Доступність посилання

20 Серпень 2017, Київ 18:22

Майже 30 років тому Товариство Лева відродило у Львові гаївки


Львів – Майже 30 років тому, на Великдень 1988 року, молодіжне Товариство Лева вперше після радянської заборони організувало гаївки у Музеї народної архітектури і побуту у Львові, який львів’яни називають Шевченківським гаєм. Тоді зібрались учасники товариства, їхні рідні та друзі. Відтоді почалось відродження у Львові українських традицій.

Весняні забави на Великдень у радянський час були заборонені. Перед церквою чергували вчителі і кожен діяв, згідно зі своєю совістю – зауважував або ж ні учня школи. Церковні дзвони мовчали, а священики швидко замикали брами церковного подвір’я, щоб бува хто не почав гаївку. У Львові у довоєнний час весняні забави на Великдень проводили біля всіх храмів міста, особливо багатолюдно було біля Святоюрського собору. У повоєнний час львівські митці почали відновлювати традицію гаївок і проводили їх на Високому замку, неподалік церкви святого Миколая.

У 1958 році, як описує у своїх споминах поет, дисидент Ігор Калинець, міліція розігнала людей біля собору Святого Юра. Однак галичани зуміли зберегти традицію великодніх обрядів, незважаючи на радянську заборону.

Фото з архіву Товариства Лева
Фото з архіву Товариства Лева

У 1987 році Товариство Лева у Львові відновлювало могили відомих українців на Личаківському цвинтарі, провело масову коляду і вертепи у місті. А вже на Великдень у квітні 1988 року з гаївками молодь прийшла у Музей народної архітектури і побуту.

Відтоді українські великодні забави у Шевченківському гаю почали нове життя, пригадує учасниця Товариства Лева і один із ініціаторів їхнього відродження у Львові Дзвенислава Калинець-Мамчур.

Це була ідея мого тата Ігоря Калинця, він марив цими гаївками, пригадував, як це було в його дитинстві, а мама Ірина Калинець розповідала, як це було біля Собору Святого Юра чи церкви Святого Миколая

«Це була ідея мого тата Ігоря Калинця, він марив цими гаївками, пригадував, як це було у його рідному Ходорові в дитинстві, а моя мама Ірина Калинець розповідала про те, як це було біля Собору Святого Юра чи церкви Святого Миколая. Ми дуже радо у Товаристві Лева за це схопились. Марія Процев’ят, яку тато запросив, вчила нас співати «Як ми до кривого танцю йдемо», ми тішились з того. Сперечались, чи гаївки, чи гагілки, чи веснянки, навіть науковців запросили, щоб нам пояснили і правильно по-різному. Ми навіть книжечку видали. Ми ще вирішили, щоб не просто були гаївки, а щоб можна було продавати писанки. Поїхали на Гуцульщину і звідти привезли писанки. Пригадую, пішли у міськком комсомолу, щоб нам дозволили продавати писанки, бо гаївки вони вже не могли нам заборонити. Дозволили, але за умови, щоб на писанках не було хрестів і напису «Христос Воскрес»», – розповідає Дзвенислава Калинець-Мамчур.

Фото з архіву Товариства Лева
Фото з архіву Товариства Лева

А ми в кривого танцю йдем, танцю йдем,
А ми йому кінця не знайдем, не знайдем.

Ішли дівчата через двір, через двір,
На них хусточки як мак цвів, як мак цвів…

(фрагмент гаївки «А ми кривого танцю йдем»)

Великодні забави – це ідентичність народу

На перших гаївках у Львові людей було обмаль. Товариство Лева розвішувало оголошення біля церков, але у 1988 році серед людей панував ще страх. Молодь одягнула тоді давні автентичні бойківські, гуцульські, лемківські, подільські строї, які збирала по селах. Тоді на вулицях міста молодих людей у старих народних костюмах навіть трішки дивно проводжали поглядами, мовляв, вбрали «старе лахміття»… Адже була відсутня, а радше знищена за роки радянської влади, культура ставлення до автентики.

Фото з архіву Товариства Лева
Фото з архіву Товариства Лева

З року в рік гаївки ставали дедалі масовішими і дедалі більше людей витягували свої вишиванки чи вишиванки своїх бабусь. На гаївки приходили у гай владика УГКЦ Володимир Стернюк, глава УГКЦ Мирослав Любачівський, кардинал Любомир Гузар, українські дисиденти, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Ірина та Ігор Калинці.

«Якщо людина хоче зберегти себе, ідентичність, бути відкритою для всесвіту – це дуже важливо продовжувати і берегти традиції. У них закладений генетичний код, менталітет, нашарування, які віками формувались. Це красиво, прикрашає наш світ, передається від матері до дитини», – каже учасниця гурту автентичного співу «Коралі», етнограф Людмила Зборовська.

Ой чи ж тебе, дівчинонько, маляр вимальовав,
Що на твоє біле личко, фарби не жаловав?»
«Мене маляр не мальовав, а сам Господь з неба,
Я, молода дівчинонька, мені краси треба

(фрагмент гаївки «Пливе качур»)

Фото з архіву Товариства Лева
Фото з архіву Товариства Лева

Гаївки, веснянки, ягілки, маївки, галанівки, магілки, риндзівки – різновидів пісень, що співались на Великдень, дуже багато в традиції українського народу. Гаївки водять люди різного віку – від дітей до старших, цей танець-забава об’єднує і дарує радість. Веснянки – це ті пісні, які співають від Благовіщення впродовж усієї весни. Ці пісні є багатством душі народу, які батьки передають своїм дітям. Великдень дуже світле і радісне свято, і не варто його зводити до застілля і комерціалізувати, зауважує учасниця гурту «Коралі» Галина Похилевич.

«Гаївки – це зустріч весни, радість від того, що земля зеленіє. З-давніх дохристиянських часів це було закликання врожаю. А гаївки – це прославляння Воскресіння Христа. Колись гаївки робили на цвинтарі, коло церкви, це була радість, бо закінчився піст, настав Великдень, молодь тішилась, під час гаївок хлопці і дівчата знайомились і закохувались, обирали собі пару. В українській традиції є дуже багато гаївок. Не у всіх регіонах вони побутували активно. Але зараз маємо час відродження того всього, щоб молодь і діти вчились», – говорить етнограф.

Великодні забави веселі і донині на Поліссі збереглась традиція вибивати варені яйця, катати.

«Це великодня традиція: вибивали яйця, гра називається «вибивки». Їх катали у луб’яних рівчачках. Ми на рушничку катаємо. Хто вибиває яйце – той забирає два», – розповіла етнограф Лариса Лукашенко.

Великдень у Львові зводять до бізнесу

Майже тридцять років тому товариство «Лева» намагалося охопити великодніми забавами весь Львів, але найкраще гаївки прижились у Шевченківському гаю. До минулого року їх традиційно проводили біля дерев’яної церкви Премудрості Божої, яку у Львів перевезено з Турківщини у 1930 році завдяки старанням братів митрополита УГКЦ Андрея і архимандрита Климентія Шептицьких. Однак торік для гаївок у Музеї народної архітектури і побуту місця не знайшлось. Великдень у Львові з кожним роком дедалі більше перетворюють у бізнес, через що втрачається правдивий колорит свята, каже Дзвенислава Калинець-Мамчур.

«Дуже прикро було торік, коли ми прийшли у гай і площа, де ми від 1988 року водили гаївки, там була сцена. Але ж не біля церкви. Музика лунала не відповідна. Ми всі збились у гуцульську ґражду, де показували гаївки наймолодшим. Це нас просто вразило, що нас, як резерват, відділили, встановили ятки і зробили банальну торгівлю пивом, була криклива музика. Це так втратило колорит свята. Я надіюсь, що ми все-таки відстоїмо своє право святкувати Великдень так у місті, як це пасує християнам», – зауважила Дзвенислава Калинець-Мамчур.

Наприкінці 80-х для Товариства Лева важливо було відродити гаївки, носити давні народні строї, щоб з ними знайомити людей, щоб створити особливу атмосферу і неповторний колорит Великодніх свят у місті, щоб наблизити людей до традиції і природи, до справжнього духу свята.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ

XS
SM
MD
LG