Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 06:46

«Там Брежнєв, Путін, він вловив його сутність» – Соловйов про картини непередбачуваного митця Гнилицького


Володимир Носков

Дмитро Бастанов

Художника Олександра Гнилицького повсякчас тягло до експериментів із побутовими речами, брендовим одягом, вінілом, оптикою – чи то в медіа та відео-арті, в скульптурі чи в живописі. Так розповідає про свого друга Олександра Гнилицького мистецтвознавець Олександр Соловйов. Якраз цими днями в «Мистецькому арсеналі» триває масштабний проект «Реальність ілюзії», присвячений мистецтву «Гнила» – так називали друзі по «Паризькій комуні» винахідника, втілювача шокуючих перформансів, художника Олександра Гнилицького.

​Гнилицький є представником так званої «нової хвилі» українських художників, що з’явилися з непритаманними соцреалізму картинами в київських та московських художніх галереях наприкінці 80-х років минулого століття. Олександру Гнилицькому випало творити в часи горбачовської «перебудови», політичних, соціальних і культурних трансформацій вже на початку Української Незалежності. Мистецтвознавці його вважають одним з найяскравіших представників українського сучасного живопису, скульптури, графіки, відео-арту, медіа-арту, інсталяцій тощо.

Його творчість цікава як українським, так і європейським галеристам і колекціонерам. Організатори виставки, проводячи певні паралелі в культурі, стверджують: постать Гнилицького в арт-процесі настільки ж знакова, як «Брати Гадюкіни» в музиці чи «Бу-ба-бу» в літературі.

Олександр Гнилицький (фото з Facebook)
Олександр Гнилицький (фото з Facebook)

У 2009 році Олександра Гнилицького спіткала тяжка онкохвороба – він помер в 48-річному віці, коли ще жити й творити. Майструвати, експериментувати, писати – в цьому бачив сенс свого життя Олександр Гнилицький.

По закінченні художнього інституту (нині – Національна академія мистецтв у Києві) він разом з друзями Олегом Голосієм, Юрієм Соломкою, Дмитром Кавсаном, Лерою Трубіною, Арсенієм Савадою, Іллею Юсуповим, Олександром Ройдбурдом, Георгієм Сенчинком, Олександром Клименком та іншими об’єдналися в художницький сквот, що згодом набув назви «Паризька комуна».

Коли комуналки були порожніми, художники в форматі самозахоплення влаштовували там об’єднання художників. Умови для них були причудові: високі стелі, великі площі
Олександр Соловйов

«В часи змін епох, переходу до початкового капіталу в такому дикому варіанті з малиновими піджаками, в центрі Києва розселялося багато старих комуналок, людей висиляли у віддалені спальні райони, а нова буржуазія збиралася влаштовувати пентхауси, що, власне, й згодом успішно відбулося. Коли комуналки були порожніми, художники в форматі самозахоплення влаштовували там об’єднання художників. Умови для них були причудові: високі стелі, великі площі, де можна було розгорнути велике полотно і писати великі картини. Тим паче – це був час вільного пензля, великих монументальних полотен», – розповів Олександр Соловйов, що жив при «Паризькій комуні».

На початку 90-х років минулого століття з художниками могли розплачуватися за картини мільйонними купюрами купонів, які до вечора знецінювалися, або ж бартером – картина на холодильник чи імпортний телевізор. Тому не дивно, що в кімнатах деяких представників богеми стіни були обклеєні купонами.

Олександр Соловйов на виставка робіт Олександр Гнилицького «Реальність ілюзії». Київ, 23 лютого 2017 року
Олександр Соловйов на виставка робіт Олександр Гнилицького «Реальність ілюзії». Київ, 23 лютого 2017 року

Олександр Соловйов пригадує атмосферу неформального сквоту.

Там художники працювали, веселилися, відпочивали, випивали, слухали музику, вели запеклі дискусії
Олександр Соловйов

«Там художники працювали, веселилися, відпочивали, випивали, слухали музику, вели запеклі дискусії – там була суцільна свобода мислення, там народжувалися непередбачувані, експериментальні проекти і перформанси», – згадує Олександр Соловйов.

Для дружини Олександра Гнилицького – Лесі Заяць – середовище чоловіка видалося творчим хабом, де кожен художник мав свою роль.

«Є віртуальні простори, в яких люди впливають один на одного, постять, перепощують, лайкають, не лайкають, а тут це було реальне місце, не тільки в «Паркомуні» на Михайлівській, а й у майстернях навколо, де люди зустрічалися, надихали одне-одного, та й просто жили й творили», – розповідає Леся Заяць.

У «Паризькій комуні» Олександр Гнилицький майстрував інсталяції з речей, придбаних на блошиному ринку. У хід йшли спортивні костюми «Адідас», кросівки, сорочки і краватки відомих брендів, полотном могли служити вінілові платівки та CD-диски.

Там Брежнєв, Путін, він вловив його сутність, ось цю гримасу, а писав це ще в 2005 році
Олександр Соловйов

«Була одна така об’єднуюча риса, яка особливо проявилася в мистецтві двохтисячних: коли Олександр Гнилицький звернувся до реалістичного живопису, він став зображати речі – просто безлюдні картини. На виставці можете побачити живопис предметів. Він почав зображати гігантські склянки. В розділі графіки на вітринах ви побачите цей вініл, на платівках прямо живопис. Там Брежнєв, Путін, він вловив його сутність, ось цю гримасу, а писав це ще в 2005 році», – проводить екскурсію виставкою «Реальність ілюзій» куратор Олександр Соловйов.

В експозиції представлені роботи Гнилицького переважно з родинної колекції. Вдова художника Олеся Заяць сама з Німецького Мюнхена, де й познайомилася в 1992 році з Олександром під час мистецької резиденції «Діалоги з Києвом». «Актуальна художня тусовка Мюнхена мала зовсім інші теми, інший контекст. Я пам’ятаю, що взяла з собою хлопців Голосія і Гнилицького на відкриття виставки в одній дуже гарній майстерні, то вони дуже були здивовані тим мистецтвом. І їм було цікаво, і німцям було цікаво дивитися на тих українців, яких я привела, і навіть трохи відбулася комунікація. Треба сказати, що то була екзотика – двостороння», – каже Леся Заяць.

Завдяки своїй дружині Олександру Гнилицькому відкривався новий невідомий європейський культурний простір – кіно, музика і театр.

Згодом на початку двохтисячних років Олександр Гнилицький в дуеті з Лесею Заяць робив неймовірні медіа-арт проекти, й презентували їх під час найпрестижніших бієнале, тим самим відкривали європейцям нову художницьку школу України.

Докладніше слухайте розповідь про Олександра Гнилицького в передачі «Радиво».

«Реальність ілюзії» триватиме до 26 березня – упродовж цього часу можна буде потрапити на присвячені Гнилицькому лекції, дискусії, кураторські та безкоштовні екскурсії.

«Радиво» – програма про незвичайних-звичайних українців. Звучить щосуботи о 17:08 в ефірі радіо «Ера-FM» та в аудіоподкастах на сайті Радіо Свобода.

Розповідайте програмі «Радиво» про себе, своїх друзів і колег, що мають цікаві ідеї, проекти, зрештою не стоять на місці, а повсякчас розвиваються: Vol.noskov@gmail.com

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG