(Рубрика «Точка зору»)
Той факт, що Україна святкує день захисника Вітчизни саме 14 жовтня, Росія має записати собі в актив.
Кожна дата – це завжди трохи більше, ніж просто дата. Вона завжди має якесь історичне значення, яке насичує дні в календарі додатковими сенсами. І те, що 14 жовтня відтепер відзначають в Україні як день захисника – найкращий доказ тієї тектоніки, яка відбулась у країні завдяки Кремлю.
Ще кілька років тому це було б важко собі уявити. Перенести головне військове свято на дату, яка вважається днем заснування Української повстанської армії, не наважився б ніхто. І той факт, що цього ж дня відзначається свято Покрови Богородиці – нічого б не змінив. Українське суспільство потонуло б у нескінченних дискусіях про доцільність, у суперечках про історію, а саме це рішення стало бипредметом жорстокої критики з боку проросійських партій.
Тепер нічого цього немає.
Немає всього цього саме тому, що нинішня війна поставила крапку в історичних суперечках. Немає більше дискусії про те, яке саме місто є столицею України. Не залишилось простору, щоб закликати до «єднання братніх країн». Анексія Криму і війна на Донбасі перекреслили все. Поставили крапку. Підсумували.
Крим став вушком голки для політичних еліт обох країн. По обидва боки кордону відповідь на питання: «чий Крим?» стала головним маркером. Якщо російський політик відповість, що Крим український – за нього не проголосують російські виборці. Якщо скаже, що Крим російський – не подадуть руки на Заході.
І така ж дзеркальна ситуація склалася в Україні. Тому що тепер навіть найбільш завзятий «регіонал», який все життя тільки й робив, що монетизував свою проросійськість, не зважиться сказати, що Крим – це Росія. Так само, як у Греції популіст Алексіс Ципрас може скільки завгодно випробовувати довготерпіння Берліна і Парижа, але, тим не менш, не дозволить собі сказати, що Північний Кіпр – турецький. Тому що є речі, через які переступити не можна.
І вся ця історія стала простором для розлучення двох країн. Не лише економічного, коли є санкції і розрив господарської кооперації. Не тільки авіаційного, коли долетіти до сусіда можна лише через треті країни. Не тільки політичного, коли діалог ведеться через посередників десь у Мінську. Але ще й символічного.
Адже, окрім Криму, був ще й Донбас. І якщо Крим став приводом для відмови від старої символіки, то Донбас, на жаль, став приводом для напрацювання нової. На жаль, тому що цей процес безпосередньо пов'язаний із загибеллю українських солдатів і офіцерів, із бойовими діями, які руйнували життя звичайних громадян. Саме в перебігу цієї війни знайшли зміст і наповнення День прапора і День незалежності. І День захисника України також.
І якщо Москві не подобається історичний символізм тієї дати, коли Україна вітає свою армію, то звинувачувати вона може тільки і винятково себе.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
