(Рубрика «Точка зору»)
Олександр Лукашенко зробив своєрідний подарунок до дня народження свого друга Володимира Путіна, назвавши чутками розмови про можливе створення в Білорусі російської військово-повітряної бази. Реакція Лукашенка, очевидно, стала несподіванкою для Кремля, адже прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков не відповів, і це при тому, що історія з базою – ніякі не чутки і не розмови. Це – конкретне доручення, яке Путін офіційно дав Міністерству закордонних справ і Міністерству оборони Росії. Навряд чи це повідомлення прес-служби президента Росії могло пройти повз Пєскова. Як, втім, і повз Лукашенка.
Те, що білоруська сторона ніяк не реагувала на російську пропозицію, вже було певним симптомом. Однак народне віче білоруської опозиції, яке відбулося у Мінську минулої неділі і на якому протестували проти можливої появи бази, змусило Лукашенка висловитися абсолютно конкретно. Він, звичайно ж, не полемізує з Путіним, а звично таврує безглузді чутки, які поширюють опозиціонери. Однак суть реакції від цього не змінюється.
Спостерігачі вже почали говорити про те, що Лукашенко, який навчився виторговувати собі преференції за будь-яку російську примху, і цього разу йде на підвищення ставок. І питання бази – це просто питання грошей: за її появу потрібно буде добре заплатити і самому білоруському президентові, і в бюджет сусідньої країни. Однак база – не газотранспортна система. Якщо Лукашенко дозволить її появу на білоруській землі, то зробить найсерйознішу помилку у своїй багаторічній кар'єрі. І справа навіть не в суверенітеті Білорусі і в майбутньому цієї країни – навряд чи Лукашенко думає про щось таке. Справа у політичному майбутньому самого Лукашенка. Адже така база, враховуючи масштаб російських планів і необхідність базування наземних частин, які обслуговують авіацію – справжнісінький окупаційний контингент. Прикладів довго шукати не треба: російська військово-морська база, яка збереглася на українській території, відіграла ключову роль в анексії Криму, причому російська сторона спеціально підкреслювала, що кількість військовослужбовців, залучених у операцію щодо захоплення чужої території, не перевищувала дозволену російсько-українськими угодами. А чим там ці військовослужбовці займаються (маневрами чи зміною влади), в жодному договорі не зазначено. Так чим же російські льотчики гірші за російських моряків?
Але Лукашенко може відмовитися від розміщення бази не лише з причин елементарного самозбереження. Для нього ідея появи на території Білорусі обмеженого контингенту російських військовослужбовців – доказ того, що економічними шляхами утримати сусідню країну в своїй орбіті Володимир Путін вже не в змозі. І, таким чином, намагається застрахуватися від можливого розвороту Білорусі в бік Заходу за допомогою військової сили. Але чому це має бути цікаво білоруському президентові?
Протягом двох десятиліть Олександр Лукашенко використовував Росію для зміцнення своєї влади, міняючи російські кредити і субсидії на дзвінкі гасла про слов'янське братерство, союзну інтеграцію, протистояння Заходу та інші нісенітниці. Так, звичайно, в останні роки йому доводилося поступатися суверенітетом, але не настільки, щоб у разі чогось не можна було відіграти назад. Якщо Путін не зможе і далі утримувати білоруський режим, то він не потрібен Лукашенкові разом з Росією. Хіба дарма Олександр Григорович домагається пом'якшення санкцій та визнання білоруських виборів? Хіба дарма він фотографується з Обамою? Він з прикрістю помічає, як у ведмедя, який приносив йому так багато медку та інших смаколиків, випадають зуби і слабшають кігті. І замислюється про нових спонсорів.
Єдине, що може зупинити Лукашенка в його обережному відповзанні від Росії – це російська армія. Внутрішніх проблем не буде – навіть білоруська опозиція стане аплодувати розриву зі стратегічним партнером, а проросійських організацій в Білорусі немає і не було ніколи. Сусіди – Литва, Польща, а тепер і Україна – тільки зітхнуть з полегшенням, коли Білорусь відмовиться від своєї ролі російського сателіта. Значить, залишається база. Це і є найголовніша небезпека.
Звичайно, Лукашенко не стане жорстко відмовляти Путіну. Він, як і раніше, буде нагадувати, що його країна готова залишатися вірним союзником Росії, «форпостом» в протистоянні НАТО. Він навіть просить у Путіна «такого-сякого озброєння», щоб протистояти ще ефективніше. Але, врешті-решт, це озброєння – якщо воно навіть і надійде на баланс білоруської армії – буде, звичайно, використане не для залякування НАТО, тим більше, що альянс білоруському суверенітету не загрожує.
Воно буде використане проти Росії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
