Київ – Світові мільярдери, такі як Білл Ґейтс, віддають ледь не половину своїх статків на благодійність. Адже ставлення до грошей в Європі та США починає змінюватися. Там упродовж останніх 20 років стало поширюватися соціальне підприємництво. Про це в ефірі програми «Молодь плюс» розповіла директор Інституту Кеннана у Києві Катерина Смаглій. За її словами, мода на соціальну відповідальність серед великого бізнесу в Україні ще не поширилася. Водночас поодинокі приклади все ж є.
– Соціальне підприємництво може бути діяльністю громадської організації, яка має певні комерційні послуги і надає їх вразливим верствам населення. Це може бути бізнес, який надає частину своїх коштів на розв’язання тих чи інших соціальних проблем. Це може бути певна гібридна форма, коли і бізнес, і організація об’єднуються разом, і бізнес надає кошти організацій на вирішення необхідних проблем. Це інноваційна сфера філантропії, яка почала стрімко розвиватися в останні 20 років у Європі, нарешті хвиля докотилася до України.
(Що таке соціальна відповідальність бізнесу? Як світові бізнес-компанії допомагають суспільству?)
– Навіщо бізнесмену бути соціальним?
Західний світ прийшов до зовсім іншого розуміння соціальної відповідальності. У світі стало соромно пишатися і хизуватися своїми статками – це те, чого бракує нашим бізнесменам. Хто помирає в багатстві – помирає в ганьбіКатерина Смаглій
– Бізнесмени бувають різні. У когось є стара мотивація – заробляння грошей, а у когось вона вже інша. За останні 20 років західний світ прийшов до зовсім іншого розуміння соціальної відповідальності. У світі стало соромно пишатися і хизуватися своїми статками – це те, чого бракує нашим бізнесменам. Колись один із американських філантропів Дейл Карнегі, який заснував низку бібліотек по всій Америці сказав, що той, хто помирає в багатстві – помирає в ганьбі. Людина, яка впродовж усього свого життя не допомогла у жодній справі і не допомогла місцевим громадам, фактично змарнувала своє життя. Таким чином, ця філософія, на якій будується бізнес таких мільярдерів як Цукерберг і Ґейтс, має столітнє коріння в США.
Лишень перша хвиля наших мільярдерів підійде до межі свого фізичного життя, вони так само замисляться над тим, яка історія залишиться після нихКатерина Смаглій
Наші бізнесмени виросли в абсолютно іншому культурному середовищі – молода країна, патрон-клієнтарна система. Вони звикли заробляти свої кошти інакше. Але я переконана, що лишень перша хвиля наших мільярдерів підійде до межі свого фізичного життя, вони так само замисляться над тим, яка історія залишиться після них.
Приватні благодійники та великий бізнес у США намагаються вирішити питання бідності, знищивши самі основи несправедливого існування суспільства. Група венчурних філантропів, які заробили свої кошти на IT-технологіях, мислять системно, як комп’ютерщики. Вони вирішують питання на системному рівні. До прикладу, програма Білла Ґейтса The Giving Pledge не просто роздає кошти. Вони надають урядам підтримку у певних питаннях, вимагаючи певних політичних змін.
– Які є українські приклади соціального бізнесу?
Найуспішнішим прикладом в Україні було створення «Громадського телебачення»Катерина Смаглій
– Найуспішнішим прикладом в Україні було створення «Громадського телебачення». Проекти соціального підприємництва спрямовані не лише на те, щоб щось продавати чи надавати якісь послуги, але так само й вирішувати якісь ширші політичні і суспільні проблеми. На той час це була нестача доступу до вільної правдивої інформації – проблема, яку вирішило на той час «Громадського телебачення», збираючи мільйонні пожертви від глядачів. Всі громадські телеканали та радіо є соціальними підприємцями.
Тепличні господарства в Україні є гарним прикладом соціального підприємництваКатерина Смаглій
– Інший приклад – фонд «Соціальне партнерство», яке надає послуги бездомним особам. Вони розпочали надання певних комерційних послуг, кошти з яких розподілялись на їхні освітні програми. Про що йдеться? Основна проблема бездомних у тому, що вони втрачають трудові навички і потребують працетерапії. Тому їм потрібна трудотерапія. В іншій організації для них було створене тепличне господарство, де безхатченки вирощували не лише помідори й огірки, але й цитрусові. Для школярів з тамтешніх шкіл організовувались екскурсії у цю теплицю. Діти могли подивитись, як вирощують цитрусові, сплатити якусь незначну суму за вхідний квиток. Таким чином бездомні були задіяні у роботі, діти з прилеглих шкіл насолоджувалися новими знаннями, а благодійний фонд мав постійні джерела надходжень завдяки продажу вхідних квитків. Тепличні господарства в Україні є гарним прикладом соціального підприємництва.
Найвідоміший український приклад соціального підприємництва – це організація «Оселя» у Львові, яка займається ремонтом меблів. Вони надають робочі місця людям, які втратили житло. А містяни охоче здають їм меблі на ремонт.
– Багато соціальних проектів в Україні працюють лише на ентузіазмі. Чи є законодавче підґрунтя в Україні для діяльності соціального бізнесу взагалі?
– В Україні були спроби легалізувати соціальні підприємництва. У 2011 році законопроект навіть не був внесений у порядок денний. На розгляді в комітеті цей законопроект не був ухвалений. Українське законодавство зараз настільки розмите, що стимулюваня, розвиток соціального підприємництва шляхом надання податкових пільг, як це пропонувалося, створило б дуже хитке і невизначене юридичне поле. Кожна компанія могла б говорити, що вона соціально відповідальна і просто не сплачувати податки, беручи на роботу людей з обмеженими можливостями, демонструючи якийсь соціальний внесок.
Соціальні підприємництва успішно розвиваються у західних суспільствах, тому що там сформована інша культура споживання. Самі споживачі підтримують маленький бізнес, прибутки з якого йдуть не мільярдеру в кишеню, а на вирішення соціальних проблем. В Україні потрібно не надавати пільги соціальним підприємцям, а створити моніторингову компанію для вивчення досвідуКатерина Смаглій
За кордоном законодавство не передбачає пільги соціальним підприємцям. Соціальні підприємництва успішно розвиваються у західних суспільствах, тому що там сформована інша культура споживання. Самі споживачі добре поінформовані, усвідомлюють свою соціальну відповідальність, знають, куди йдуть прибутки, а тому підтримують маленький бізнес, прибутки з якого йдуть не мільярдеру в кишеню, а на вирішення соціальних проблем. В Україні потрібно не надавати пільги соціальним підприємцям, а створити моніторингову компанію для вивчення досвіду соціальних підприємств, яка б надавала певний знак якості цим підприємцям, щоб споживач міг бачити, куди йдуть прибутки.
