Ліон – Українські режисери входять до цьогорічної програми кінофестивалю «Люм’єр» у французькому Ліоні – місті, де творили легендарні брати Люм’єр, яких по праву вважають творцями сучасного кіно.
Фестиваль відомий серед любителів кіно передусім показами світової класики, саме тут є унікальна можливість побачити на великому екрані старі фільми, які нині у кінотеатрах зовсім не показують.
«Люм’єр» відкритий для всіх бажаючих. Квитки на нього продаються за доволі доступною ціною. Його цільова аудиторія – це кінофахівці, документалісти і просто кіномани. Тож публіка тут витончена і вибаглива, бо всі стрічки на кінофестивалі ретельно відбираються кращими в світі кінематографістами і кожен фільм – це шедевр, який передає дух тієї епохи, коли він був відзнятий.
Ретроспектива Лариси Шепітько
Окрема ретроспектива присвячена режисеру Ларисі Шепітько, вона народилася на Донеччині, а дитинство і юність провела у Львові. На кінофестивалі представлені чотири її власні стрічки – «Сходження», «Крила», «Ти і я», «Спека», а також фільм «Початок невідомої доби», який вона зробила зі своїм колегою Андрієм Смірновим.
Презентує стрічки Лариси Шепітько на цьому фестивалі кінофахівець Жоель Шапрон. Він розповів «Радіо Свобода» своє бачення творчості режисерки: «Що стосується Шепітько – для всіх це велике відкриття. Є така свобода думки у неї. А у стрічці «Крила», «Ти і я» вона особливо проявляється. А «Сходження» – це кінокартина взагалі зовсім інша. Наша аудиторія не звикла до того, що тоді у Радянському Союзі були такі вільні фільми».
Цікаво, що ретроспектива фільмів Лариси Шепітько представлена в контексті російського кіно. Як пояснюють тут, на кінофестивалі, Шепітько важко назвати лише українською режисеркою, бо вона жила і творила у Росії. Найвідоміша стрічка Лариси Шепітько – «Сходження» – розповідає про білоруських партизанів, знятий за повістю Василя Бикова «Сотников».
Для французів Шепітько – нове ім’я
Фільм отримав «Золотого ведмедя» на Берлінському кінофестивалі у 1977 році. А наступного року Шепітько була запрошена у Західний Берлін до складу жюрі. «Сходження» став останнім фільмом режисерки, через кілька років вона загинула в автокатастрофі.
Для більшості людей на кінофестивалі Лариса Шепітько – це нове ім’я, саме тому на її покази стоїть черга і в залі яблуку нема де впасти.
Одна з глядачок після перегляду стрічки «Сходження» піділилася з Радіо Свобода своїми враженнями: «Фільм, знятий у манері того часу – я маю на увазі, що в СРСР було не так просто прямо говорити про такі речі, треба було знімати більш піднесено, алегорично. Я вважаю, що це дуже хороше кіно. Я дуже люблю російський кінематограф, але у Франції він мало представлений. Коли я кажу російський, то в даному контексті це радянський».
Французькі кінокритики кажуть, що не розуміють, чому така режисерка, як Лариса Шепітько, лишається невідомою широкому загалу в Росії і Україні і, схоже, що в Європі її знають більше, ніж у себе вдома.
Скорсезе обирає Довженка
Цього року особливий гість кінофестивалю, якому буде вручений приз «Люм’єр» за помітний внесок в історію світового кіно – американський режисер Мартін Скорсезе. Він мав можливість сам вибрати стрічки з різних країн для показу на кінофестивалі. До цієї вибірки, яка на фестивалі називається «Карт бланш Мартіна Скорсезе», увійшли дуже різнопланові фільми – це і Альфред Хічкок із кінострічкою «У випадку вбивства набирайте «М»», причому у сучасній версії 3D, і драма японського режисера Акіри Куросави «Жити», і також «Земля» українського режисера Олександра Довженка.
Стрічка «Земля» – це чорно-білий німий фільм, знятий у 1930 році. Тому організатори кінофестивалю вирішили доповнити його музикою піаніно. В Ліоні до німого кіно особливий підхід, базований на давній традиції, адже брати Люм’єри часто показували свої роботи саме під музичний акомпанемент.
Ось що розповіла «Радіо Свобода» одна із глядачок після перегляду «Землі»: «Це перший фільм цього режисера, який я побачила. Я раніше зовсім про нього не знала. Мені дуже сподобався музичний акомпанемент до цього фільму, він додавав ще більше емоцій до візуального ряду. Дуже красивий фільм!»
«Земля» розповідає про колективізацію і перехід українських селян від плуга до трактора. У фільмі дуже багато символізму, стрічка увійшла до світової історії кіно, як одна з найкрасивіших. Тому, коли дуже сильні кадри «Землі» доповнюються музикою, то глядач розуміє, чому цей фільм називають справжнім скарбом радянського і українського кінематографу.
