Доступність посилання

24 Жовтень 2017, Київ 02:02

Психотерапевт із Донецька стала дизайнером шкіряних аксесуарів


«Я хочу, щоб мої товари купували через те, що вони якісні, а не тому що я переселенка»

Наталія Маловик понад півтора року живе в Одесі. До переїзду вона успішно працювала психотерапевтом у рідному Донецьку. Проте через збройний конфлікт на сході багато її клієнтів роз’їхалися. Не зважаючи на це, Наталя й надалі продовжує консультувати їх дистанційно по Skype. В Одесі конкуренція серед гештальт-терапевтів вкрай висока, тож жінка вирішила тут спробувати себе у ще одній улюбленій справі. Ставши переможцем у програмі підтримки бізнесу переселенців, Наталія отримала фінансування для створення власної майстерні для виготовлення виробів зі шкіри. Як дизайнер шкіряних аксесуарів, вона вже напрацювали чималу базу клієнтів в Одесі.

Наразі виготовлення та реставрація шкіряних виробів займають більшу частину часу донеччанки Наталії Маловик, не зважаючи на те, що жінка не полишає свою основну діяльність – психотерапію. За освітою вона – гештальт-терапевт, психолог.

У Донецьку рукоділлям Наталія займалася з дитинства, але винятково як хобі. Ці навички стали у нагоді, коли у липні 2014 року вона переїхала до Одеси і потрібен був додатковий заробіток.

«За допомогою цієї творчості, цього хобі я сама легше переживаю важкі періоди у своєму житті. Це приносить мені відчуття самореалізації. До того ж монотонні рухи завжди заспокоюють», – поділилася з Радіо Свобода Наталія Маловик.

Наталія Маловик
Наталія Маловик

«Я не хочу фактом переселення з Донецька маніпулювати людьми»

Спершу переселенка пробувала робити браслети та продавати їх через соцмережі. Зараз база клієнтів Наталії поступово поповнюється. Проте далеко не всі з них знають про те, що жінка є переселенкою з Донбасу.

«Я не хочу фактом переселення з Донецька маніпулювати людьми. Мені хочеться, щоб люди купували мої речі, бо вони якісні, а не тому що їм мене шкода. Якщо є можливість про це не говорити, я не кажу», – розповідає вона.

Майстриня працює разом зі своєю племінницею. Зараз жінка вже задумується над пошуком ще одного помічника. Наталія зізнається, що не зважаючи на активну роботу у майстерні, вона продовжила займатися психотерапією і в Одесі.

«У мене лишилися і старі клієнти з Донецька. З ними я працюю по Skype, хоча люди і пороз’їжджалися у різні сторони: хтось в Україні, хтось за кордоном», – каже вона.

Жінка згадує, що їй самій покидати рідне місто було важко. До переселення підштовхнули сильні бої у сусідньому районі. Крім цього свою роль зіграла й фінансова ситуація.

«Незадовго до початку цих подій я вирішила розвивати свою справу і відкрила новий офіс. Накопичені фінанси вклала туди. Тож я сиділа у Донецьку до липня і ще вела групи з психологічної допомоги», – каже переселенка.

Друзі з різних куточків України пропонували Наталі допомогу з житлом у своїх містах. Проте вона вибрала Одесу, тому що вчилася тут на гештальт-терапевта.

«Плюс у мене була ідея, що я їду зовсім ненадовго, на 2-3 тижні. Водночас побуду трохи на морі. Була думка: все налагодиться – і я повернусь», – згадує майстриня.

Після того, як до Наталії переїхала її племінниця, вони почали більш серйозно облаштовуватися у новому місті.

«На перших порах дуже сильно видавав говір. Тільки-но чули наш донецький акцент ріелтори кидали слухавки. Ми ж були фінансово нестабільні на той момент, були достатньо сильною головним болем», – каже вона.

Жінка зізнається, що повернення у Донецьк – це думка з розряду мрії. За словами Наталії, цей рік навчив її не загадувати наперед: «Буде все виходити в Одесі – тоді залишуся тут».

«Більшого успіху досягають ті, хто розуміють, що тут вони свої»

На Одещині зареєстровано понад 30 тисяч переселенців. У місті діють кілька програм різного роду підтримки вимушено переміщених осіб. Це і психологічна, і гуманітарна, і освітня допомога. Останнім часом за ініціативи міжнародних донорів з’являються і проекти, направлені на підвищення бізнес-активності серед жителів Донбасу, які були змушені залити свої домівки.

«Більшого успіху досягають ті, хто беруть власну долю у свої руки. Розуміють, що тут вони свої. Сприймають те, що відбувається навколо, як своє. І тоді у них все виходить», – наголошує тренер програми допомоги переселенцям Олександр Доброєр.

На думку координаторів подібних програм, за 2-3 місяці спеціалізованих курсів цілком реально отримати базові навички ведення бізнесу. Також вони розповідають, що успішні випускники таких програм часто працевлаштовують на своїх новостворених підприємствах таких самих переселенців.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG