Військовослужбовець 95-ї бригади Михайло Ковальчук отримав поранення у лютому минулого року. У Харкові, куди чоловік потрапив через кілька днів, після численних обстежень йому поставили діагноз «контузія». Проте, під час виписки з Житомирського шпиталю «контузію» замінили на черепно-мозкову травму й лікувати далі відмовилися.
Чоловік уже майже рік живе з постійним болем. Він ніяк не може відновитися після поранення, отриманого у лютому 2015 під Спартаком, що неподалік від Донецького аеропорту.
Спершу у Слов'янську та Харкові військовослужбовця 95-ї бригади Михайла Ковальчука лікували від контузії. Проте, за тиждень денного стаціонару у Житомирському військовому шпиталі діагноз змінився:
Чомусь тут, у Житомирі, не тільки в мене, але й у багатьох хлопців одразу зникає діагноз «контузія»Михайло Ковальчук
«Коли нас усіх (8 людей) привезли до Харкова в лазарет, то спочатку ми проходили обстеження. Мені, зокрема, робили томографію голови. У мене документи вдома лежать, знімки... Але чомусь тут, у Житомирі, не тільки в мене, але й у багатьох хлопців одразу зникає діагноз «контузія», – розповідає військовий.
За словами чоловіка, у нього стрімко падав зір, була потрібна операція, почалися проблеми з тиском. Втім, зі шпиталю його виписали за якихось 10 днів:
«Кажу, почекайте, ви мене виписуєте з головним болем, ви мене не вилікували!... А він говорить: «Я у вас нічого не бачу»... Кажу, а як же мені далі жити? Він: «Ну, я не знаю», – продовжує Михайло Ковальчук.
У приватній клініці, куди чоловік звернувся після шпиталю, сказали, що не бачать сенсу робити операцію, поки йому не вилікують контузію, через яку і погіршується зір:
«Там перевірив мене окуліст. Він коротко і ясно сказав: «Ви розумієте, що ми зробимо операцію, але вам не вилікували контузію, тому сенсу її робити ми не бачимо», – говорить військовий.
Хочеться побажати людям, які таке говорять, щоб вони хоча б на один день туди поїхали і побачилиІрина Коцюба
«Такі випадки у Житомирі непоодинокі, – каже волонтер Ірина Коцюба. Але самі хлопці дуже рідко про це розповідають. Як тільки трапляються схожі ситуації, ми звертаємося до начальника шпиталю, або, якщо це в обласній лікарні, то до головного лікаря, щоб вони допомагали хлопцям. Після таких слів хочеться побажати людям, які таке говорять, щоб вони хоча б на один день туди поїхали і побачили».
Таких ситуацій не повинно виникати. Конкретно по цьому факту розберусь і доведу до вас інформаціюОлександр Серебряков
Разом із волонтером ідемо до керівництва військового шпиталю. Головний лікар Олександр Серебряков обіцяє розібратися: «Таких ситуацій не повинно виникати. Поки мені важко сказати, чи був такий випадок, чи ні. Можливо, є нюанси у формулюванні діагнозу. Але конкретно по цьому факту розберусь і доведу до вас інформацію».
Михайло Ковальчук каже: стільки разів чув фразу на кшталт: «Ми вас туди не посилали», що вже й не дивується. Боротися з хамством та презирством у тилу не має ані сил, ані бажання:
Бити себе у груди, що я дійсно воював, не можу. Ні – отже ні. Я розвернувся і пішов…Михайло Ковальчук
«Не лише мені, багатьом моїм бойовим побратимам у лікарнях та шпиталях відкрито говорять: «Ми вас туди не посилали, тож не треба тут ходити і розмахувати «корочками», мовляв, воювали вони… А бити себе у груди, що я дійсно воював, допомагайте мені… Ні, я так не можу. Ні – отже ні. Я розвернувся і пішов…»
Вже на момент підготовки виходу сюжету в ефір нам зателефонував керівник військового шпиталю і повідомив, що лікарі й справді не зовсім коректно записали діагноз. Чоловік пообіцяв найближчим часом виправити ситуацію і просить військових повідомляти йому про схожі випадки.
