(Рубрика «Точка зору»)
Наталя Дзюбенко-Мейс
(Із нагоди 80-ліття Івана Драча)
Ніколи не знала, коли вони зазнайомилися – Іван Драч та Джеймс Мейс. Тут, на українській землі, чи у Сполучених Штатах, де, мабуть Іван Драч у складі якоїсь там української делегації зумів побувати, але коли ми із Джейсмом вперше побачилися, Драч і Мейс уже були добрими друзями. Їх поєднували спільні проекти із дослідження Голодомору, спільне баченні перспектив української державності. І щось значно більше. Справжня чоловіча дружба.
Джеймс Мейс завжди пильно приглядався до лідерів молодої української демократії, з багатьма підтримував теплі дружні стосунки. Багатьох високо цінував. Та все ж не міг не бачити, якою інтелектуально слабосилою, малочисельною, непідготовленою до вирішення складних економічних, соціальних питань виходила ця сила на політичну арену. І не міг не усвідомлювати, що їхній романтизм, високі патріотичні пориви цинічно використовують ті, для яких політична влада була лише інструментом власного збагачення, новітнього переділу власності. Українські демократи почули чимало суворих критичних слів від Джеймса Мейса за свою неорганізованість, роз’єднаність, непослідовність, та усе ж – з ними і тільки з ними він пов’язував становлення сильної, модерної, високорозвиненої України. Насамперед із такими, як Іван Драч, роль і значення якого він усвідомлював може глибше і масштабніше, ніж ми.
Я не раз була свідком запеклих суперечок Джеймса з молодими тоді літераторами про роль і значення Драча. Вони не розуміють, не раз з гіркотою говорив мені Джеймс, – не розуміють очевидних для Заходу речей, що блискучий переклад Шекспіра, який здійснив Дмитро Павличко, чи переклад «Повісті врем’яних літ» Івана Драча відвоювали для України те, що не під силу жодним арміям, жодним революціям. Це незрушний фундамент, на якому формується нація.
А ще Джеймс щоразу наголошував, що саме Драч зламав українську мовну стилістику, вивівши її на рейки європейського світосприйняття. До 60-річчя Івана Драча він написав коротку статтю, але друкуватися було у той час ніде. Пізніше Джеймс планував повернутися до цієї теми, та часу йому було відміряно дуже мало. Вони разом усе ж побували на малій батьківщині Івана Драча, він часто з вдячністю згадував про цю поїздку, де він зустрічався зі свідками Голодомору.
І ще я пригадую Джеймса в лікарні, куди часто заглядав Іван Федорович. Вони годинами про щось довго гомоніли, Джеймс був щасливим, я здалеку спостерігала за двома чоловіками, я знала, там у лікарняній палаті вирують космічні енергії, зміщуються сфери. Там, у їхньому діалозі викрешуються іскри нашого майбутнього.
Драч потім назове Джеймса «всесвітнім чоловіком», багато зробить, аби ім’я американського друга, дослідника українського Голодомору, не було забуте українцями. А що думав Джеймс Мейс, видно з його короткого тексту, який пропоную Вашій увазі.
«Іван Драч в історії нової України
Подумаймо про роль Івана Драча в історії нової України.
Як на мене, Іван Драч – не стільки минуле й сучасне, скільки майбутнє могутньої, талановитої, глибокоінтелектуальної і глибоколюдяної, гуманістичної України.
Я тримаю в руках унікальний збірник «Національні відносини в Україні у ХХ ст.», виданий минулого року Інститутом національних відносин і політології НАН України, де я працюю. Це збірник таємних документів із архіву ЦК КПУ. Ім’я Івана Драча тут ми зустрічаємо не раз. Постать Івана Драча була під пильним наглядом спецслужб, партійних органів.
Ось інформація Львівського обкому партії ЦК ЦПУ про судовий процес над Чорноволом. Цитую: «Група осіб, однодумців Чорновола В. М., промову адвоката Московської міської юридичної консультації Ветвицького, який просив виправдати підсудного за недоведеністю в його діях складу злочину, і промову Чорновола зустрічала оплесками. Спеціально на судовий процес прибули з Києва поети Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний…».
Інший документ 1973 року – періоду генерального погрому української творчої інтелігенції. Доповідна записка відділу культури ЦК Компартії України приділяє Івану Драчу пильну увагу: «У вересні 1961 року за окремі вади в окремих публікаціях і недостойну громадську поведінку Іван Драч переведений на заочне відділення, згодом відрахований з університету…
Для переважної більшості його творів характерна надмірна ускладненість образної системи, оперування абстрактно-гуманістичними категоріями. Його твори не мають чітких часових координат і використовуються ідейними супротивниками для наклепів на наше сьогодення».
Висновки: розглянути, засудити, обговорити, «вирішити питання» про доцільність використання Івана Драча на посаді члена сценарної майстерні кіностудії з огляду на серйозні ідейно-художні вади в його літературних сценаріях, що призвели до значних моральних і матеріальних збитків.
Нагадаю, що «серйозні моральні і матеріальні збитки» – це «Криниця для спраглих», «Іду до тебе», «Пропала грамота», інші вершинні досягнення українського кіно. А «злочинець» Іван Драч, який все це посмів сотворити, ще й звертається у відділ ЦК із проханням ознайомитися з машинописом його збірки поезій англійською мовою «Світильники часу», підготовленій до видання у США Стенлі Куніцом.
«Оскільки в цих поезіях однобічно, а подекуди й викривлено відображається радянська дійсність, т. Драчу рекомендовано відмовитися від видання за рубежем збірки».
Я дуже рекомендую ознайомитися із біографією Івана Драча за цими архівними документами. І, може, тим, хто сьогодні намагається показати його життєвий шлях як безхмарний, осипаний милостями властей, стане зрозуміло, що самою своєю появою в літературі Іван Драч одразу виламався далеко за поліцейські рамки русифікованої тварини «соцреалізму».
Він зламав традиційні межі хуторянського замилування, шароварів і гопаків, межі «хохляндії», в які заганяла система українську мову і літературу, і одним потужним ривком вивів українську літературу на космічні рівні. Поява Івана Драча була революційним явищем. Після «шістдесятників», лідером яких був Іван Драч, стало неможливо заново перетворити українську літературу на літературу лакейську, яка обслуговує потреби владоможців.
Не можу сьогодні не згадати, що перший снаряд у задушливу завісу мовчання і страху випустив саме Івана Драч своїм епохальним виступом на IX з’їзді письменників України у 1986 році, коли він вперше сказав публічно про Голодомор 1932–1933 років і назвав страшні, вражаючі цифри жертв. З його уст вперше пролунали такі слова, як геноцид, етноцид українського народу.
Як було жити під постійним наглядом і тиском, зберегти всій талант, свою поетичну душу?
Я вперше зустрів Івана Драча у січні 1990 року під час незабутніх і героїчних днів боротьби за незалежність і за правду про жахливі сторінки історії України. Постановами, циркулярами, рішеннями ЦК уже було неможливо зупинити прагнення народу до правди і волі. Тоді ж вперше мене – «буржуазного фальсифікатора», ворога №1 совдепівської історіографії – було запрошено в Україну як офіційного гостя. Ми з Іваном і покійним Володимиром Маняком сиділи в СПУ (Спілка письменників України) – колисці української революції і організовували перший в Україні офіційний симпозіум про Голодомор.
Кількома днями пізніше мені зателефонував Іван Драч і, радий як хлопчисько, повідомив, що ЦК ухвалив постанову, що Голодомор був, що він був штучно організованим і що відповідальність за нього лежить на Сталіні та його оточенні (не сказано було, звісно, що тим оточенням була сама компартія).
Так почалася наша дружба, і сьогодні я можу відверто сказати, що глибоко шаную і люблю Івана Драча за його людяність і мужність. А тоді, у вересні 1990 року, відбувся симпозіум. Ми відкрили перший в Україні пам’ятник жертвам цього злочину червоної Москви. Пізніше саме Іван Драч став ініціатором заснування Народного інституту дослідження геноциду.
Ми вирішили заснувати цей Інститут, щоб зберегти і захистити правду від її смертельних ворогів, тих, на совісті яких смерть соратниці Івана Драча Алли Горської, катування Гелія Снєгірьова, понівечені літа в совдепівських таборах В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка, Левка Лук’яненка, самогубство його друга Григора Тютюнника, загибель Василя Симоненка... Цю низку можна продовжувати довго.
Боротьба за правду і права людини триває. В осерді цієї боротьби був і залишається Іван Драч. Я пишаюся, що можу назвати своїм другом цього талановитого і надзвичайно людяного великого поета України.
Джеймс Мейс
1996 рік»
Це вітання Вам, Іване Федоровичу, від близької людини, що нарешті знайшло свого адресата.
Наталя Дзюбенко-Мейс – письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
