – намагаються не ходити з офісу в метро по одному. Особливо обережно доводиться себе вести людям зі східною зовнішністю. Наприклад, мій друг Фелікс, у якого батьки колись приїхали з Індії. Адже саме він – ніколи не отримував в Німеччини допомоги, не вкрав у своєму житті з вітрини жодного яблука, добрий парафіянин церкви, католик – тепер став чуркою, які «понаїхали.

Потяги на Бергедорф легко відрізнити: значна частина пасажирів – голені хлопці в тренувальних костюмах і яскраво нафарбовані дівчата. Цей художній образ не я вигадав. Це жителі Гамбурга пояснюють, як не пропустити пересадку.

Так і їздять на роботу. Намагаються займати місця ближче до виходу. Тому що бувають російсько-турецькі бійки і російсько-російські розбірки. Пару років тому Фелікс – у нього трапляються вечірні редакційні чергування – потрапив у вагон із гостями, що поверталися з російської весілля. Гостей через пару станцій розтягувала поліція, виносили лікарі. Феліксу ледь не проломили голову, але він утік.

– Допомогу біженцям надають християнські організації, часто надають їм дах. Чи допомагають біженцям православні парафії в Гамбурзі?

– У протестантській церкві Санкт-Паулі (що дала свій час ім’я знаменитому району, де серед іншого починали виступати The Beatles) на тимчасових матрацах і ковдрах близько року ночували 80 біженців з Африки. Громада підтримували їх чим могла, поки розглядалися документи. Церква була відкрита цілодобово.

Просто через дорогу від гамбурзького виставкового комплексу і тимчасового табору біженців – православний храм святого Іоанна Кронштадтського і російсько-німецький «Духовно-культурний центр». Чи можна на їхній дошці оголошень знайти інформацію бодай про збір пожертвувань для сусідів? Чи є хоч одна робоча група? Враховуючи те, що серед людей, які тікали від «Ісламської держави», є й чимало одновірців-християн? Ні, не чули про таке.

– Так що ж загрожує Європі сьогодні: біженці чи шовіністи?

– Я завжди жартував, що головну небезпеку для Європи представляє не іслам, а так зване православ’я. Іслам харчується хурмою і шпинатом. Православ’я – замороженою тріскою. Причому часто краденою. Тому воно отруйне і руйнівне за своєю природою.

Мігранти, сирійські в конкретному випадку, хоча б зважаючи на їхню вкрай незначну, на 500 мільйонів жителів ЄС, присутність, зрозуміло, нічим не страшні. Згадаймо, до речі, що в 1990 році після припинення існування НДР західні німці фактично взяли 17 мільйонів осіб. Економіка в довгостроковій перспективі лише вітає нових жителів. Громадянське суспільство і культура отримують нові імпульси.

Підпали і розстріли в Європі протягом останніх ста років влаштовували насамперед ситі люди з націоналістичною кашею в головах, та їхні духовні спадкоємці Брейвіка. А не ті, хто бігли від війни і втратили практично все в колишньому житті.

Над матеріалом працювали: Дмитро Волчек, Людмила Ваннек. Оригінал статті тут