Двоє бійців повернулись до Дніпропетровська після багатомісячного полону

Дніпропетровськ – Двоє українських бійців, визволених з полону сепаратистів під час останнього обміну, повернулись до Дніпропетровська, де вони жили й працювали до подій на Донбасі. Молоді чоловіки чекали на звільнення упродовж довгих місяців: один – понад рік, другий – півроку. Обмін полоненими планувався у форматі 3 на 6, однак потім сепаратисти вирішили звільнити ще одного бійця – вийшло 4 на 6. Четвертий звільнений Вадим Кирпиченко жартома називає себе «бонусом». Бійці зауважують, що поступово приходять до тями й починають звикати до мирного життя, жартують і посміхаються, але все ще лякаються різких звуків.

Історії двох звільнених з полону українських бійців у дечому схожі. Обидва молоді хлопці родом із Дніпропетровська і до подій на Донбасі мали мирні професії – електромонтер та автомеханік, обидва пішли до війська за призовом, обидва відслужили по року й вже готувались до демобілізації.

Старший солдат 40-го батальйону «Кривбас» Олександр Макух живим вийшов із «Іловайського котла», однак на його долю випало ще одне випробування – полон. До рук сепаратистів він потрапив під час дебальцевських подій узимку минулого року. Разом з трьома побратимами поверталися з завдання та опинилися в пастці. Спершу, розповідає боєць, їх утримувало угруповання «казаків», які фізично знущались, пізніше вони перейшли до рук чоловіків, що називали себе «військовими ДНР». Фізичного тиску не було, розповідає боєць, лише моральний – супротивник агітував переходити на його бік.

«В камері у нас підтримувався дух патріотизму»

Загалом у руках озброєних сепаратистів Олександр Макух пробув рік і 12 днів, більшість часу – у піддавалі будівлі Донецького обласного управління СБУ: там, в тісній кімнаті, перебувало два десятка полонених, спали на полицях, які колись слугували для архівів, постільної білизни не було, працювали на кухні, там і випадала можливість іноді помитись, розказує боєць.

«Із 30 квітня я, як мені сказали, вже «офіційно» числився як військовополонений, нам сказали, що ми були внесені в їхню базу. А до того ми вважались безвісти зниклими. Відтоді фізичного тиску не було, а морально – так, тиснули. Розповідали, що країна розпадається, і про підрозділ таке казали… Справді, та сторона вважає, що тут, в Україні, «править фашизм», вони називають нас «фашистами», «радикалами», вони натякають і на дефолт України, говорять, що ми відмовляємось від всього радянського. Перед новим роком у них крутили новини, що в нас тепер не буде Діда Мороза, а тільки Санта Клаус... Звичайно, нас намагались агітувати. Казали, що наші підрозділи нас зрадили, але на це ніхто не вівся. В камері у нас підтримувався дух патріотизму. Ми з хлопцями чітко обговорили: ми – солдати України й повинні триматись як солдати України. Ніхто з нас не перейшов на інший бік. За їхніми словами, дуже багато наших переходять до них, вони також показують це по телебаченню. Начебто цілими батальйонами, підрозділами переходять на їхній бік, але це пропаганда… Годували нас тією гуманітарною допомогою, яку вони отримують з Росії. Та ж каша з тушонкою. Були поодинокі випадки, коли до нас доходила допомога від волонтерів. Якась одна шоколадка. Упродовж останніх 5-6 місяців я працював у їдальні, без вихідних, зранку і до 6-7-ї вечора. У них є люди, які підтримують Україну. З нами в камері навіть був цивільний хлопець, який відкрито підтримував Україну, його за це затримали… Ось я вже наче й вдома, рідне місто, рідні вулиці, але відчуття таке, ніби ще не до кінця прийшов до тями», – розповідає звільнений полонений Олександр Макух.

«Мені сказали: «Ми тебе даруємо Україні»

Солдат Вадим Кирпиченко із 53-ї окремої механізованої бригади пробув у полоні 195 днів. Його захопили під Мар’їнкою й утримували в камері-«одиночці» в Макіївці, теж на Донеччині. На вулицю виводили рідко, та й то вночі, «обробляли» розмовами, каже боєць. На те, що буде звільнений з полону сподівався щодня, дуже допомагав зв’язок із рідними – утримувачі давали можливість подзвонити додому. Аби не втратити відчуття реальності, каже боєць, читав книжки, які давали, спостерігав за нехитрим оточуючим світом.

«Мене тримали одного у підвальному приміщенні, годували, на вулицю не виводили, на вулиці був за весь час усього двічі. Вперше дали телефон, щоб подзвонити додому, через три дні. Подзвонив, сказав матері, що в полоні. Потім дали подзвонити через два тижні, потім ще через два, а потім уже частіше – раз на тиждень. Ждали мене вдома батьки, сестра, племінниця, друзі, всі дуже хвилювались. Намагались мене переагітувати, казали, що вдома тебе не чекає нічого цікавого, роботи немає, переходь до нас, буде житло. Коли мене вже везли на обмін, мені сказали: «Ми тебе даруємо Україні». Чекав на обмін, знав, що мене вдома чекають, надіявся… Жила там живність – сороконіжки, павучки, спостерігав, як вони бігають по стелі. Занять ніяких не було, тільки думки», – зазначив звільнений із полону Вадим Кирпиченко.

«Треба боротись за своїх рідних» – мати

Місяці перебування бійців у руках сепаратистів вартували нервів та здоров’я їхнім рідним. Мати Олександра Алла Макух збивається з підрахунків, називаючи державні та недержавні структури, до яких зверталась задля активізації пошуків сина, а потім його звільнення. Аби побачити сина разом із ще двома матерями полонених, розповідає жінка, наважилась навіть на поїздку до Донецька: обидві сторони надали матерям «зелений коридор». Алла Макух закликає родичів, які чекають бійців із полону, не впадати у відчай, гуртуватись, спілкуватись між собою та з волонтерами. Сама вона наразі підтримує зв’язок із десятками родин бійців, які все ще перебувають у полоні.

«Я хочу донести таку думку: не можна опускати руки, треба чекати, треба боротись за своїх рідних. Якщо потрібна буде моя допомога, я на зв’язку, я допомагатиму. У мене на зв’язку до 30 контактів мам, які точно знають, що їхні діти в полоні. А є ще мами, сини яких вважаються зниклими безвісти, ми намагаємось їм теж допомагати, шукати. Ми постійно з волонтерами на зв’язку, вони весь час нас підтримували морально. Вони – нас, а ми – своїх хлопців. Начебто зараз рух у напрямку обміну полоненими розпочався», – зазначила мати звільненого з полону.

Тепер звільнених з полону дніпропетровців Олександра Макуха та Вадима Кирпиченка обстежать в обласній лікарні, за необхідності – пролікують. Обидва бійця вже будують плани на мирне майбутнє, зокрема, Олександр збирається повернутись до роботи в конструкторському бюро, де за ним увесь цей час зберігали місце.

Раніше уповноважена президента України з мирного врегулювання ситуації на Донбасі Ірина Геращенко повідомила, що в полоні на Донбасі перебуває 134 українці. 20 лютого звільнили чотирьох українських військових.

На цю ж тему: