Дніпропетровськ – Мешканці транзитного містечка для переселенців у Дніпропетровську зустрічатимуть Новий рік по-різному: хтось планує влаштувати вечерю разом з сусідами, з якими познайомились і подружились вже тут, хтось планує посидіти у кімнаті, скромно, з найближчими людьми. Єдине, чого не буде у містечку – феєрверків: від їхніх звуків здригаються досі й дорослі, і малі. Жителі міні-котеджів, встановлених коштом уряду Німеччини, колишні донбасівці кажуть: хоча вже трохи звикли й облаштувались, дуже сумують за домівкою, а на Новий рік загадують єдине бажання – мир.
Транзитне містечко для переселенців, де за початковим задумом люди мали лишатись на щонайбільше три місяці, зараз перетворилось на постійне місце проживання для вимушених переселенців з Донбасу. Наразі тут живе приблизно 300 людей. Живуть цілими родинами, з маленькими дітьми, батьками-пенсіонерами. Посеред містечка на Новий рік вбрали ялинку – не зрубану, живу, посаджену руками самих переселенців. Іграшки на ній – саморобні, та ще й підписані авторами, тутешніми дітьми.
Приміщення котеджів теж причепурили, як могли, чимало прикрас зробили разом з волонтерами. Цього року містечко вже відвідав не один, а аж чотири «Діди Морози» із подарунками – від різних доброчинних організацій.
«Треба не давати нам щось, а краще навчити заробляти»
Пенсіонерка Галина півроку тому приїхала з Єнакієва разом з дорослою донькою та її подругою. Дівчата знайшли роботу, літня жінка займається домашнім господарством. На умови проживання вона не скаржиться – тісно, кімнатки схожі на вагонні купе, але чисто, тепло і ціна доступна – 150 гривень з людини на місяць. А от надмірна увага благодійників, волонтерів, зазначає колишня донеччанка, дещо «тисне»: хочеться швидше самим ставати на ноги, не звикати до «готовенького».
«Ну, надто багато помічників, відвідувачів, що ми відчуваємо себе, як у зоопарку. Занадто надмірна увага. А знаєте, коли сумуєш за домівкою, коли вибився зі своєї колії…. Треба давати не рибу щодня, а вудку. Треба не давати нам щось, а краще навчити заробляти. Дуже хочеться додому. У мене вдома садок лишився, я ним жила, приватний будинок, господарство. Вранці вставала і знала, що буду робити, не помічала, як летіли дні. А тут складно було зранку встати – і йти щось оформлювати, особливо важко спочатку було. Вдома я жила своїм господарством, а тут ми чекаємо волонтерів, щоб щось дали. Не хочеться, звісно, звикати до цього», – розповіла переселенка з Донбасу.
«Змінились цінності. Зараз достатньо миру над головою»
Тетяна – мати-одиначка з двома дітьми, до Дніпропетровська переїхала зі Стаханова. У передноворічний вечір говорити про проблеми не хоче, але зізнається: місячний дохід її маленької родини – трохи більше 2 тисяч гривень. Це «переселенські» й кошти на 9-місячного сина, якого вона називає «годувальником». Знімати квартиру з такими доходами нереально, каже Тетяна, а так хочеться власного кутка, домашньої атмосфери.
«Всі святкують, і ми святкуємо. Всім хочеться свята. Тут про нас постійно піклуються, весь час допомагають. Вдячні за те, що маємо, і сподіваємось на краще. На що? На власне житло. Як і багато інших людей, мріємо про це. А так – у нас все є. Яка різниця, де бути? Тут мирно! Діти зі мною, нагодовані, взуті, в теплі. А що мені ще треба? У моєї доньки, коли вона чує вибухи, досі німіють ноги… Я радію, що тут гримить салют, а не справжні вибухи. Змінились цінності. Зараз достатньо миру над головою. І нічого більше. Раніше, бажаючи миру, ми якось не вдумувались в ці слова. Будемо святкувати, розкішних гулянь не буде, просто посидимо трішки», – розповіла Радіо Свобода молода жінка..
Домівка, а не резервація
Транзитне містечко для переселенців у Дніпропетровську зараз вже більше схоже на дружну родину, ніж на тимчасовий притулок для людей у скруті. Виконувач обов’язків директора комплексу Дмитро Легкоступ зазначає: щоб модуль не перетворився на «резервацію», намагались селити сюди в основному родини з дітьми. Малеча допомагає швидше інтегруватись в нову спільноту, до того ж, поряд з містечком є два дитсадка, школа.
«Комендант» містечка зазначає: тих 150 гривень, які платить кожен із мешканців (за винятком дітей до 3 років), зараз вистачає, аби повністю утримувати комплекс – розраховуватись за електрику й користування міськими комунікаціями. Та й у самому містечку знайшли роботу півтора десятка переселенців – прибиральниці, охоронці, бухгалтер.
З тим, чого бракує, продовжує допомагати німецька сторона та волонтери. У новому році планують, зокрема, облаштовувати територію.
«У нас є впевненість, що містечко розвивається в правильному напрямку й у нас тут буде порядок. Уряд Німеччини, який спочатку надав можливість збудувати це містечко, і надалі підтримує нас, виконує наші прохання. У нас бракувало холодильників – вони нам довезли необхідне. В кімнатах взагалі не було столів, але там живуть школярі і їм потрібно десь робити уроки. Ми звернулись – нам надали шкільні парти й стільчики. Зараз почалось постачання матеріалів для встановлення тротуарів. Також облаштовуємо територію власними силами – оці лавки встановлювали самі, підтримуємо порядок на дитячому майданчику. Посадили дерева, плануємо посадити ще, щоб створити тут нормальні умови, щоб люди не почувались, як в резервації, а як вдома», – зазначив Дмитро Легкоступ.
У п’яти транзитних котеджних містечках на території Дніпропетровської області наразі проживає понад півтори тисячі переселенців з Донбасу. Містечко в обласному центрі заповнене вщерть і охочих виселитись немає. Натомість подібні в Кривому Розі та Нікополі користуються набагато меншим попитом.
За офіційними даними, Дніпропетровщина прийняла з Донбасу близько 80 тисяч переселенців.
