Доступність посилання

21 Жовтень 2017, Київ 06:37

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році (друга частина)


Військові Української Народної Республіки

(Рубрика «Точка зору»)

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день у 1918 році війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917-1921 років пропоную вашій увазі цикл «Забута перемога». Цього разу йтиметься про сили та плани українських і німецьких військ.

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році​ (перша частина)

Отже, 10 квітня 1918 року війська Української Народної Республіки отримали наказ звільнити Крим від більшовиків. Які ж сили змогла виставити молода держава, щоб досягти цієї амбітної мети?

Командиром найвищого рангу в тій операції був Олександр Натієв, який очолював Окрему Запорізьку дивізію. Саме з неї були виділені підрозділи для походу на півострів. 10 квітня в Харкові до складу групи, що отримала назву «Кримська», увійшли:

‒ Другий Запорізький піший полк, у складі якого був окремий взвод велосипедистів;

‒ Запорізький броньовий дивізіон, який налічував 12 бронемашин: вісім важких (із гарматами) і чотири легких (із кулеметами);

‒ Запорізький важкий артилерійський дивізіон із двома гарматами.

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використали у поході на Крим весною 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використали у поході на Крим весною 1918 року

Також до них приєднався піший партизанський загін із Харкова на чолі з Іваном Луб'яницьким. Це була добре законспірована антибільшовицька організація, яка проводила успішну розвідувальну й диверсійну діяльність проти радянських загарбників міста.

Кримська операція розпочиналася на підйомі. Як згадував Борис Монкевич:

«Наказ про похід на Крим зустріли старшини й козаки з ентузіазмом. Усі частини корпусу заздрили Другому запорізькому полку й тим частинам, які були призначені у Кримський похід. Якщо взяти до уваги, що цілий запорізький корпус складався винятково з добровольців, тому що тоді примусової військової повинності не було, і 80 відсотків цих добровольців складалися зі старшин та інтелігенції, то не дивно, що похід цей у їхній уяві набув певного романтичного забарвлення. Чи не на кримських походах гетьмана Сагайдачного й кошового Івана Сірка наша свідома молодь виховувала в собі завзятість і любов до військових лав? Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть, і його ім'я було пов'язане й із відродженням колишньої держави, і з її занепадом».

Два дні знадобилось обраним підрозділам, щоб із Харкова залізницею дістатися до станції Лозова, де їх чекало поповнення. 12 квітня до Кримської групи приєдналися:

‒ Перший Запорізький кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка;

‒ Запорізький кінно-гірський артилерійський дивізіон із чотирма гарматами;

‒ Запорізький інженерний курінь, що складається з трьох сотень: інженерної, телеграфної й залізничної.

За оцінкою Никифора Авраменка, коменданта штабу Запорізької дивізії, всього Кримська група військ Української Народної Республіки налічувала понад 9 тисяч багнетів і шабель (із яких піхота становила 5 тисяч), а за озброєнням вона дорівнювала окремій бригаді.

Головною ударною силою був найчисленніший Другий Запорізький полк, командування яким Петро Болбочан поєднував із командуванням групою. Таке поєднання, загалом, було заборонене, але Натієв заплющував на це очі. До складу полку, окрім чотирьох піхотних куренів і вже згаданого взводу велосипедистів, входили одна кінна та дві кулеметні сотні, а також допоміжні команди: розвідників, саперів, зв'язкових, метальників бомб і військової підготовки.

Не менше значення мав кінно-гайдамацький полк, незамінний у рейдах у ворожих тилах. Із огляду на обставини часу, під командуванням Всеволода Петріва перебували не тільки кінні козаки, а й кулеметники, мінери, кілька автомобілів, зокрема й один броньовик, 12 мотоциклів і власна система логістики. Але, як зауважив Монкевич, «полк завжди потребував догляду вищого начальства».

Було у групи і два власних бронепотяги, причому один із них був створений на місці руками бійців. Ось як про це згадував сотник Павло Шандрук, командир бронемашини:

«За наказом командувача Болбочана на станції Лозовій збудували імпровізований бронепотяг із сталевих вагонів, які перевозили вугілля. Зсередини ми зміцнили їх пресованою соломою. За сталевими пластинами, також укріпленими позаду соломою, встановили чотири кулемети із тридюймовими гарматами і дві резервні гармати. Наш кулемет розташовувався в передній частині поїзда, в одному порожньому вагоні розмістилася моя бронемашина «Полуботько» для використання її в разі потреби на полях битв. Команда бронепотягу складалася з чотирьох офіцерів і певної кількості людей».

Кримська група настільки розрослася, що вже не могла пересуватися з місця на місце за один день

Усього ж на бронепотязі розмістилися батальйон піхоти, одна артилерійська батарея і кулеметна сотня під командуванням Олександра Шандрука. Кримська група настільки розрослася, що вже не могла пересуватися з місця на місце за один день. Якщо Запорізький піхотний полк потребував для розміщення особового складу два ешелони, то кінно-гайдамацький ‒ уже чотири. Тому, коли авангардні частини втягувались у бій на одній станції, ар'єргард міг ще навіть не вирушити з попередньої.

Петро Болбочан
Петро Болбочан

Командувачем усієї групи був призначений Петро Болбочан, Петрів став його заступником. Як пізніше писав Сергій Шемет:

«Генерал Натієв не мав того хворобливого честолюбства, яке виявляли всі наші отамани. Натієв умів оцінити заслуги своїх помічників і не боявся конкуренції тих, хто своїми заслугами піднімався вище загального рівня, тому він не побоявся висунути вперед Болбочана та призначити його командувачем першою дивізією Запорізького корпусу, не побоявся дати Болбочану та його дивізії виконати окреме завдання ‒ звільнення Криму від більшовиків, хоча це доручення очевидно давало тому можливість піднятися в очах уряду й суспільства ще вище».

Сам же Натієв продовжував займатися обороною українських кордонів на Донбасі і приєднався до Кримської групи вже на півострові.

13 квітня Болбочан залишив Лозову, залізницею дістався до Павлограда, звідки вирушив на станцію Синельникове, яку й захопив 14 квітня. У тому бою до групи тимчасово приєднався Павлоградський гусарський полк, потім повернувшись для гарнізонної служби свого міста.

У Синельниковому ж ледь не сталася сутичка Кримської групи з австрійськими військами. Їхнє командування не бажало пропустити українців на південь, тому Болбочан наказав своїм ешелонам не зупинятися, що призвело до зіткнення двох потягів і поранення бійців із обох сторін.

16 квітня Кримська група після невеликого бою зайняла місто Олександрівськ (нині – Запоріжжя), де наступного дня відбулась урочиста зустріч із полком Українських Січових Стрільців. Тут Болбочану довелося змінити свій план походу на Крим. Як писав Монкевич:

«Спочатку був у нього наступний план наступу: вивантажити всю Кримську групу, в Олександрівську посадити на берлини, спуститися вниз Дніпром до Берислава, зайняти його і звідти походом через Чорну Долину-Чаплинку наступати на Перекоп, який за повідомленнями, був менше укріплений, ніж Сиваш. Узявши Перекоп, просуватися на Сімферополь і позиції на Перекопі й Сиваші... Але вже в Олександрівську Болбочану довелося відмовитися від цього плану, оскільки більшовики ще раніше забрали весь річковий флот і його можна було дочекатися лише через три-чотири дні... І Болбочан вирішив іти лінією найбільшого опору, тобто на Сиваш».

Ситуативними союзниками українців у поході на Крим були німці. Наприкінці березня-початку квітня австрійські та німецькі підрозділи розгромили більшовиків на всьому південному правобережжі Дніпра, захопивши Миколаїв, Херсон і Катеринослав (нині ‒ Дніпро). Саме в Катеринославі в першій декаді квітня відбулася зустріч німецького командування й українських представників із делегацією кримських татар. Вони оголосили «про готовність долучитися до української держави, якщо їм забезпечать національно-культурні права». Очевидно, саме цією зустріччю Людендорф пізніше виправдовував наказ про вторгнення до Криму. Можна обережно припустити, що тоді ж була досягнута домовленість про початок кримськотатарського повстання, як тільки німецькі частини візьмуть Перекоп.

Саме в Катеринославі в першій декаді квітня відбулася зустріч німецького командування й українських представників із делегацією кримських татар

Для захоплення півострова головнокомандувач німецькими військами в Україні генерал-фельдмаршал Ейхгорн виділив 52-й армійський корпус у складі двох дивізій: 217-ї піхотної і 15-ї ландвера, на чолі якого став генерал Роберт Кош. До «корпусу Коша» приєдналися Баварська кавалерійська дивізія, що звільняла від більшовиків південь України, перекинута з Румунії 212-а піхотна дивізія, а також низка дрібніших підрозділів. Мали німці також важку артилерію й авіацію. З огляду на те, що не всі частини були вчасно передислоковані до Таврії, перед початком операції під командуванням Коша зосередилося приблизно 30 тисяч солдатів.

Частина німецьких сил форсувала Дніпро в районі Олешок і рушила через Чаплинку на Перекоп, інша перемістилася з Катеринослава до Олександрівська і збиралася наступати на Мелітополь. Німецькі колоністи в степах допомагали військовим свіжою інформацією, солдати в свою чергу навчали загони самооборони колоній і ділилися з ними зброєю.

Так між українськими й німецькими військами розпочалося своєрідне змагання ‒ хто ж першим вступить до Криму.

Далі буде

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії

Крим на карті України 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Крим на карті України 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим у 1918 році​ (перша частина)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG