Лондон – У Великій Британії ставлення до сексуальних меншин має довгу і звивисту історію, доки британське суспільство дійшло до сприйняття своїх співгромадян іншої статевої орієнтації як таких самих громадян. Нині людина іншої сексуальної орієнтації у Сполученому Королівстві може почуватися відносно безпечно – її вже не звільнять за це з роботи, не поб’ють безкарно на вулиці, її не позбавлять на основі цього батьківських прав і посадять у тюрму чи психіатричну клініку на примусове лікування. Але так до представників сексуальних меншин почали ставитися відносно нещодавно.
Прийняття сексуальних меншин давалися британцям непросто: свого часу Оскар Вайлд дістав вирок 2-річного ув’язнення за свої статеві уподобання, а справжній герой Другої світової війни, легендарний математик, дешифрувальник нацистських кодів Алан Тюрінґ змушений був накласти на себе руки, бо його цькували за гомосексуальність. Все це відбувалося буквально на пам’яті одного покоління.
Практично легалізація сексуальних меншин відбулась у Британії менш ніж 50 років тому, коли з британського кримінального кодексу було усунуто «Акт про статеві злочини» 1967 року, згідно з яким гомосексуальна поведінка каралась законом. Але кардинальна зміна ставлення суспільства припадає саме на 80-і роки минулого сторіччя. Ще на початку 1980-х кожен другий опитаний британець визначав стосунки осіб тієї самої статі як «засадничо хибні».
Еволюція у цьому плані була доволі довгою і складною. Перший ґей-прайд у Британії відбувся не в Лондоні, а за суворих реалій англійської півночі в Манчестері 1990 року. Саме на 90-і припадає велика кількість «камінґаутів», або ж випадків, коли відомі постаті британського суспільства публічно повідомляли про свою гомосексуальність. 2004 року одностатеві пари було прирівняно до подружніх пар, а вже через 3 роки по тому британський парламент остаточно легалізував одностатеві шлюби. Саме внаслідок цього закону права членів сексуальних меншин у Британії було помітно посилено, і забезпечення цих прав у цій країні вважають одним із найкращих у Європі.
Британцям допомогла традиційна толерантність
Аліс Ґосфорд із лондонського Інституту соціальних досліджень вважає, що британцям було легше прийняти ідею рівності прав людини, незалежно від її сексуальних вподобань, через традиційну британську толерантність.
«Загалом британці вирізняються своєю традиційною толерантністю. Тут також ще й причиною стала зміна законодавства і дедалі більша кількість громадських постатей, які відверто заявляли про свою гомосексуальність. Але цей шлях не був простим і безпосереднім, беручи до уваги дебати щодо СНІДу у 80-і роки», – розповіла вона.
Цілком природньо, що ставлення до сексуальних меншин у Британії визначає ще низка вагомих чинників. Йдеться про соціальний статус людей, їхню освіту, рівень добробуту і також релігійні переконання. Історично Англіканську церкву вважають доволі ліберальною і менш реакційною, аніж, скажімо, Католицьку.
Проте Аліс Ґосфорд каже, що у ставленні до сексуальних меншин та їхніх прав протестанти (англіканці) та католики, власне, мало чим відрізняються. Загалом у Британії ставлення і думка щодо ЛГБТІ-громади серед людей, які належать до церкви та вважають себе релігійними, є переважно негативною.
«Без ніяких несподіванок релігійні погляди дуже тісно пов’язані з поглядами на гомосексуальність. Ті британці, які не є релігійними, найменш вважають гомосексуальність хибною. І тут варто зазначити, що, наприклад, із-поміж вірних Англіканської церкви десь 40% не схвалює сексуальні меншини. Приблизно той самий відсоток несхвалення мають і британські католики. Проте найвищу частку несхвалення можна спостерігати у нехристиянських релігійних громадах Британії, де значна більшість вважає це гріхом. Варто сказати, що толерантність щодо статевих меншин, попри все, зростає у релігійних громадах Британії, хоча здебільшого помітне зростання толерантності, перш за все, стосується британців, які не сповідують жодної релігії», – зазначила соціолог Аліс Ґосфорд.
Нові покоління стають дедалі ліберальнішими
Зміни стоються передусім людей молодшого покоління – це спостерігалось і під час дебатів щодо легалізації одностатевих шлюбів. Кожне молодше покоління британців постає з цього питання значно ліберальнішим, аніж покоління попереднє. Важливо також тут згадати про різницю у ставленні до ЛГБТІ з боку прихильників різних політичних сил у Великій Британії.
«Беручи до уваги деякі дебати поміж депутатами-консерваторами та їхніми прихильниками щодо, скажімо, закону про одностатеві шлюби, помітні розбіжності у поглядах із представниками інших парламентських партій. Ба більше, у британському парламенті погляди депутатів-консерваторів і депутатів-лейбористів не різняться так радикально, як погляди прихильників консервативної та лейбористської партій різняться від прихильників ліберал-демократів, які у більшості своїй виступають за права статевих меншин і не підтримують тих, хто вважає гомосексуальність хибною», – каже фахівець лондонського Інституту соціальних досліджень Аліс Ґосфорд.
Упродовж останніх 30 років однією з рушійних сил британського руху за права сексуальних меншин був Пітер Татчгілл. Його можна було бачити на усіляких акціях протесту, пікетуваннях і навіть одноосібних демаршах із метою привернути увагу до питання прав членів ЛГБТІ-громади Сполученого Королівства.
Сам Татчгілл вважає величезним досягненням факт того, що члени громади тепер офіційно визнаються рівноправними у Великій Британії. Татчгілл підсумував досягнення у цьому плані останніх десятиліть як великий успіх, водночас наголосивши, що те, що здобули собі члени британської ЛГБТІ-громади, стало наслідком наполегливих і регулярних кампаній у суспільстві і граничної налаштованості її членів.
«Ми зрушили гори у плані прав сексуальних меншин у Британії від кінця 60-х років і дотепер. Кожен випадок серйозної дискримінації за законом було усунуто. Для тисяч і тисяч членів ЛГБТІ-громади Британії це позначає наріжний камінь у тому, що британське суспільство врешті визнає нашу любов як рівноцінну», – заявив один із провідних активістів за права сексуальних меншин у Британії Пітер Татчгілл.
