Доступність посилання

19 Жовтень 2017, Київ 10:59

Добровольці шукають невідомі поховання солдатів Другої світової


Та війна не завершена, доки не похований останній солдат, кажуть пошуковці

На Чернігівщині навіть через 72 роки після звільнення від німецько-фашистських загарбників шукачі-ентузіасти продовжують розшукувати невідомі місця похованнь солдатів Радянської армії. Пошуками займаються добровільно. Люди різних професій та різного віку об’єднуються в групи і створюють цілі пошукові експедиції.

За власний кошт та у вільний від основної роботи час – добровільні шукачі невідомих місць поховань бійців Радянської армії, загиблих у роки Другої світової, працюють не заради наживи. Їхня мета – знайти та по можливості ідентифікувати солдатів. А якщо пощастить знайти рідних, то й гідно перепоховати.

Часто доводиться шукати поховання, спираючись на чутки
Роман Поліщук

«Часто доводиться шукати поховання, спираючись на чутки, хтось десь згадав, розказав одному, той переповів іншому – де можуть бути рештки солдатів Радянської армії, – розповідає учасник пошукових експедицій Роман Поліщук. – Пошукові експедиції на свій страх та ризик виїжджають на місця, спілкуються з людьми, зі свідками, якщо вони живі. Тобто інформація збирається по крихтах. І часто буває, що такі пошуки завершуються нічим, нічого не знаходять».

Допомога у пошуку солдатів

Буває, що про місця поховань невідомих солдатів шукачам повідомляють так звані «чорні археологи». Нелегальні копачі, шукаючи в таких могилах цінні речі для продажу, кістки загиблих зазвичай не чіпають. Якщо є можливість – знаходять спосіб повідомити справжнім археологам. Іноді від таких нелегальних шукачів скарбів буває більше користі в плані інформації, аніж від місцевих жителів, які багато знають, але спілкуватися з археологами-ентузіастами часто не бажають. Бояться.

«Нещодавно був випадок, коли дідусь розповів та показав на місці, де був польовий шпиталь та партизанський штаб, – розповідає голова Чернігівського обласного клубу «Память Перемоги»​ Олексій Назмутдинов. – Він вказав на сусідку в селі, яка в юні роки якраз працювала медсестрою в цьому шпиталі. Ми приїхали до неї, поспілкувались. Не на камеру вона розповіла, що дійсно робила перев’язки червоноармійцям, розповіла, звідки вони надходили».

Коли ж пошуковці приїхали до бабусі за кілька тижнів із журналістами, старенька на тему місць поховань говорити відмовилася. 85-річна Марія Павлівна поскаржилась на погану память. Що розстріли були – згадує, а ось де саме розташоване місце загибелі солдат – забула.

Ідентифікація солдатів через 70 років

Незважаючи на давність подій та часто небажання місцевих жителів допомагати хоча б інформацією, пошуковці все ж таки час від часу знаходять місця поховань червоноармійців. Але це, визнають – насправді лише півсправи. Після цього починається тривалий процес ідентифікації решток солдатів. Впізнати людину, яка загинула більше? ніж півстоліття тому, фактично неможливо.

Як правило, після стількох років у землі папір вже не читається. Особливо, якщо вкладиш був закручений не щільно
Олександр Сидоренко

«Що стосується ідентифікації, то в основному це ебонітові капсули, – пояснює учасник пошукових експедицій Олександр Сидоренко. – В них папірці, на яких написане імя, по-батькові, прізвище. Звідки він призивався, той солдат, група крові і всі особисті дані. Як правило, після стількох років у землі папір вже не читається. Особливо, якщо вкладиш був закручений не щільно, то сирість його просто знищує. Хоча бувають випадки, що і вкладиш закручений щільно, а на папері нічого немає. Солдат його просто не заповнив».

Заповнювати капсули вважалося поганою прикметою серед бійців. Це ніби пророкувало загибель. Сьогодні ж ця забобонність є головною перешкодою в ідентифікації загиблого. Іноді пошуковцям щастить, і біля солдата знаходять його особисті речі – ложку, казанок, на яких нашкрябані ім’я, прізвище, частина, в якій він служив. Олексій Назмутдинов розповідає випадок:

На ложці була вся інформація – прізвище, ім’я, по-батькові, частина, в якій він служив, та місто, з якого призивався
Олексій Назмутдинов

«У 2007 році неподалік села Козероги ми знайшли військового інтенданта Апатьєва. Він був без ніг, значить, загинув від осколкового поранення. При ньому знайшли капсулу, на жаль, незаповнену, а також ложку та казанок. І ось на ложці була вся інформація – прізвище, ім’я, по-батькові, частина, в якій він служив, та місто, з якого призивався. Ми перевірили – дійсно був такий боєць. Він воював у складі 207-ї авіадесантної бригади. Знайшли його рідних. Вони фотографію привезли на перепоховання», – розповідає пошуковець.

Пошуки загиблих у роки Другої світової учасники таких експедицій проводять, зазвичай, власним коштом. Сільські ради, на території яких вдається знайти поховання, лише на завершальному етапі можуть виділити кошти на перепоховання, якщо бійця так і не вдалося ідентифікувати, і родичів не знайшли.

Невідомі солдати сучасності

Невідомі солдати будуть і після сучасної війни на сході України, прогнозують пошуковці. Адже до цих пір немає методики ідентифікації бійців.

«Якщо німці використовували ще у Першу та Другу світову війну жетони, а радянські солдати мали капсули спеціальні, то сьогодні, наскільки мені відомо, жетони є тільки у офіцерів. Рядові не мають нічого», – пояснює Роман Поліщук.

До складу добровільних пошукових експедицій часто входять досвідчені археологи, історики, краєзнавці. Є навіть правоохоронці, колишні військові та студенти. Об’єднує їх бажання встановити історичну справедливість – поховати героїв так, як вони того заслужили, бо загинули в бою, захищаючи Батьківщину.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG