Доступність посилання

24 Жовтень 2017, Київ 13:20

Репортаж з вулиці Києва – вбивство депутата, ніби зйомки фільму – Горбунов


Олексій Горбунов

Минуло три роки війни на Донбасі, а в Україні вийшов лише один фільм про це, констатував Радіо Свобода актор Олексій Горбунов. Ще одну художню картину – про кіборгів – почали знімати. Горбунов згадав, як 2014 року вперше відвідав шпиталь з пораненими українськими воїнами: «Я тоді кричав: де сценаристи?! З диктофоном туди – пишіть пацанів, бо це історії для майбутніх фільмів!» Загалом актор вважає, що Україна має чимало молодих талановитих кіномитців, але бракує кіносценаристів і продюсерів. Зразок для декого з останніх – «московські серіали» про «ментів». Також Горбунов розповів, чи підтримує стосунки з Михалковим, Гафтом та іншими російськими кінематографістами, з якими раніше знімався; про свої нові ролі – стрічку про Київ, екранізацію «Ворошиловграда» Жадана; і про свою фарцовську юність.


Олександр Лащенко: Пане Горбунов, почнемо з того, що для Вас є найближчим. Вистава «Чорна шкатулка». Маєте повну можливість зараз в ефірі Радіо Свобода проанонсувати, розповісти, трошки поспойлерити.

Переклад. «Чорна шкатулка» – це маленька, тонесенька книжечка, есе або ж білий вірш, який написав Людвік Ашкеназі. Це маленька книжка, де були есе і чорно-білі фотографії. Вони з тієї війни – 1942-1943 роки. Він був тоді в Празі, хоча у Львові народився, навчався, якийсь час жив у Львові. Навіть брав участь у якомусь партизанському русі, коли закінчувалася війна. Потім у Празі він жив і працював, поки не зайшли радянські танки.

При чому, в мене навіть з інституту були передруковані тексти, залишилися. Я спочатку в інтернеті, потім знайшов свої тексти – починаю читати і розумію, що все написано про нас і про сьогодні. Ось ці три роки війни, жаху і втрат – це все у нього було написано після тієї війни у 1950-х, чому й була атмосфера точно передана. Маленькі вірші про дітей, про жінку, про війну, про любов, про старих. Дуже прості тексти. І дуже тихо і просто.

Хотілося створити атмосферу, як на кухні. Тому я нічого не змінював. Це «Чорна шкатулка» Людвіка Ашкеназі. Сидить група «Грусть пилота», ваш покірний слуга читає тексти Ашкеназі, ще звучать вірші Олександра Кабанова і маленький вірш Ліни Костенко у всьому цьому колажі. І все це переплетено з піснями – Утьосов, Висоцький, українські народні пісні. У нас дуже багато людей приходить на спектакль, і дуже багато людей плачуть і сміються одночасно.

– Ви кажете, що по всій Україні цікаво...

– Ми були в Запоріжжі, в Кривому Розі, у Дніпрі були. У Харкові розкішний був нещодавно, тижні два тому, повний зал. В Одесі два рази грали. У Кропивницькому грали. Ми багато проїхали, у різних містах. У Дніпрі двічі грали. У Києві буде 27 березня. Прошу. «Молодий театр», «Чорна шкатулка». Приходьте. Буду дуже радий!

– У нас була актриса (на Вашому місці сиділа) Римма Зюбіна...

– …О, моя ж ти ластівко! Вона така, Риммочка, вона велика актриса! І людина!

– «Гніздо горлиці». Український кінематограф піднімається, на Ваш погляд?

– Там знявся і покійний Віталій Лінецький. Також великий актор! Так, піднімається. Але це такі піщинки. Це дуже мало. Це добре, безумовно, але цього замало. У нас величезна країна. Таких «Горлиць» ми на рік хоча б три повинні знімати. Тобто п’ять якихось таких, а от такої якості, як «Горлиця» хоча би на рік треба три картини знімати. І для цього все є.

– Навіть телесеріали. Наприклад, Наталя Сумська знялася зі своїм чоловіком Анатолієм Хостікоєвим у серіалі «Катерина»…

– Я в «Одинакові» зараз знявся. Не знаю, чи Ви бачили, чи ні. Але великий рейтинг підняли каналу. Принципово хотів «мєнта» зіграти, але такого, щоб запам’ятовувався. Події в Одесі відбуваються. Я граю слідчого кримінального розшуку, який розплутує справи. Дуже жорсткого такого дядька, який зі всіма рубається. Тому й одинак. Там до сценарію – багато проблем. Режисером був Віктор Конісевич. До речі, дуже хороший режисер, дуже хороша трупа.

Своя машина, свій костюм, своя шапка, свої черевики, навіть білизна. Ось так знімали кіно. Так соромно!

І теж за копійки. Своя машина, Сашко! З мене всі сміялися, бо ж знають мій автомобіль. Кажуть: «ти що, на своїй машині?» Своя машина, свій костюм, своя шапка, свої черевики, не до столу сказано, навіть майка моя і білизна. Ось так ми знімали кіно. Тому що немає, грошей немає. Грошей немає. Це соромно. Так соромно! Так жахливо це все.

У нас стільки талановитих людей, одна біда – немає продюсерів, стратегічно мислячих, які знають, що таке кіновиробництво

У нас стільки талановитих людей, стільки молодих зараз бачу, дуже багато. У нас одна біда – у нас немає продюсерів, таких стратегічно мислячих, які знають, що таке кіновиробництво. Їх немає! це наша біда. І у нас немає сценаристів. Ось у нас немає сценаристів. Їх треба вчити. Вони, можливо, десь є – молоді. Переконаний, що є.

– А для класного кіно запорука – це сценарій?

– Відразу сценарій. Але в цьому нічого нового. «Голівуд» – треба вчити американців дивитися. Як і було в радянський час. Сценарій є основоположне у виробництві кіно. Тобто спочатку сценарій, а потім все решта.

– А режисери є?

У нас повно режисерів. Місяць самі пишемо сценарій. У травні хочемо знімати. За свої гроші, закладатимемо машини. Про Париж – 100 картин, про Нью-Йорк – 200, а про Київ – жодної!

– Режисери є. У нас повно режисерів. Віктор Придувалов, дуже відомий режисер, дуже крутий режисер, та й людина сильна. Ось ми зараз з ним місяць самі пишемо сценарій, тому що писати немає кому. От тупо сидимо і пишемо самі, тому що тема нам відома. Це буде історія про Київ, про любов. У травні ми хочемо знімати. Знімати будемо за свої гроші, аж до того, що закладатимемо машини. Тому що про Париж – 100 картин, про Нью-Йорк – 200 картин, про Рим і про Лондон – по 50 картин, про Москву – 100 картин, про Петербург – 50 картин, а про Київ – жодної!

– Київ, «Славутич», готель…

– Так. І пацанами 13-річними під готелем нафарцували, а потім бігли до себе на Русанівку, на бульвар Давидова. Через місток була кіностудія «Укртелефільм». У нас ось так – готель, а там – «Укртелефільм». Ми там пофарцуємо і туди перебіжимо, на той бік – подивитися, як знімають кіно. Тобто це було якось паралельно, існувало для нас кіно. І радянський час ми застали. Коли запускали фільм «Вантаж без маркування», то я говорю, що Держкіно СРСР затверджувало, тому що «на замовлення Держкіно СРСР». Проби в Києві, а відправляли у Москву. Якщо тебе там затвердять, потім повертають. Спочатку Україна затверджує – на Довженка, потім Держкіно України, потім Держкіно відправляє у Москву, тільки після цього Держкіно СРСР дивиться, затверджує. Все, тебе затверджено.

– Тоді давали гроші. А зараз грошей немає. Але зараз Ви можете самі обрати, написати навіть самі сценарій, без затвердження у Москві.

– От ми зараз з Придуваловим сіли, пишемо сценарій. Гроші все рівно знайдемо. Я не хочу нічого в держави брати. За три роки у нас я зрозумів, що, по-перше, це задовго, дуже довго, навіть якщо тебе затвердять, дадуть гроші. Зараз пітчинги проходять, когось затверджують...

– Це через Держкіно треба робити?

Життя настільки інтенсивне, що нам потрібно навчитися кіно знімати так, як йде життя. Інакше не встигнемо

– Я не знаю. Навіщо це мені? Я знімаюся 34-й рік у кіно. Мені це взагалі не потрібно. Мені треба так, щоб я працював. Дайте мені камеру, дайте мінімальний бюджет, тільки щоб я нікуди не бігав. Моя справа – знімати кіно. Або грати як артистові. Я не хочу вникати, ходити до чиновників. По-перше, це принизливо, а по-друге, життя настільки інтенсивне, що нам потрібно навчитися кіно знімати так, як йде життя. Інакше ми не встигнемо. Ви ж самі бачите, як все змінюється, скільки подій щодня відбувається.

А ми затверджуємо сценарій, чекаємо грошей... Рік минув – життя змінилося радикально. Цей сценарій неактуальний, який ми подавали рік тому в Держкіно. Тому навіщо нам чекати? Ми хочемо знімати те, що ми хочемо знімати. У нас є досвід, є талант, і є авторитет. Я надіюся, що, скажімо, якщо я прошу гроші, то мені дають під моє ім’я. Я жодної копійки з цього не візьму. І всі знають, що кожен долар або гривня підуть на виробництво. І в цьому кіно працюватимуть найкращі. Як каже Віктор Придувалов, у нас буде група спецназу від кіно. Це будуть найкращі. Це було група з 20 чоловік, які будуть самі учасниками фільму. Але це 20 найкращих!

– Екранізація Сергія Жадана «Ворошиловград» – знайшлися гроші? Буде знято?

«Ворошиловград» Жадана – дуже сильна річ!

– Так. Слава Богу! Жадан, звісно, найталановитіша людина. Я завтра йду з молодими акторами – просили допомогти з головним актором, як він почуватиметься у кадрі? Але це рік люди готуються до кіно. Ось так і треба готуватися. «Ворошиловград» Жадана – дуже сильна річ!

– Ми говоримо про мистецтво, але не можемо оминути політики й тієї ж війни. Щодня гинуть українські воїни.

– Так. Ми зараз говоримо – стріляють.

– Зокрема і з «градів»… Я стежу за Вашою кінокар’єрою – Ви грали у детективах? На цьому тижні (дивіться, який детектив) прямо у центрі міста, біля «Бессарабки», біля Premier Palace вбили колишнього депутата Держдуми.

Ми вже звикли до страшних речей. Жахливо, коли життя схоже на кіно. Так збили нам свідомість

– А в нас перед цим був Шеремет, а перед цим ще було. У нас настільки концентроване життя! Це вже три роки. Я не знаю... Ми вже звикли до страшних речей. До диких, страшних речей ми звикли. Я зокрема. Це жахливо! Жахливо, коли життя схоже на кіно. Я себе весь час ловлю на думці, що так збили нам свідомість, можливо, телевізором, інтернетом – не знаю... Ось ти дивився репортаж з вулиці – вбивство депутата. Таке відчуття, як ніби зйомки фільму. Ми вже настільки звикли до картинки. Це ж страшні речі, якщо стати, відмотати і подумати. Це жахливо! Але ми в цій інтенсивності звикли. Це якась повсякденна річ. У сприйнятті – це як якесь страшне кіно дивишся. Для мене ось такі відчуття.

З 2014 вперше у госпіталь приїхав до пацанів. Послухав історії, я тоді кричав: пишіть пацанів, це все історії для майбутніх фільмів! В результаті – тільки одна «Гвардія»

Тому говорю, звісно, історій стільки, починаючи з 2014 року, коли я вперше у госпіталь приїхав до пацанів. Я вперше послухав історії цих молодих хлопців, які першими попали і перші поранення страшні отримали, я тоді кричав: де сценаристи?! З диктофоном туди – пишіть пацанів, пишіть, бо це все історії для майбутніх фільмів! Я чомусь думав, що ми швидше зніматимемо. А в результаті – тільки одна «Гвардія». Ось три роки минуло – один тільки фільм «Гвардія».

Молодих, молодих, молодих треба, максимально молодих і все робити для них, щоб у них була реалізація

Хоча Ахтем Сеїтаблаєв зараз розпочав зйомки, по-моєму, тижні два чи три знімає – про кіборгів, про аеропорт. Але оригінальний сценарій, по-моєму, Наталя Ворожбит теж писала. Хороший бюджет у Ахтема, молоді актори. Я теж дуже надіюся і тримаю кулаки. І взагалі молодих, молодих, молодих треба, максимально молодих і все робити для них, щоб у них була реалізація.

– Ця резонансна подія (крім вибухів у Балаклії на Харківщині) – вбивство депутата Дениса Вороненкова…

– …також все в один день. Безумство. Безумство!

– Його вдова Марія Максакова, оперна співачка, трохи у кіно грала. А її рідна мати – Людмила Максакова. Ви знайомі з нею?

– Десь далеке знайомство, у Москві були на якихось... Але вона – велика актриса. Я її бачив у театрі, в кіно.

– Був фільм за її участю «Хороша погана людина» з Висоцьким, з Далем. Вона прокоментувала вбивство Вороненкова – її зятя: «так і треба – він так «подлічал».

– Я якраз це не відстежую, якось не вникаю. Інтернет відкриваю, звісно, дивлюся новини. По-перше, могла бути фраза вирвана з контексту, як у нас зазвичай. Вона могла говорити якось ось так, а вони раз – фразу. Ви ж знаєте прекрасно, як все це робиться. Тому я не особливо звертаю на це увагу. Чесно кажучи, у мене своїх проблем стільки, що я так і кажу. Не знаю. Я так прочитав, побачив...

– Я не в плані обливати брудом талановитих російських акторів. Але Ви з ними знімалися. Ви знімалися і з Гафтом, і з багатьма іншими. У Михалкова Ви знімалися – у режисера. І їхні деякі вислови, коректно процитовані, не про вбивство цього депутата (зараз не про це мова), а про Україну – просто «ні на які вуха не налазять».

Час минув. Багато вже замовкли, багато навпаки. У нас брехня, що там. Багато людей не дивляться телевізор, як від чуми, відключили. Кажуть: у нас хоча б мізки стали на місце

– Так. Але, знаєте, час минув. Багато вже замовкли, багато навпаки. Ви ж самі бачити. Минуло три роки – відкрилося багато чого. Не можна ж брехати весь час. Ця брехня – що у нас брехня, що там брехня. Багато людей не дивляться телевізор. За ці два роки у мене дуже багато знайомих не дивляться. Молодь – ті взагалі не дивляться. Я говорю про тих, кому 40-50 років. Дуже багато знайомих моїх, які просто, як від чуми, відключили. Кажуть: у нас хоча б мізки стали на місце, тому що дивитися не можна. Ми весь час живемо у стресі, починаючи з Майдану, у нас три роки тотальний стрес. Стрес!

– У Росії дивляться телевізор.

– Не знаю. Також не всі. Я не впевнений. Не факт. Я думаю, що подібне відбувається, як і в нас. За ці три роки люди втомилися. Мало того, я завжди говорю: телевізор показує нам дуже односторонньо, дуже тупо. Щоб розуміти ситуацію, треба або спілкуватися напряму з людьми, або ж бути там. Як у мене питають: «як у Донецьку?» Звідки я знаю, як у Донецьку? Мені ж треба бачити Донецьк. У нас що, показують Донецьк? От ми по телебаченню бачимо? Тільки в інтернеті я можу вулиці міста побачити, як це все виглядає. Правильно ж? Як ти можеш судити, якщо ти не знаєш реальної ситуації? Ну, це ж маячня.

– Деякі росіяни, дуже вже немолода людина, актор Лановий, не лише він, Кобзона не буду згадувати, письменник Прілєпін їздять і підтримують ту сторону…

Треба шукати зони людяності, що світлого лишилося

– Ну, хай підтримують. Вони так вважають. Є маса інших, які не підтримують. Ми ж про них не говоримо. А їх дуже багато. Багато цих людей. І у нас багато, і там багато. Скрізь багато. Дуже все по-різному. Не можна так однобоко. Тим більше, три роки – ми всі від цього дуже втомилися. Нам, навпаки, треба шукати зони людяності, того, що людяного, світлого лишилося.

Чому, я кажу, «Чорна шкатулка»? Дивовижно, прості слова. Люди хочуть тихих пісень, яких вони знають. Якісь слова про любов, про душу, про дітей всім зрозумілі. Тому що на фоні всього цього дуже прості речі потрапляють прямо в серце. І люди скучили за цим. Скучили!

– Ви заявили про свою проукраїнську позицію відразу після того, як Росія почала війну проти України, ще навесні 2014 року. В Росію Вам шлях як акторові закритий? Кличуть зніматися зараз?

Досі телефонують, хороші сценарії надсилають. Я не знаю, чи я є у списках, чи ні?

– Мені пересилають сценарії. Досі телефонують. Час від часу російські. За що я вдячний людям. Тому що хороші сценарії надсилають. Я сподіваюся, що мене пам’ятають. Я не знаю, чи я є у списках, чи ні? Але те, що люди мені телефонують, і я підтримую стосунки з близькими людьми і отримую сценарії, тут я працюю, здавалося б...

– А в Москві, в Росії працюєте?

– Ні. Я ж сказав, поки війна не закінчиться. Як я можу працювати (в Росії – ред.)? Я й хотів би, можливо, тому що сценарії у творчому сенсі, те, що мені пропонують, за ці три роки мені – три чи чотири дуже хороші сценарії. Хороші режисери, хороші сценарії. Але я теж так не можу. Мені там важко жити. Я про багато речей шкодую, що я творчо не можу реалізуватися, як я собі бачив би і хотів би.

З самого верху треба іноді спуститися з людьми по землі походити

Але, поза тим я вважаю, що кожна творча людина має різні етапи проходити – з самого верху треба іноді спуститися на землю і трішки разом з людьми по землі походити, щоб зрозуміти. Тому що, наприклад, якщо гратимеш простого водія-дальнобійника, то я повинен розуміти, що він їсть, як він прокидається, коло його проблем, його пластику. Я для цього треба по землі ходити і спілкуватися з нормальними, звичайними людьми. Ось це і є артист. Він транслює те, що є в людей на серці, і у душі. Як на мене. Тому це нормально. Так, треба іноді повертатися.

Я живу так, як живе моя країна, основна маса співгромадян. Це дозволяє набагато більше побачити і відчути

Потім я живу так, як живе моя країна. Я в принципі живу вже третій рік так, як живе основна маса моїх співгромадян. І це мені дозволяє набагато більше щось побачити і відчути. Аніж якби я продовжував це, як білка в колесі. Я 10 років зніматися по три картини на рік – ніколи було видихнути, я дітей своїх не бачив, чесно кажучи. Так, у мене було багато гарних робіт, багато хороших ролей, я багато заробляв грошей. Але я не бачив. Я жив тільки кіно, кіно, кіно, спектакль, гастролі, кіно... Я зупинитися не міг.

І тільки зараз три роки, коли я просто озираюся, я раптом театром зайнявся, зробив спектакль з молодими, до речі, за Веліміром Хлєбніковим. Влітку ми в Одесі грали. Була така футуристична опера «2014», режисер Олексій Коломійцев, з молодими одеськими артистами. Я теж відкрив для себе одеських артистів у театрі. Безумно талановиті, пластичні, співучі всі. Я – стара людина. Мені у них вчитися треба. Я за ними поспівав, навчався у них. За місяць зробили футуристичну оперу. Розкішний спектакль! Абсолютно незвичний, нестандартний.

І «Чорна шкатулка». Ось два спектаклі зробив за це літо, взяв участь. І ось зараз з Віктором Придуваловим активно займаємося. «Шкатулка» вже йде, а ми починаємо шукати грошей і паралельно пишемо. Від вас я побіжу до Придувалова, до сценариста. Ми у трьох сидимо, дописуємо сценарій. Потім на зустріч до банкірів, друзів – шукати гроші на виробництво. Тому що у травні (це принципово!) нам треба зняти основне – натуру всю треба зняти в Києві у травні. Тому що травень – це наш місяць, київський місяць.

– Я згадав фільм того ж Михалкова, зірковий склад акторів – і Гафт, і вже нині покійний Петренко. Там знімався і Єфремов Михайло. Дивіться, як цікаво. Єфремов – така, якщо не позиція, то принаймні виступи, а Михалков – така. Ви з Михалковим підтримуєте стосунки зараз?

Вдячний Михалкову за фільм «12» і всім акторам, які мені допомагали

– Ні. Коли ми закінчили кіно, я поїхав на інші зйомки. Після «12» ми так практично... Десь зустрічалися, напевне, на прем’єрах були. Я вдячний Михалкову, і тоді я говорив, що дуже вдячний за фільм «12». Я йому вдячний і всім акторам вдячний, які мені допомагали багато в чому. Всі імпровізували. Така атмосфера була. Така атмосфера була! І такий матеріал був. От вже Олексія Васильовича Петренка немає. Такий великий актор!

– З Харківщини родом, до речі.

Українські народні пісні співав серцем! Петренко як тільки починав – тиша гробова

– Я знаю. А як він українські народні пісні співав. От він співав серцем! От Петренко як тільки починав співати – все, тиша гробова була.

– Та ж Римма Зюбіна висловилася в інтерв’ю виданню «Гордон», що «Скільки я років у професії, постійно бачу, як українські актори ніби на підтанцьовках у російських колег». Ви погоджуєтеся?

– Я не знаю, що, по-перше, вона мала на увазі.

– Вона ширше говорила, що от українських акторів кличуть до Росії все ж таки досі.

– Не знаю. Хто знімається зараз з українських акторів в Росії?

– Вже припинилося, так?

– Я не знаю. Я не в курсі. Мені просто цікаво.

– Співачки – ми знаємо. Не буду прізвищ називати.

– Вони співають – це різні історії.

– Перервалося це, Ви вважаєте?

– Я не знаю, Сашко. Я не можу сказати, тому що я не знаю. Я знаю, що у нас відбувається. Ось тут можу сказати, тому що я весь рік тут занурений у свої справи – театр, знову ж таки підготовка кіно, плюс ще концерти. Ми ж продовжуємо з групою їздити все рівно. Не так багато, як у 2015-у, у 2016-у проїздили всю Україну, і волонтерили, і так далі, і так далі.

– На лінії фронту бували?

– Ні, на самій лінії фронту не були, але в околицях ми були, так назвемо.

Наші хочуть бути схожими на «московські серіали». Про «ментів» 20 років знімати. Це дикунство! Треба бути схожим на Тома Харді

І не вникав. Я не знаю, що відбувається. Я просто дивлюся, коли наші знімають і хочуть бути схожими на ці «московські серіали». Причому, я їх називаю «московські серіали». Знаєте, про «ментів» 20 років не можна знімати. Це дикунство! Це дикунство 20 років знімати. Що, інших історій немає? Так от, у нас, знімаючи про «ментів», вони хочуть приблизно у такій стилістиці, як вони дивляться у Москві. Там один за іншим серіали. 10 років один і той же фільм по різних каналах йде, тільки артисти міняються. Треба бути схожим на Тома Харді, треба намагатися зняти серіал, як «Табу» або «Молодий папа». Чому ви сюди не хочете? Зараз вийшла величезна кількість серіалів, які нам показують, як треба знімати серіали. Я говорю про західні, винятково про західні!

– Один «Шерлок» чого вартий!

– Так їх показують – вищий рівень серіалів. І от наші діти, моя донька дивиться ці серіали. Вона потім мені телефонує і каже: татко (цілий список), ти подивився ось це, ось це, ось це? Я дивлюся через свою доньку. Їй незабаром буде шістнадцять. І ось вона показує, що дивиться їхнє покоління, як вони розбираються в кіно. Вони знають набагато більше нас, більше мене – точно. Я в кіно працюю, а моя донька знає більше про кіно, ніж я.

– Все-таки молоді українські режисери усвідомлюють, що не треба рівнятися на цей російський «мусор»...?

Молоді на російське – ні. Це на телеканалах пенсіонери, беруть таких же ж і їх свідомість

– А молоді на російське – ні. Це на телеканалах пенсіонери, беруть таких же ж і їх свідомість...

– Українські режисери рівняються на російське?

– Я не знаю, чи українських вони беруть, чи іноді з Москви вони беруть. Справа ж не в цьому. Це продюсери і керівники каналів хочуть, щоб їхні серіали були схожі на ці. Вони ж хочуть рейтинг, вони думають, що то, як там знімають. Я не можу зрозуміти. Рейтинг – це, повторюю, «Табу» Тома Харді.

ПОВНІСТЮ ЦЯ РОЗМОВА З ОЛЕКСІЄМ ГОРБУНОВИМ –​ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’​Ю

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG