У Нью-Йорку український дипломат Володимир Єльченко вручив Генеральному секретареві ООН Пан Ґі Муну документи про повноваження. Це був останній крок у процедурі акредитації постійного представника України при Організації Об’єднаних Націй. Одним зі своїх завдань Володимир Єльченко назвав підвищення ролі ООН в припиненні російської агресії в Україні. Однією з українських пропозицій раніше було розгортання на Донбасі міжнародної миротворчої операції. Україна нещодавно стала непостійним членом найвищого органу ООН – Ради безпеки.
В інтерв’ю «Голосу Америки» Володимир Єльченко розповів про плани роботи на посаді.
– Пане Єльченко, Ви вже очолювали представництво ООН наприкінці 1990-х років. Що змінилося відтоді і що тепер буде головним у Вашій роботі?
З одного боку, ми будемо використовувати це членство для вирішення власних питань, а з іншого боку, Україна як і інші 14 членів Радбезу має нести колективну відповідальність за ситуацію в усьому світі
– Я думаю, що ситуація сьогодні у світі зовсім інша, ніж була тоді. Світ став більш неспокійним, загострилися глобальні виклики, перш за все тероризм, міжнародний тероризм. Все почалося з відомих подій 2001 року в Нью-Йорку, і з тих пір такого роду викликів стає все більше. Якщо до цього ще приєднати ситуацію в Сирії, події останніх днів між Саудівською Аравією та Іраном, ситуацію в Ємені, звичайно ж, боротьбу з ІДІЛ – це все робить порядок денний Ради безпеки абсолютно іншим, ніж це було наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. І, звичайно, головне, що змінилося для України – це те, що, на жаль, на сьогодні ми маємо українське питання на порядку денному Ради безпеки. Ситуація в Україні і навколо України, російська агресія, і ситуація в Криму – все це робить наше сьогоднішнє непостійне членство абсолютно іншим і створює набагато більше викликів. Отже, з одного боку, нам доведеться використовувати це членство, і ми будемо це робити, для вирішення власних питань, а з іншого боку, Україна як і інші 14 членів Радбезу має нести колективну відповідальність за ситуацію в усьому світі. Ми маємо приділяти увагу не лише своїм питанням, а й усім іншим, що і збираємося робити. Головне – знайти правильний баланс.
– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що буцімто хотіли би подивитися в очі російському представнику Віталію Чуркіну. Як Ви зможете протидіяти його методам діяльності в ООН?
Спробуємо змінити стиль спілкування, можливо вдасться привнести якийсь людський елемент в цю дискусію
– З одного боку, не хочеться перетворювати овальний стіл Ради безпеки ООН на якесь поле битви. Але, на жаль, мабуть це доведеться робити. Я не збираюся з власної ініціативи вступати в якусь війну з російським представником, тому що врешті-решт він висловлює не свою особисту позицію, а позицію своєї країни. З іншого боку, існують у дипломатії різні методи, можна одне і те ж сказати абсолютно іншими словами, делікатно і майстерно, так, як це робить, наприклад, моя колега, постійний представник Сполучених Штатів Саманта Пауер. Отже, спробуємо все-таки змінити стиль спілкування. Але від цього, зрозуміло, що питання вирішуватися не будуть. Можливо вдасться привнести якийсь людський елемент в цю дискусію, щоб ми все-таки не витрачали час на свари, а краще залишали його на переговори, на вирішення конкретних питань, що стоять на порядку денному Ради безпеки ООН. Включаючи, звичайно, і конфліктну ситуацію між Росією та Україною.
– Очевидно, йдеться не тільки про слова. Росія має право вето у Раді безпеки ООН і вже заблокувала як ідею міжнародної миротворчої місії в Україні, так і резолюцію про трибунал ООН у справі збиття малайзійського авіалайнера. Ваш попередник Юрій Сергеєв казав, що це не означає крапку у намаганнях притягати винних до відповідальності. Що може бути зроблене у цій справі, зокрема за умов, коли Росія має право вето?
Близька до нуля можливість віднайти консенсус з російськими колегами, але ми спробуємо це зробити, щоб їх все-таки переконати
– Так, це не означає, що ми будемо зупиняти наші зусилля. В ООН є безліч всіляких інших механізмів. Я не кажу, що нам вдасться обійти право вето – на жаль, це неможливо. Але є Генеральна асамблея, є інші органи ООН. Просто треба активно порушувати ці питання скрізь. А з іншого боку, намагатися все ж таки знайти якийсь консенсус в Раді безпеки. Я знаю, що це буде дуже важко, близька до нуля можливість віднайти такий консенсус з російськими колегами, але ми спробуємо це зробити, щоб їх все-таки переконати.
– Що Ви думаєте про режим санкцій? Зокрема, після Вашої роботи послом України у Москві. Чи діє міжнародний режим санкцій щодо Росії?
Думаю, з часом буде збільшуватися певний тиск на керівництво Російської Федерації з тим, щоб цю ситуацію якимось чином змінити
– Так, звичайно діє. Це, можливо, відчувається трохи менше у Москві, але я впевнений, що по Росії люди це вже відчули: це і курс рубля, і підвищення цін, це зменшення коштів, які раніше йшли на соціальні виплати. Можливо ще пересічні громадяни не відчули повністю, але я думаю, що з часом таке розуміння буде зростати. І буде збільшуватися певний тиск на керівництво Російської Федерації з тим, щоб цю ситуацію якимось чином змінити. На сьогодні санкції діють. Можливо не так швидко і потужно, як комусь би хотілося, але вони діють.
