Доступність посилання

23 Серпень 2017, Київ 05:17

Новозеландський журналіст зустрів «правнука Распутіна»


Віктор Пролубшіков називає себе нащадком Распутіна. Він родом з того ж села, що й відомий російський містик. Каже, що успадкував від нього цілительські здібності, однак земляки у цьому сумніваються

Амос Чаппл

«Распутін? Звісно, він зовсім поруч, он там – у будинку, звідки йде дим із труби».

Це була не надто точна вказівка, але жінка, яку я зустрів у маленькій продуктовій крамниці села Покровське, на моє запитання, де мешкає родич найвідомішого селянина Сибіру, відповіла не вагаючись. Саме тут 1869 року народився і жив Григорій Распутін – розпусний містик, чиїм чарами піддалася приречена царська родина. Тут сьогодні живе і Віктор Пролубшіков, якого місцеві прозвали «Распутіним».

Стукаю в двері – всередині старої хатини щось рипнуло. Підозрілий голос запитав, наблизившись до дверей: «Хто там?»

Двері відчинилися – і на якусь мить я закляк, упізнавши знайомий образ. Волосся і борода, звісно, були стилізацією під образ «божевільного монаха», який цей чоловік свідомо намагався наслідувати. Але «розчавлений лопатою» ніс, як описували його сучасники Распутіна, і гіпнотичні, дещо витрішкуваті очі викликали відчуття, що переді мною був таки Распутін власною персоною.

Распутін в оточенні шанувальниць. Він користувався популярністю як в жінок легкої поведінки, так і у світських дам
Распутін в оточенні шанувальниць. Він користувався популярністю як в жінок легкої поведінки, так і у світських дам

Цього місяця виповнюється сто років з часу вбивства Григорія Распутіна. Його неймовірний стрибок з халупи у сибірській глушині у розкішні покої російської царської родини став можливим, значною мірою, завдяки тому, що він зумів полегшити страждання Олексія – спадкоємця престолу. У хлопчика була гемофілія – генетичне захворювання, що унеможливлює згортання крові. Єдиного нащадка царя Миколи II могла вбити навіть носова кровотеча. Те, що Распутіну неодноразово вдавалося зарадити у випадках, де медики були безсилими, допомогло йому завоювати непохитну довіру цариці Олександри та царя Миколи.

Але громадськість була обурена стосунками царату з Распутіним з огляду на його манери селюка та невгамовну спрагу до алкоголю та розпусти. Тож коли Росія вступила у Першу світову війну, думка, що Распутін впливав на важливі державні рішення, руйнувала повагу до царської родини на тлі кризи, що невпинно насувалася на країну. Распутін, казали, ставив під загрозу соціальний устрій Росії. Рано чи пізно його мали прибрати.

Ми куримо за столом у будинку Віктора Пролубшікова. Він не приховує свого походження: «Моя прабабця була покоївкою Распутіна. Думаю, вона з ним згрішила».

Жителі Покровського сперечаються, чи дійсно Віктор – родич Распутіна.

Тетяна Пшенічнікова, одна з власниць крамниці, яка скерувала мене до Віктора, впевнена, що це правда: «Дехто з нас бере собі жмутик його бороди – на щастя».

Утім власник музею Распутіна каже, що Віктор лише нагадує їхнього легендарного земляка, але не є його родичем.

Село Покровське у 1912 році, коли Распутін став довіреною особою царської родини. Пізніше церква, яку видно на фото, була зруйнована радянською владою через те, що там жив Распутін
Село Покровське у 1912 році, коли Распутін став довіреною особою царської родини. Пізніше церква, яку видно на фото, була зруйнована радянською владою через те, що там жив Распутін

Ввечері я знайшов Віктора, але моя слабка російська завадила мені взяти у нього повноцінне інтерв’ю. Коли я повернуся наступного ранку у супроводі перекладача, Віктор був п’яний, як чіп, і записати розмову на відео було марно. Після того, як він набурмотів загадкових фраз про його здібності цілителя («це в моїх генах» казав він), я попросив його «вилікувати» мою спину.

Дещо театрально Віктор почав робити рухи вздовж мого хребта, бурмочучи щось про демона, який там ховається. Він плеснув у долоні і прогарчав: «Вийди!». Я відчув щось на зразок легкості після медитації, а Віктор, ймовірно, знесилений після «ритуалу» впав у крісло.

Але щойно мова заходить про вбивство Распутіна, він оживає, сповнений люті: «Вони (російські дворяни) одягалися, як він, і запрошували його на свої бали. І вони при цьому змовилися, аби його вбити. Це був негідний вчинок. Він був доброю людиною».

Віктор пережив Распутіна на два десятиліття. Йому зараз 67. Він каже, що колись теж був серцеїдом
Віктор пережив Распутіна на два десятиліття. Йому зараз 67. Він каже, що колись теж був серцеїдом

У ніч на 29 грудня 1916 року князь Фелікс Юсупов і двоє інших змовників, разом з племінником Миколи, заманили Распутіна на вечірню зустріч обіцянкою, що туди прийде красуня-дружина Юсупова. Подробиці подальших подій – предмет дискусій. Згідно з версією Юсупова, отруєні тістечка і вино не подіяли на Распутіна, тож Юсупов вбив його пострілом у груди. Потім трапилася своєрідна «реінкарнація сатани», Распутін ожив і накинувся на Юсупова, а тоді чкурнув у сніг «волаючи, мов дикий звір». Убивці спіймали пораненого і продовжили розстрілювати його. Одна з куль поцілила у мозок. Немає жодних доказів і підтвердження також теорії, що останні постріли здійснив британський агент спецслужби. Свідчення Юсупова увійшли в масову свідомість, ймовірно, він просто хотів заробити на цій розповіді, через що холоднокровно сплановане вбивство неозброєної людини обросло надзвичайними деталями. Історики вказують на подібність версії Юсупова до новел Федора Достоєвського.

Ніхто ніколи не знатиме напевне, що саме трапилося в тому підвалі 100 років тому, але Віктор добре пам’ятає деякі з найбільш жахливих подробиць цієї розправи.

«І вони заходилися його лупцювати! Навіть після смерті вони били його по обличчю!», – осудливо хитає він головою. Алкоголь і почуття несправедливості ввели його в стан меланхолії.

Скоро нам час рушати. Тож потрібно вигадати, як розрахуватися за щось на зразок сеансу терапії, який провели для мене. Утрьох йдемо до найближчої продуктової крамниці, де я витрачаю близько 20 доларів на харчі. Але Віктор розчарований.

«А де водка?»

Переймаючись через порушення неписаного правила для журналістів, яке зобов’язує не купувати п’яному випивку, я намагаюся якось відволікти його увагу розмовами про якість риби та сир у пакеті, який йому вручив. Але одразу відчуваю наростання конфронтації між нами. Не дивлячись мені у вічі, він йде геть: «Ні, ні, ні! Мені треба водки!».

Я намагаюся виправдатися, і мій голос звучить улесливо і дещо патетично: «Вікторе, я ж журналіст. Це не…».

Він ступає у сніг і замахується рукою в наш бік: «Я вас прокляну! Та, щоб ви розбились по дорозі додому!».

Мій перекладач запанікував і вирішив врятувати ситуацію. «Я не журналіст», – вигукнув він і подався у напрямку крамниці. Коли він вийшов звідти з півлітровою пляшкою водки, Віктор одразу засяяв, потиснувши мою руку на знак примирення.

Він попрощався з нами, а потім повернувся зі «скарбом» назад у свій будинок, аби дожити віку так, як йому заманеться.

Тіло Распутіна після того, як його дістали із замерзлої Неви у Санкт-Петербурзі (Петрограді) у грудні 1916 року
Тіло Распутіна після того, як його дістали із замерзлої Неви у Санкт-Петербурзі (Петрограді) у грудні 1916 року

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG