Успіх фільму Валерія Балаяна «Хуізмістерпутін» знову привернув увагу до загадкової історії сходження Володимира Путіна до вершини влади. Петербуржець Микола Ващилін займався разом з Путіним дзюдо і зустрічався з людьми з його оточення. Майстер спорту з самбо з 1966 року, призер першостей Ленінграда з дзюдо, відомий каскадер кіностудії «Ленфільм», який підготував багатьох російських майстрів трюків, заступник голови правління кіностудії ТРИТЭ Микити Михалкова, багаторічний співробітник КДБ, що виконував особливі завдання за кордоном СРСР, – такі лише деякі контури біографії з Миколи Ващиліна. Сьогодні він – пенсіонер, що отримує всього 10 тисяч рублів. Після кількох інтерв'ю, які він дав про Володимира Путіна і людей з його найближчого оточення, Микола Ващилін намагається не виходити з дому і не зустрічатися зі старими знайомими. Інтерв'ю він дав Радіо Свобода по Skype.
– 80 оповідань, які увійшли до моєї збірки «Історії СРСР», мають одне завдання: проаналізувати, як я зміг досягти в житті чогось, чого ми хотіли. І, зокрема, розглядається такий феноменальний випадок як Володимир Путін, який був поруч зі мною, був на п'ять років за мене молодший, ми бігли в одному життєвому марафоні, і раптом він домігся цього, а я – абсолютно іншого.
Чому моя розповідь названа «Чудо в суконних ботах»? Тому що я побачив його бідним хлопчиком, і раптом сталося диво. Диво зробило його таким, а не кримінальні авторитети, тим паче, що говорити про кримінальних авторитетів тоді, в той час, про який я пишу, було безглуздо і смішно. Вони всі були для нас «маяками».
А Володя Путін взагалі мав до цього абсолютно протилежне ставлення. Він же ловив їх. Він був кадебістом. Як він міг? Те, що тренер у нас був спільний, Леонід Іонович Усвяцов, і він сидів у в'язниці, це якось приховується...
– Але тренер Володимира Путіна Леонід Усвяцов, який ледь не двадцять років провів у в'язниці, – спочатку за зґвалтування, а потім за валютні операції – мав вплив на майбутнього президента?
– Звичайно. Про це можна прочитати і в книзі «Від першої особи», яку Путін сам надиктував. Він захоплено згадує про Усвяцова, називає його «хитрим мужиком, таким сильним, міцним, розумним» і т. д. Звичайно, він мав величезний вплив на всіх нас.
– Як Ви думаєте, коли Володимир Путін став співпрацювати з КДБ? Можливо, ще до вступу в університет?
Якщо його після п'яти років навчання взяли на роботу в КДБ, то це означає, що вони його добре перевірили у справі, інакше не взяли б
– Співпраця, звичайно, була. Якщо його після п'яти років навчання взяли на роботу в КДБ, то це означає, що вони його добре перевірили у справі, інакше не взяли б. Що стосується його вступу до університету, я думаю, вже тоді були рекомендації якихось людей, яким він був цікавий. Адже як спортсмен він був якраз абсолютно не цікавий. Він тоді мав другий розряд. А університет був провідним вишем Ленінграда по спорту, по всьому, тому зі спортивного набору туди брали тільки майстрів спорту, не нижче…
Мені здається, це не той момент, на якому потрібно загострювати увагу. Бог з ним, як він вступив. Але там же треба було п'ять років навчатися, складати іспити. І ось на питанні про те, якого роду фахівець звідти вийшов, ніхто не загострює увагу. А вийшов фахівець з юридичного права комуністичної держави з його законами. Де зараз ці закони? Вова вивчив ті закони, а тепер живе і управляє з іншими законами. Покажіть мені список предметів, які він вивчав. «Історія КПРС», біографія Леніна, марксизм-ленінізм, резолюції з'їздів КПРС...
– Якщо згадати роки правління Анатолія Собчака в Ленінграді-Петербурзі, чи можна сказати, що в цей час утворилася якась спайка криміналу і КДБ? Чи можна сказати, що тоді була створена якась модель тієї системи управління, яку ми спостерігаємо сьогодні в Росії в цілому?
Якщо вербували в міліцію, то там платили за співпрацю, а в КДБ не платили. Я багато років співпраці з КДБ все робив безкоштовно, безкорисливо і при цьому неодноразово ризикував своїм життям
– Це треба досліджувати окремо. Адже вважалося, що до КДБ запрошували найкращих представників суспільства, чесних, порядних. Так говорили, наприклад, мені, коли мене вербували. Причому, якщо вербували в міліцію, то там платили за співпрацю, а в КДБ не платили. Я багато років співпраці з КДБ все робив безкоштовно, безкорисливо і при цьому неодноразово ризикував своїм життям і витрачав дуже багато свого часу. Я це робив свідомо, тому що я – патріот, я любив свою Батьківщину. Я розумів, що це – мій дім, що там, за кордоном, не те що вороги (такого ідіотського розуміння у мене ніколи не було), але люди, які так само хочуть дізнатися про нас те, що ми хочемо дізнатися про них, у них є такі ж розвідники, тобто це – нормальне протистояння.
– Ви пам'ятаєте, як Володимир Путін займався з Вами в секції дзюдо?
Я не бачив Вову в очі, Вова Путін був такий непомітний... У розвідку саме таких і набирають
– Я був старшим за нього на п'ять років. Своїх однолітків по секції я пам'ятаю, а вони були молодші, тому бігали спритно. Зал великий, і коли по цьому залу бігають сто осіб різного віку, складно когось запам'ятати. Я не бачив Вову в очі, Вова Путін був такий непомітний... Я якось не звертав на нього уваги. Потім його прізвище тривалий час було на слуху, але я так і не міг його собі уявити. У розвідку саме таких і набирають, бо потім, коли треба, його й згадаєш.
Мені довелося з ним стикнутися в 1994 році, коли я приїхав до Петербурга на прохання Микити Михалкова організовувати зустріч з Анатолієм Собчаком. Я попросив Путіна через помічника Олексія Щербакова допомогти мені. Він мені допоміг, організував таку зустріч. Ще я кілька разів бачив Путіна в Школі спортивної майстерності, коли Михалков приїжджав до Петербурга, і я його вів у лазню, у відновлювальний центр. І завжди ці хлопці там крутилися: Аркаша Ротенберг, Вася Шестаков та інші. Я завжди підводив до них Михалкова, щоб він привітався з ними, висловив свою повагу, щоб не вийшло так, що я гордо пройшов повз, обійнявши Михалкова, а їх забув.
Після провальної виборчої кампанії Анатолія Собчака у 1996 році здавалося, що все, кінець Путіну
А потім Путін поїхав до Москви. Після провальної виборчої кампанії Анатолія Собчака у 1996 році здавалося, що все, кінець Путіну, хрест на всій його кар'єрі. Випадково опинившись в ресторані в Павловську у його приятеля Сергія Гутцайта, я бачив, як далеко за столиком сидів у сльозах Вова Путін, але я не став підходити. Людина була засмучена – що я їй скажу: «Вітаю тебе з провалом виборів»?..
– Ви зараз пенсіонер, живете на скромну пенсію. Вам не здається несправедливим, навіть ненормальним, що люди, які оточували Володимира Путіна, зараз фантастично збагатилися, стали мільярдерами?
– Це, звичайно, жахливий прокол, я з Вами згоден... Якщо і є щось, що могло б негативно характеризувати цю епоху, то, звичайно, саме це збагачення. До того ж, ці мої «друзі» не сплатили мені свого часу зарплату в 10 тисяч доларів.
А в 90-і роки у того ж Аркаші Ротенберга не було і трьох рублів. Він виїхав до Німеччини, привозив звідти іржаві машини і тут продавав. І якби він мені тут за півтори тисячі доларів запропонував машину, а я не став би її купувати, то йому було б нічого їсти. І так було довго. І раптом в 1999 році пішли «дріжджові нарости»: мільйонер, мільярдер! Скупили весь центр Петербурга. Я пам'ятаю усіх цих хлопців бідними студентами. Вони не розумніші за мене і не розумніші за когось ще. І не розум є причиною зростання їхнього багатства, а... раптом щось, якась загадка. Чому я і назвав розповідь «Чудо в суконних ботах» – бо не завдяки розуму вони стали багатими, а завдяки чарівній паличці-виручалочці. Стук – мільйонер! Стук – мільярдер! Як Дід Мороз і зайці...
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
