Доступність посилання

20 Серпень 2017, Київ 14:36

Київ – Рік, що минає, виявився для України доволі неоднозначним у контексті прав людини, винісши на широке обговорення теми рівності, свобод і відповідальності за взяті на себе зобов’язання, зокрема міжнародні, вважає очільниця «Центру інформації про права людини» Тетяна Печончик. Її організація спільно з фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Ukrainian sociology service та офісом омбудсмена взяли участь у проведенні всеукраїнського соціологічного дослідження, яке показало, наскільки люди готові відстоювати свої права і чи вдавалося їм це зробити.

Більшість все-таки вважає, що з правами людини після Євромайдану стало гірше

– Ми запитували, як українці оцінюють ситуацію з правами людини після Євромайдану: от вона покращилась чи погіршилась, на думку людей, і нам тільки 4% опитаних людей сказали, що ситуація однозначно покращилась. Більшість все-таки вважає, що з правами людини після Євромайдану стало гірше. 23% сказали, що з одними правами ситуація покращилась, з іншими – погіршилась. Решта – що однозначно погіршилась.

І це не дивно, тому що існують окуповані території, дуже сильно вдарило по людях погіршення соціально-економічного становища в країні.

Тобто переважно вони пов’язували звуження прав із конфліктом, який сьогодні триває на території України?

В топ-десятці прав переважають соціально-економічні права, але у топ-5, наприклад, входить право на справедливий суд

– Ми запитували людей щодо того, які права є для них зараз найважливішими. І в топ-десятці таких прав якраз переважають соціально-економічні права, що відображає погіршення соціально-економічного становища: право на житло, право на соціальне забезпечення, право на освіту, право на працю, але у топ-5, наприклад, входить право на справедливий суд, що відображає високий запит на справедливий суд в Україні серед громадян, показує, що для них це важливо.

Фото зі сторінки Центру інформації про права людини у Facebook
Фото зі сторінки Центру інформації про права людини у Facebook

– Голова правління фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна зазначає, що опитування показало, що у людей здебільшого не виходило захистити свої права. Вона зауважує: «Люди, які зазнали порушення своїх прав, у більшості своїй не робили нічого, а ті, хто щось робили, не досягли успіху. По-друге, люди вважають найбільш ефективним методом захисту прав не суди, які спеціально для цього створені, не інші правоохоронні органи, а ЗМІ».

Ви очікували таких результатів, чи вони Вас здивували?

На Донбасі люди вважають найефективнішим способом захисту прав людини звернення до Європейського суду з прав людини, а на другому місці – звернення до омбудсмана

– Це є просто відображенням того, що правові механізми у державі не працюють. Але от коли подивитися на регіональний розріз, то, наприклад, на Донбасі люди вважають найефективнішим способом захисту прав людини звернення до Європейського суду з прав людини, а на другому місці – звернення до омбудсмана. Ми бачимо, як у регіонах, які межують з конфліктом, є дуже високий запит людей саме на використання правових інструментів і правових механізмів.

Але дуже цікаво, що коли ми запитували у людей, до якого інструменту вони вдавалися, щоб захистити свої права, то на переважній більшості території України лідирує «звернення до родичів або знайомих». Тобто, ми бачимо, що люди використовують такі «неформальні» інструменти, шукають якісь контакти, на кого можна повпливати.​

Фото зі сторінки Центру інформації про права людини у Facebook
Фото зі сторінки Центру інформації про права людини у Facebook

46% українців, коли порушувались їхні права, якісь вживали до того заходи, щоб відстояти їх, у той час як 54% не робили взагалі нічого

Загалом 46% українців, коли порушувались їхні права, якісь вживали до того заходи, щоб відстояти їх, у той час як 54% не робили взагалі нічого. А якщо подивитись на ту меншість, якій врешті вдалося відстояти свої права, то там трішки переважають люди з вищою освітою, з вищим рівнем матеріального достатку – тобто це, мабуть, ті дані, що не стали для нас сюрпризом.

Що означає оця готовність звертатись до медіа, враховуючи цьогорічні скандали, коли у відкритий доступ викладали особисті дані журналістів, що працюють у зоні конфлікту?

– Мені здається, що, оскільки в нас у країні все ж таки є свобода слова, є дуже багато думок, які подають засоби масової інформації, є багато розслідувань, велику роботу журналісти проводять для викриття корупції, для висвітлення порушень прав людини, то люди це бачать і сприймають ЗМІ як інструмент, що може їм допомогти. Коли відбувається якесь кричуще порушення їхніх прав, то люди звертаються до журналістів: допоможіть якось це розповсюдити, висвітлити, якщо у них немає жодної надії на правові інструменти.

Але якщо говорити про мій досвід, то я як громадянка двічі зверталась до суду, коли були порушені мої права, і двічі мені вдалося їх відстояти.

– Ви згадали про свободу слова. Що змінилось у році, що минає?

– Про свободу слова, мені здається, треба говорити у двох різних площинах: одна ситуація – на окупованих територіях у Криму і Донбасі, де, мабуть, рівень свободи слова – один із найнижчих у світі. І решта – це неокупована територія, підконтрольна уряду, де є, звичайно, багато проблем – таких, як жахливе вбивство Павла Шеремета, напади на журналістів, відмови у доступі до інформації і багато інших обмежень. Але, з іншого боку, тут відбуваються такі тектонічні зрушення у галузі свободи слова, як формування суспільних мовників, суспільного телебачення, процеси встановлення прозорості медіавласності. Є дискусія, власне, про саморегулювання у журналістському середовищі і є плюралізм думок.

Для мене особисто новою тенденцією цього року у Криму стало те, що там почали переслідувати навіть проросійських журналістів

Якщо сказати про тенденції на окупованих територіях, то для мене особисто новою тенденцією цього року у Криму стало те, що там почали переслідувати навіть проросійських журналістів, тих, хто активно підтримував анексію, підтримував Путіна, але, за «старою українською традицією», вони продовжували критикувати якихось місцевих князьків, наприклад, говорити про вирубку дерев у центрі Сімферополя або будинок Аксьонова, або партію «Единая Россия». І цього року було порушено дві кримінальні справи, про які нам відомо, проти проросійських журналістів у Криму, існують факти, коли вони втрачають роботу, існують факти – як цього літа у Гурзуфі, коли знімальна група одного з місцевих телеканалів приїхала показати мітинг місцевих проти забудови пляжу, то їх одразу затримала поліція.

Права людини не можуть бути тільки для проукраїнських чи для кримськотатарських активістів – вони для всіх

І тут варто зазначити, що права людини не можуть бути тільки для проукраїнських чи для кримськотатарських активістів – вони для всіх. Якщо ви толерантно ставитесь до порушень прав людини, якщо ви це сприймаєте відносно інших, ви маєте бути готові, що одного дня обмежать і ваші права.

Те ж саме відбувається зі свободою мирних зібрань, де ми і в минулі роки фіксували, і зараз це триває: забороняють мітинги проросійських груп, які не згодні з тими чи іншими процесами, які відбуваються там.

І тоді ще мушу запитати про ситуацію на сході України теж. Що змінилось у контексті прав людини там? Які там є здобутки і загрози?

Найбільшою загрозою є те, яким чином український уряд взагалі ставиться до окупованих територій

– Я думаю, найбільшою загрозою є те, яким чином український уряд взагалі ставиться до окупованих територій, до Криму, до окупованої частини Донбасу. Хоч ми говоримо, що Крим – це Україна, що Донбас – це Україна, на ділі держава бере курс до відторгнення цих територій. І це дуже сумно.

Що за цей рік можна вважати найбільшою перемогою для прав людини у загальноукраїнському контексті?

Мені здається дуже важливим, що Україна цього року почала виконувати п’ятирічну національну стратегію у галузі прав людини

– Мені здається дуже важливим, що Україна цього року почала виконувати п’ятирічну національну стратегію у галузі прав людини. Ця стратегія була ухвалена минулого року, а наприкінці минулого року був ухвалений і такий великий документ, який називається план дій для реалізації цієї стратегії – це 300 сторінок тексту щодо заходів, які має вжити уряд, Верховна Рада для того, щоб покращити ситуацію з правами людини. Ця стратегія розрахована до 2020 року, і цей рік був першим, коли держава почала робити якісь кроки, саме такі комплексні та системні.

Негатив – всього 21% того, що мало бути зроблено протягом року, виконано

А негатив – у тому, що всього 21% того, що мало бути зроблено протягом року, виконано, за оцінками правозахисних організацій.

І Верховна Рада вже другий рік поспіль, щонайменше, отримує антипремію «Дискримінатор року».

– Так, ми згадаємо цю історію із нератифікацією Стамбульської конвенції, неприйняттям закону щодо домашнього насильства, тому що народних депутатів налякав термін «гендер». Що показує просто дрімучість наших законодавців, бо без нього не можна ратифікувати й інші міжнародні документи, тому що він також там фігурує.

Цього року офіс прокурора Міжнародного кримінального суду визнав ситуацію в Криму міжнародним збройним конфліктом, і це відкриває нам нові перспективи для здобуття нових перемог у міжнародних судах

Це – #зрада, а #перемога – в тому, що є певний поступ на міжнародній арені, наприклад, цього року офіс прокурора Міжнародного кримінального суду визнав ситуацію в Криму міжнародним збройним конфліктом, і це відкриває нам нові перспективи для здобуття нових перемог у міжнародних судах. Недавно Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про права людини в Криму – документ, якого ми дуже довго чекали. Це теж #перемога, хоча є трішки #зради, бо текст – не такий, як ми хотіли. Така ситуація чорно-біла є в багатьох аспектах, але є можливість для впливу, адвокатування, для захисту прав людини, хоча, звичайно, не у всіх випадках це відбувається. Тому що, наприклад, #зрада з боку невиконання Україною міжнародних зобов’язань – це нератифікація Римського статуту і відтермінування цього мінімум на три роки, що було вписано у змінений текст Конституції.

Що залишається «домашнім завданням» на наступний рік і для влади, і для самого українського суспільства, на Вашу думку? На що потрібно буде найбільше звернути уваги?

Перше завдання – це ефективне виконання Національної стратегії у сфері прав людини

– Я вважаю, їх декілька. Перше завдання – це ефективне виконання Національної стратегії у сфері прав людини. І нам би хотілося, щоб Україна показала кращі темпи виконання власних зобов’язань.

Іншою важливою річчю для мене є зміна ставлення до людей, які живуть на окупованій території

Іншою важливою річчю для мене є зміна ставлення до людей, які живуть на окупованій території. Дуже важливо ухвалювати законодавство, яке дозволить у подальшому інтегрувати ці території, яке даватиме чіткі сигнали людям, які там живуть, що Україна про них не забула і буде за них боротися, бо вони залишаються громадянами України.

Для України дуже важлива сфера – це боротьба з дискримінацією

Також я вважаю, що для України дуже важлива сфера – це боротьба з дискримінацією. Нам потрібно змінювати простір для більшої доступності для людей з інвалідністю, нам потрібно ухвалювати зміни до антидискримінаційного законодавства, аби всі люди в Україні, незалежно від того, до яких вони груп належать, могли почуватися рівними і знати, що їхні права захищені.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ

XS
SM
MD
LG