Лікування хворих на СНІД – це не лише ознака цивілізованого суспільства, але і питання національної безпеки, вважає Дмитро Шерембей, голова Всеукраїнської організації людей, що живуть з ВІЛ-СНІДом. За його словами, зараз Україні загрожує новий вибух епідемії, бо ліків для людей-носіїв вірусу закуплено недостатньо. А розпочали ми розмову із запитання про те, що робиться в сусідній Польщі і не робиться в Україні для того, щоб приборкати хворобу, адже в Україні реєструється в 20 разів більше нових випадків захворювання щороку, ніж у Польщі.
– Звичайно, існує причина, через яку рівень розвитку епідемії СНІДу має таку швидкість і масштаб в Україні. Ми, представники громадського сектору, пов’язуємо це з тією короткозорою політикою, яку проводила тоді Україна, яка не інвестувала свої ресурси у зупинення епідемії СНІДу, хоча міжнародна допомога Україні вже тоді надавалася. Україні і в 2005 році, і в 2010 році надавали рекомендації на засіданні Організації Об’єднаних Націй, і тодішній президент України давав обіцянки, що Україна зупинить епідемію СНІДу, але вони так і залишилися обіцянками.
В Україні основний спосіб поширення СНІДу пов’язаний з ін’єкційним вживанням наркотиків. І лише протягом останніх трьох років тенденція змінилася, і понад 50% нових інфекцій – це статевий шлях передачі захворювання.
На жаль, ми завжди мали можливість радикально вплинути на епідемію СНІДу і цією можливістю не користувалися. А міжнародний досвід та медичний протокол, який рекомендує Міжнародна організації охорони здоров’я, говорить про таке: щойно у людини виявили вірус СНІДу, їй потрібно одразу надати лікування. Таким чином, не потрібно витрачати багато часу для того, щоб зберегти стабільний стан його здоров’я. Для суспільства ще важливіше є те, що людина, яка приймає антиретровірусну терапію, є соціально безпечною людиною. Ця людина припиняє поширювати інфекцію, перестає бути її джерелом.
Висновок дуже простий: якщо виявити якомога більше людей з ВІЛ-інфекцією та забезпечити їхнє лікування, епідемія буде зупинена
Висновок з цього дуже простий: якщо виявити якомога більше людей з ВІЛ-інфекцією та забезпечити їхнє лікування, епідемія буде зупинена. В Україні про цей рецепт відомо понад сім років, але протягом семи років український уряд не закуповує достатню кількість антиретровірусних препаратів для ВІЛ-позитивних людей, хоча відомо, що це зупинить епідемію. І зараз весь тягар зусиль щодо зупинення епідемії СНІДу лежить на плечах недержавних організацій, які роблять все, щоб зупинити епідемію СНІДу.
– За даними ООН, Україні з 2007 до 2013 року вдалося скоротити в п’ять разів кількість нових випадків зараження вірусом. Чому це вдалося зробити, і чому ця динаміка обірвалася?
ООН очікує, що уряд профінансує національну програму з подолання епідемії СНІДу на 800 мільйонів гривень. Але уряд виділяє лише 250 мільйонів гривень без пояснень
– З 2007 до 2013 року запроваджувалося багато нових програм з управління епідемією. Була значно розширена програма лікування ВІЛ-позитивних людей. Але головне, що в ці роки відбувся найбільш набір людей до антиретровірусної терапії. Також поширювалися програми профілактики. Але тоді міжнародні програми вичерпалися, і більше грошей не надходило, а уряд своїх коштів також не виділяв. Тож ООН очікує, що уряд профінансує національну програму з подолання епідемії СНІДу на 800 мільйонів гривень. Але уряд виділяє лише 250 мільйонів гривень без пояснень, чому вони не виконують обіцянки, яку вони дали ООН.
У грудні буде вирішено долю майже 70 тисяч людей. І Міністерство фінансів буде ключовим у рішенні, чи ці люди будуть жити, чи ні
Ми можемо опинитися в ситуації, коли України не виконує зобов’язання під ті гроші, які їй давав Глобальний фонд боротьби зі СНІДом. А тоді в Україні може бути провалена 10-літня програма подолання інфекції. Але ми продовжуємо наполягати на тому, щоб Україна виконувала свої зобов’язання. Ми отримали офіційного листа з відповідного офісу ООН, де мовиться, що організація також очікує відповідальної поведінки від уряду України. У грудні буде вирішено долю майже 70 тисяч людей, яких потрібно набрати на лікування. І Міністерство фінансів буде ключовим у рішенні, чи ці люди будуть жити, чи ні.
– Відомо, що найбільша кількість нових заражень відбувається на окупованих територіях, куди відправляють ліки волонтери та міжнародні гуманітарні організації. Чи йдеться про ліки, призначені саме для цих територій, чи про ті, яких не вистачає і в тих частинах, які Україна контролює?
Наша організація передає на неконтрольовану територію препарати через організацію «Лікарі без кордонів». Хоча, дуже важко прогнозувати, який спадок ми отримаємо після цього воєнного конфлікту
– Наша організація передала раніше на неконтрольовану територію препарати через організацію «Лікарі без кордонів» через гуманітарні коридори. Щодо кількості людей, то ми орієнтуємося на оціночні дані, бо ми не маємо доступу до достовірних даних. Але їх продовжуємо забезпечувати ліками, бо це є області найбільшої концентрації епідемії. І таким чином ми хочемо впливати на те, щоб епідемія не поширювалася там. Хоча, дуже важко прогнозувати, який спадок ми отримаємо після цього воєнного конфлікту.
– А що сталося в Криму?
Політика Російської Федерації не передбачає замісної терапії для людей, які вживають наркотики, а в Криму таких близько тисячі
– Політика Російської Федерації не передбачає замісної терапії для людей, які вживають наркотики, а таких там близько тисячі осіб. Тому більшість наших програм там припинили своє існування. Залишилася тільки невелика кількість програм організації, яку ми досі фінансуємо з України. Вони надають соціальну підтримку ВІЛ-позитивним людям. І цим наша участь на території Криму і обмежена. Російська влада зробила заяву, що вони наберуть усіх ВІЛ-позитивних людей на антиретровірусну терапію, але ми не маємо даних, скільки вони набрали, а скільки залишилося без терапії.
