Провести будь-які «чесні» вибори на Донбасі без реального контролю з боку України – значить легітимізувати Захарченка та інших блазнів в українському правовому полі, переконує дописувач сайту «Хвиля». Потім Києву говоритимуть у Брюсселі і Вашингтоні, що, мовляв, вибори відбулися згідно із українським законодавством. Відтак, це тепер ваші громадяни. А значить це ваша внутрішня проблема. Німеччина зніме санкції, Франція радітиме, що Росія «добиває» «Ісламську державу», Обама позбудеться проблем напередодні президентських виборів. А для України проблеми тільки почнуться, тому що феодали в інших регіонах почнуть ставити питання ребром – якщо у Ахметова своя вотчина з танками і прокуратурою, то чим ми гірші. Тому Києву потрібно легально і законно вийти з Мінського процесу таким чином, щоб Захід не мав претензій. Тут є тільки один шлях – народне волевиявлення, переконує інтернет-видання у статті «Навіщо Україні потрібен референдум щодо «ЛДНР».
Рішення про проведення після травневих свят зустрічі глав зовнішньополітичних відомств «нормандської четвірки» навряд чи вселяє комусь оптимізм щодо можливостей врегулювання ситуації на Донбасі, переконує дописувач сайту «Главред». Бо немає ніякої реальної платформи для компромісу. Для російського керівництва важливо, щоб українці втомилися від неоголошеної війни і зрозуміли, що відновлення територіальної цілісності країни неможливо без виконання політичних умов, які виставляє цивілізованому світу кремлівський правитель. Однак більшість українців скоріше віддасть перевагу відгородитися від окупованих територій, ніж заради відновлення територіальної цілісності відмовлятися від майбутнього країни. Але і українські очікування щодо Росії теж хибні, переконує дописувач. Зокрема, що під тиском Заходу, економічних проблем, витрат на окуповані території і побоювань підірвати соціальну стабільність Путін піде на поступки. Про те, чому на це не варто сподіватись «Главред» розповідає в статті «Четвірка» без засобів, або Чому у Москви і Києва закінчується терпіння».
Дописувач «Української правди» стверджує, що сучасне українське суспільство опинилося в екстремальних умовах, коли без щирого ентузіазму країна не виживе. Але цей ентузіазм, народжений революцією і війною, подібний до шматка воску. З нього можна виліпити все, що завгодно: від Європи до Африки, від просунутої подібності Ізраїлю до невмілої пародії на Радянський Союз. Все залежить від того, яким буде кордон, що проходить в суспільній свідомості і перегороджує шлях українському маршу ентузіастів. Кордон між національними інтересами і вторгненням в особистий простір. Між інформаційною безпекою і придушенням свободи. Між необхідним захистом і невиправданим насильством. Про те, чого варто найбільше уникати, видання розповідає в публікації «Марш ентузіастів».
Путінське правління добігає логічного завершення, стверджує експерт сайту «Обозреватель». Санкції, які тривають вже півтора року, добряче пошарпали Росію, а Путін вже півроку не виїжджає на представницькі зустрічі за кордон. Він – ізгой, і йому залишається лише задовольнятися всілякими кишеньковими «соцопитуваннями», втішаючи власне самолюбство оманливої думкою, що «народ як і раніше в нього закоханий». Але і це – неправда. Населення бідує, а тиск чиновників у зв'язці з силовиками на всіх рівнях – посилюється. Це ще можна терпіти, коли тобі є що втрачати, але, як стверджує автор, запас терпіння закінчиться водночас із останніми грошима в російській скарбниці. І тоді збанкрутілому режиму пригадають все, наголошує «Обозреватель».
