(Рубрика «Точка зору»)
Майже дворічне протистояння України «гібридній» війні Кремля, яка почалася із захоплення Криму і згодом перекинулася на Донбас, дало чимало уроків Україні, її західним партнерам – і цілому світові. Правила великої геополітичної «гри», встановлені після закінчення Другої світової війни, опинилися під загрозою.
Ґрунтовний аналіз цієї загрози приводить до цілком конкретних військово-політичних висновків – в першу чергу для останньої наддержави ХХ століття, Сполучених Штатів.
Уроки АТО для Пентагона
Десятиліття війни з «Аль-Каїдою» спричинили суттєві зміни у військово-стратегічних поглядах американського військово-політичного керівництва у бік інтенсивного використання сил спеціальних операцій і максимально обмеженого ведення бойових дій. Нейтралізація «терориста №1» ще більше підкріпила такі погляди.
Поява «зелених чоловічків» в українському Криму навесні 2014 року, здавалося б, підтвердила американський підхід – на початковому етапі їх можна було б нейтралізувати класичною операцією сил спеціального призначення. Однак аналогічний хід Кремля на Донбасі показав відмінну картину: без постійної підтримки місцевого населення інтервенція лягає на плечі регулярних збройних сил. Тільки пряме втручання збройних сил Росії (як-от серпневий 2014 року Маріупольський наступ, або регулярне посилення бойовиків російськими військовими підрозділами) дозволяло Кремлю якось рятувати ситуацію – навіть за умов часткового «замороження» конфлікту.
«Сталь проти сталі» – саме так охарактеризував командувач армією США в Європі Бен Годжес українсько-російське протистояння на Донбасі. Масоване використання важкої артилерії, танків, часті й інтенсивні вогневі контакти – все це змушує забути елегантність «гібридної операції» кримського зразка.
Нова національна військова стратегія США відображає повернення традиційних загроз світовій стабільності в особі окремих держав, які потіснили у цій ролі невловимі «мережеві» терористичні угруповання.
Перша така стратегія була опублікована у 2011 році і стосувалася актуальних на той час конфліктів в Афганістані та Іраку, загроз з боку «нерегулярних» учасників світової політики, які загрожували міжнародній і національній безпеці (транснаціональні терористичні групи, міжнародні злочинні синдикати тощо). Головною метою документа було окреслити спосіб та умови використання збройних сил США для захисту національних інтересів за означених умов.
Нова, 2015 року, стратегія витримана у більш песимістичних тонах. Кремлівські авантюри в Україні (як і війна проти «Ісламської держави») актуалізували для Вашингтона нові пріоритети: протидію «ревізіоністським державам» і «агресивним екстремістським організаціям».
Документ підкреслює загрозу військового зіткнення саме з регулярними збройними силами «агресивних» держав, маючи на увазі перш за все Російську Федерацію. Москва, на думку авторів, «не поважає суверенітет сусідніх держав і використовує силу для досягнення своїх цілей». Її дії, як безпосередні, так і з використанням «сил посередників» (proxy forces), «підривають регіональну стабільність».
Враховуючи це, Пентагон повертається до ідеї розширеного використання звичайних збройних сил в умовах тісної взаємодії з силами спеціальних операцій (ССО). Саме ця ідея є основою нової оперативної доктрини Армії США ТР 525-3-1 «Win in the Complex World».
Домінування в повітрі
Наріжним каменем американських військових кампаній як мінімум двох останніх десятиліть є масоване використання авіації і досягнення абсолютного домінування в повітрі як передумови наступної, наземної фази операції.
Аналізуючи потенційний сценарій ескалації конфлікту на Донбасі, який може призвести до прямого втручання США і НАТО, можна окреслити дві ключові проблеми ведення ефективної «повітряної війни» проти Росії.
По-перше, географія і логістика – американська авіація повинна розміщуватися безпосередньо біля лінії фронту для скорочення часу підльоту і економії пального. Для цього їй потрібні аеродроми з відповідною інфраструктурою на Східних рубежах НАТО (в переліку вже є близько 30 об’єктів у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії).
По-друге, кількість – вже розміщених в Європі шести ескадрилій американських F-15 і F-16 недостатньо для домінування в повітрі, оскільки доведеться вести боротьбу не лише з авіацією противника, а й із його системами ППО. Відтак необхідно задіювати плани стратегічного розгортання не лише додаткових частин бойової авіації, а й повітряних танкерів-заправників, систем раннього сповіщення AWACS.
Вашингтон вже почав вирішення цієї проблеми, посилюючи присутність власних військово-повітряних сил (ВПС) на європейському континенті.
Спецоперації і електронна війна
Нова доктрина Армії США передбачає інтенсивні тренування для оптимізації взаємодії конвенційних армійських підрозділів із підрозділами ССО, а також підвищення мобільності, адаптивності та витривалості бійців. Документ стимулює до максимальної координації дій – від планування до безпосереднього виконання бойових задач, між армією і військами спецпризначення США.
Для забезпечення бази такої співпраці (в тому числі і з Силами швидкого реагування НАТО) Пентагон продовжить у 2016 році практику посилення наземного компоненту своїх військ на Сході та Півночі Європи.
Американські військові максимально використовують свою присутність в Україні для вивчення потенційного противника. Особливу цікавість, за словами Бена Годжеса, викликає використання російською стороною розвідувальних безпілотних літальних апаратів для розвідки та наведення артилерії, а також засобів радіоелектронної боротьби, які росіяни використовують переважно для того, щоб глушити сигнали безпілотників ОБСЄ. Американці мають змогу майже безпосередньо спостерігати за діями російських військових, отримуючи безцінну розвідувальну інформацію «з перших рук».
Крім того, союзні війська вже почали тренування з протидії російській тактиці «гібридної» війни та використанню тих сучасних технологій, які Росія тестує у конфлікті з Україною.
Війна на Донбасі повертає США до суворої реальності затяжного й інтенсивного збройного протистояння з масштабним використанням традиційних збройних сил.
Києву в цій ситуації є що запропонувати Вашингтону – американські військові, які беруть участь у тренуванні своїх українських колег, отримують натомість можливість майже безпосередньо спостерігати унікальний для світу ХХІ сторіччя військовий конфлікт. Україна ж натомість має змогу використати досвід США для трансформації власного військового апарату відповідно до сучасних вимог.
Тарас Жовтенко – експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
