Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 22:56

Фідель Кастро починав як лівий націоналіст – Віталій Кулик


Фідель Кастро в Україні. 1963 рік

Днями на Кубі попрощалися із Фіделем Кастро, який багато років очолював цю острівну державу. Тривалий час для мешканців пострадянського простору Фідель Кастро та чилійський правитель Августо Піночет були найвпізнаванішими лідерами Латинської Америки. Про життєвий та політичний шлях знакової постаті ХХ століття Радіо Свобода розмовляло із військовим істориком Кирилом Галушком та політологом Віталієм Куликом.

– Перша серйозна заявка Кастро на участь у політиці одразу мала силовий характер – 26 липня 1953 року він із групою соратників зі зброєю атакували казарми Монкада із наміром збурити повстання й змінити владу, поваливши режим диктатора Фульхенсіо Батисти. Чому саме такий шлях обрав Фідель Кастро для участі у політиці?

Віталій Кулик: Це така латиноамериканська традиція і, зокрема, країн Карибського басейну – здійснення збройного перевороту і спроби волюнтаристської зміни влади.

Віталій Кулик
Віталій Кулик

– Але ж Фідель не був військовим.

Віталій Кулик: Він дійсно не був військовим, але сама традиція військового перевороту була досить популярною. Ідеологія або традиція «герильї» була поширена в Карибському басейні в цілому в Мексиці, в Гватемалі, в Гондурасі, на Гаїті, у Венесуелі. Це традиція збройних повстань і мотивації.

Кастро починав, фактично, як лівий націоналіст його погляди полягали в тому, що є засилля американців, які диктують іншим країнам, що їм робити, і скуповують їхню економіку та виробництво, тим самим принижують їхню гідність. Багато повстань у Латинській Америці були повстаннями проти свавілля «ґрінго» – американців.

– А легальних шляхів для участі в політиці на той час не було?

Віталій Кулик: На той час не було. Той же Батиста був кілька разів президентом, а на момент повстань на Кубі, він, фактично, встановив авторитарний режим. За його правління була перша хвиля еміграції. Було заарештовано масу політичних дисидентів.

– Але чи не виглядає штурм казарм Монкада чистою авантюрою? Там був добре озброєний гарнізон понад 400 людей. А з Фіделем було значно менше і значно гірше озброєних людей. На що вони розраховували?

Кирило Галушко: Ви абсолютно слушно зазначили, що початкові спроби Кастро щось захопити були дійсно аматорськими, оскільки це не була ініціатива військових, це не був заколот частини армії.

Кирило Галушко
Кирило Галушко

– Сам Батиста був військовим.

Кирило Галушко: Армія його підтримувала. Тут ідеться про стиль «герильї» – прагнення створити масові виступи чи повстання та спровокувати розкол у самому війську. Це були молоді люди, політичні активісти – не військові – які мали доступ до зброї завдяки певним зв’язкам. Радикальні угруповання існували в кожній країні регіону і періодично емігрували з країни в країну. Якщо угруповання зазнавало поразки в одній країні, воно одразу переміщалось до іншої.

– Здається, на Монкаду йшли суто кубинці, там ще не було іноземців із інших країн.

Кирило Галушко: Так, це була суто кубинська ініціатива, яка зазнала поразки. І після того, як Фідель та його соратники відсиділи й вийшли із в’язниці за амністією, вони залишили країну і подались до Мексики, де і зібрали однодумців з різних країн.

– Фіделя Кастро, після невдалого штурму казарми Монкада, схопили. До речі, йому поталанило, бо велика кількість його соратників загинули. Він був засуджений на тривалий термін, але зовсім скоро він виходить за амністією. Ви не могли б пояснити, завдяки чому людина, яка зі зброєю в руках боролася проти чинної влади, так швидко отримала амністію?

Віталій Кулик: Сам режим Батисти не був популярним на Кубі, проти нього спалахували акції протесту. Тому селяни симпатизували повстанню. І для того, щоб зняти негатив, була висловлена ідея Уряду національної єдності на Кубі. Тоді режим пішов на амністію і на звільнення повстанців. До речі, тоді виїхали з Куби і представники так званої «теології визволення» – священики, які виступали з ідеями християнського комунізму. З Куби також виїхали представники соціал-демократичної публіки – журналісти й студентство.

– Кастро не планував довго на чужині перебувати. У грудні 1956-го він із соратниками виплив із Мексики на яхті «Гранма» – це такий собі кубинський крейсер «Аврора», і висадився на Кубі. Повернення не було вдалим, адже за ними слідкували – накрили і розгромили цей загін. Тоді багато побратимів Кастро потрапили в полон. Але лишилась невелика група людей, які створили партизанський табір у горах Сьєрра-Маестра. І вже 1 січня 1959 року Куба була під їхнім контролем. Як їм так швидко вдалося взяти владу?

Віталій Кулик: Є кілька факторів: перший із них – непопулярність режиму самого Батисти серед місцевого населення. Кастро вітали, коли він заходив у міста, і навіть в армії були популярними ідеї, з якими Кастро виступав. Другий – була підтримка ряду глобальних гравців, у тому числі й Радянського Союзу з Китаєм. Деякі американські країни, які боролися за вплив на Кубу, бажали знищення Батисти через його інтриги у Латинській Америці. Режим Батисти на той час уже був достатньо демонізованим – потрібен був лише невеличкий поштовх, аби він упав.

– Можете пояснити, як невеликий загін перетворився у повстанську армію, яка зуміла подолати регулярну армію?

Кирило Галушко: Тут будь-який історик скаже, що суто військові чинники не завжди вирішують стратегічну ситуацію в межах країни. Якщо була армія, яка могла виконувати якісь операції проти повстанців, то вона натрапляла на місцевих мешканців, які переховували цих революціонерів. Кастро мав серйозну перевагу – у нього була хороша селянська програма, яку повстанці поширювали серед населення – аграрна реформа, конфіскація латифундій.

Фідель Кастро та Микита Хрущов. 1963 рік
Фідель Кастро та Микита Хрущов. 1963 рік

Повстанська армія трималась, бо їх було не так уже й багато.

– Тобто, їхня мала кількість була їм на користь?

Кирило Галушко: Дивізію ви в лісі не сховаєте, а кількох людей – цілком, бо регулярна армія їх там не помітить.

– Фідель Кастро та його соратники приходять у 1959 році до влади. Як на вашу думку, наскільки вони виправдали сподівання кубинців, які їх підтримали?

Віталій Кулик: Скажу непопулярні речі, але до 1970 року Куба переживала піднесення й економічне зростання. З аграрної країни із тотальною неграмотністю, вона увійшла в лідери по писемності, у промисловості в межах Карибського басейна. Щоправда, все це дякуючи допомозі Радянського Союзу – вкладені ним гроші створили нову економіку. Виникли цукрові заводи, і цукор ставав основним експортним ресурсом для Куби. З 1959-го по 1970-і роки кожен кубинець відчував, що його країна із периферійної перетворюється на абсолютно нову державу із принципово іншою свідомістю.

Фідель Кастро та Леонід Брежнєв. 1977 рік
Фідель Кастро та Леонід Брежнєв. 1977 рік

– Кастро при цьому буз беззаперечним лідером?

Віталій Кулик: Ні, були угруповання, які конкурували з Кастро – деякі з них були репресовані після його перемоги. Зокрема, анархо-синдикалісти були практично знищені. І частина людей, які складали основу міського підпілля, зазнала репресій.

– Із чим можна порівняти ті репресії, чистку соратників, яку влаштував Кастро?

Кирило Галушко: Можемо порівняти це із тим, що зробили більшовики із махновцями. Тут потрібно розуміти, що репресії Кастро тільки ззовні мали вигляд комуністичних, адже на той момент до комунізму він ще не прийшов. Він ще раніше говорив: «Коли я стану комуністом, мене зроблять Сталіним».

Інша його відома фраза була більш популістська: «Коли я переможу, то повернуся до себе у село і займуся адвокатською практикою». Але цього не сталось. Він одразу здійснив чистку тих людей, які співпрацювали з режимом Батисти. Своїх соратників-ліваків він також «почистив» за активної підтримки свого товариша Ернесто Че Гевари, який тоді очолював апеляційний суд. Якщо порівняти, як судили за Батисти самого Кастро і як судили людей, яких Фідель намагався позбутися, то це була репресивніша практика.

– Антиамериканізм Фіделя Кастро спершу не був таким однозначним. Як визрівало його негативне ставлення до Америки?

Кирило Галушко: Антиамериканізм був виплеканий протягом десятиліть від Мексики до Чилі це давня латиноамериканська традиція ще з часів, коли американці почали застосовувати доктрину Монро – про домінування США у західній півкулі. Перетворення політичних еліт латиноамеринських держав на маріонеткові пов’язане із економічними інтересами США. Тож антиамериканізм можна назвати формою латиноамериканського націоналізму, і кубинського зокрема.

Слухач: Яку роль тоді відіграв Че Гевара, зокрема у зближенні Куби із Радянським Союзом?

Кирило Галушко: Роль Че Гевари щодо Радянського Союзу була сприятлива в тому сенсі, що, на відміну від Кастро, він був грамотним марксистом. На момент їхнього знайомства, Фідель прочитав «Капітал» до 35-ї сторінки, а Че Гевара – прочитав усю працю Маркса. Він читав Леніна, Сталіна, тобто, Че Гевара був налаштований на співпрацю з СРСР, коли до неї дійшло. Фідель за кілька років загострення відносин із американцями пройшов прагматичний шлях до визнання комунізму, і відповідно, Радянський Союз зустрів його із відкритими обіймами.

Фідель Кастро (посередині) виступає із промовою поруч з Каміло Сьєнфуегосом (праворуч) та Ернесто Че Геварою. Гавана, 1959 рік
Фідель Кастро (посередині) виступає із промовою поруч з Каміло Сьєнфуегосом (праворуч) та Ернесто Че Геварою. Гавана, 1959 рік

Віталій Кулик: Я не погоджуюсь із позицією колеги, оскільки вважаю, що Че Гевара був основним критиком прорадянської орієнтації Куби. Че Гевара був противником ідеї побудови соціалізму в одній взятій країні, він виступав за інспірацію революцій у країнах третього світу.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG