Доступність посилання

27 Червень 2017, Київ 07:05

Путін вже помітно менш популярний у Європі, ніж кілька років тому – політолог з Гарварда


Президент Росії Володимир Путін. Архівне фото

Середина 2020-х років. Сполучені Штати оговтуються після зміни трьох президентів протягом семи років: одного усунули в результаті імпічменту, інший «докерував» його термін, але програв вибори, третій був убитий в результаті замаху. У Франції після провалу реформ президента Макрона на виборах 2022 року перемогла Марін Ле Пен, яка закрила кордони і запровадила у країні надзвичайний стан – у зв’язку із заворушеннями, що спалахнули. У Німеччині владна «велика коаліція» насилу утримується при владі після того, як на виборах великих успіхів домоглися одночасно праві та ліві популісти. В Італії після дефолту та відставки кількох поспіль урядів відбувся військовий переворот. У Туреччині Реджеп Ердоган спочатку провів референдум, на якому його повноваження були оголошені довічними, а ще через кілька років проголосив себе султаном. Авторитарні лідери Угорщини, Чехії, Словаччини, Сербії та Болгарії оголосили про створення Східноєвропейського союзу, який підписав договір про дружбу і співробітництво з Росією. Там у 2024 році 71-річний Володимир Путін готується до обрання на п’ятий президентський термін.

Усі ці похмурі фантазії цілком можуть стати реальністю, якщо у світовій громадській думці збережуться сьогоднішні тенденції: невдоволення станом демократичної системи, зростання підтримки авторитарних альтернатив і одночасно – втома від політики як такої. Таких висновків дійшли політологи з Гарвардського університету Роберто Стефан Фоа та Яша Мунк, вивчивши матеріали докладних досліджень – World Values Survey (WVS, Всесвітнього огляду цінностей) за останні три десятиліття. Це глобальний соціологічний проект, який досліджує погляди жителів різних країн світу на найважливіші суспільні проблеми. З 1981 по 2015 роки було проведено 6 раундів (або «хвиль») таких досліджень.

Ось деякі несподівані дані, отримані за підсумками останньої «хвилі» WVS. 53 відсотки європейців старшого віку (покоління «бебі-бумерів», 1950–60-х років народження) і тільки 36 відсотків «міленіалів» (народжених після 1980 року) висловлюють різку незгоду з таким твердженням: некомпетентність уряду – достатня підстава для того, щоб армія захопила владу. У США майже третина опитаних (32 відсотки) вважають, що країні краще мати «сильного лідера», який може «не турбуватися про парламент і вибори». 26 відсотків «міленіалів» у США та 13 відсотків – у європейських країнах вважають «необов’язковим» обрання громадянами своїх лідерів на вільних виборах. 17 відсотків молодих європейців із заможних верств суспільства не бачать нічого поганого у військовому правлінні. Всі ці показники помітно вищі, ніж аналогічні дані, отримані під час попередніх досліджень WVS – в 1990, 1995 і 2010 роках.

«Молоді покоління не тільки не вважають демократію безумовно необхідною – вони до того ж не виявляють великого інтересу до політичного життя… Покоління «бебі-бумерів» не змогло передати дітям і онукам інтерес до нетрадиційних форм громадянського активізму. «Міленіали» Західної Європи і Північної Америки меншою мірою залучені і в традиційні форми політичної активності, і в опозиційну громадянську діяльність. Одночасно зростає недвозначна підтримка авторитарних режимів», – пишуть у своїй статті Фоа і Мунк, заявляючи, що вперше за багато десятиліть розвиненим демократіям загрожує «деконсолідація».

Про те, що це таке і чим викликана втома від демократії, перш за все у молодих людей, Яша Мунк розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

Багато західних демократій виявляють ознаки деконсолідації. В розвинених країнах різко зросла кількість людей, критично налаштованих не до якихось конкретних недоліків демократії, а до демократії як такої

– Політологи звикли вважати, що демократії досягти непросто, особливо якщо йдеться про бідну країну з відсутністю демократичних традицій. Але вже якщо вам вдалося кілька разів поспіль змінити владу демократичним шляхом, закріпити основні інститути та правила гри, то нібито все в порядку, про крихкість демократії можна більше не турбуватися. Виникає так звана консолідована демократія. І донедавна припускалося, що консолідованими або вже є, або швидко в них перетворюються не тільки західні демократії, а й ті, що виникли в країнах Південно-Східної Азії, Латинської Америки і навіть Африки. Ми з моїм співавтором стверджуємо, що вважати так наївно. Ба більше, багато західних демократій виявляють ознаки зворотного процесу – деконсолідації. Що я маю на увазі? Те, що в розвинених країнах різко зросла кількість людей, критично налаштованих не до якихось конкретних недоліків демократії, а до демократії як такої. Вони відкриті до проектів, альтернативних демократії, і партії, що пропонують такі проекти, набирають силу і популярність.

Так, політики і рухи, ворожі до багатьох принципів демократії, виграють не скрізь – але практично скрізь вони отримують дуже значну частку голосів

Так, ми бачимо, що політики і рухи, ворожі до багатьох принципів демократії, виграють не скрізь – але практично скрізь вони отримують дуже значну частку голосів. Візьміть Францію: ліберальний Емманюель Макрон виграв, але за Марін Ле Пен проголосували більш ніж третина виборців, тобто майже вдвічі більше, ніж за її батька Жана-Марі Ле Пена у 2002 році, коли він теж вийшов до другого туру президентських виборів. Або, наприклад, Австрія: праворадикальний кандидат від партії з чіткими зв’язками з неонацистських рухом отримав 47 відсотків голосів на виборах президента, і ми говоримо, що це привід для радості?! Мені здається, тим самим ми опускаємо планку неприпустимо низько.

– Одна з найцікавіших тенденцій, на яку ви звертаєте увагу в своєму дослідженні, – падіння довіри до демократії та інтересу до політики загалом серед 20–30-річних, що різко відрізняє їх від попереднього покоління. Чому це відбувається?

Нинішня політична система краще ставиться до старших поколінь, ніж до молодих, особливо в Європі

– Так, статистика дійсно вражає. Якщо взяти, наприклад, США, то люди, що народилися в 1940–50-і роки, на питання про те, наскільки важливо для них жити в умовах демократії, в переважній більшості відповідають: так, дуже важливо. Однак серед тих, хто народився у 1980-і, лише менш ніж третина дає таку відповідь. І приблизно така ж кількість симпатизує різноманітним альтернативам демократії – наприклад, військовому правлінню. Причин тут декілька. Одна – те, що нинішня політична система краще ставиться до старших поколінь, ніж до молодих, особливо в Європі. Це солідні пенсії, захищені права працівників, які в багатьох випадках роблять проблематичними звільнення і набір нового, молодого персоналу. Результат – досить високе безробіття серед молоді.

Молоді більш відкриті до соціальних експериментів

Інший чинник: старші покоління в країнах Центральної та Східної Європи пам’ятають, як було жити за фашизму і комунізму, а в Європі Західній – жити в умовах загрози з боку таких режимів. Молоді ж кажуть: недоліки цієї системи ми добре знаємо, а ось чи будуть погані можливі альтернативи їй – це ще треба подивитися. Вони більш відкриті до соціальних експериментів. Чи будуть вони дійсно раді жити за авторитарного режиму? Ймовірно, ні. Але проблема в тому, що, коли втратити громадянські свободи і демократичні інститути, їх не так просто відновити. Тут великий привід для занепокоєння.

– Цікавим є й інший момент: зростання розчарування в демократії серед щасливих, заможних груп населення. Ці люди живуть непогано, але при цьому незадоволені системою. Чому?

– Тут складно відповісти однозначно. Після обрання Дональда Трампа у США розгорнулася дискусія про те, чому це сталося, що тут було головним. Одні кажуть: соціально-економічні фактори, невдоволення людей, що залишилися без роботи або збідніли. Інші – фактори культурні, ламання багатьох стереотипів, перетворення Америки на дійсно мультикультурне і більш строкате суспільство, до чого багато хто не може або не хоче звикнути. Я думаю, що кілька факторів можуть діяти одночасно. Є тенденція: коли люди бояться наближення, на їхню думку, економічного занепаду, вони більш схильні до політичного екстремізму, ніж коли вони насправді відчувають на собі наслідки цього занепаду. Людина може міркувати так: окей, я поки що живу непогано, але от мій сусід розорився, іншого сусіда звільнили з роботи, а сам я працюю в галузі, де людей все частіше замінюють роботи, і хто знає, що буде через кілька років…

Страх і неприязнь штовхають людей до екстравагантної політичної поведінки

На це накладається інша річ – ревнощі. Коли людина почувається впевнено і щасливо, вона зазвичай не відчуває негативних емоцій із приводу успіху інших людей. Але коли вона тривожиться щодо свого майбутнього, чужі успіхи часто викликають у неї роздратування, їй здається, що хтось (мігранти, афроамериканці, інші меншини) процвітає за її рахунок, паразитує на ній. Страх і неприязнь штовхають людей до екстравагантної політичної поведінки. І ще: якщо сприймати демократію тільки як владу більшості, то в умовах, коли соціальна нерівність зростає (а зараз це так), легко припустити, що буде посилюватися тиск на владу з метою перерозподілу коштів від багатих до бідних, зростання податків і т. д. Ось і додаткова причина для невдоволення демократичною державою серед заможних людей, для симпатій до технократичних урядів чи інших форм правління, не пов’язаних з демократією.

– Володимир Путін став дуже помітною фігурою на Заході. Журнал Forbes, як відомо, за підсумками минулого року оголосив його найвпливовішим політиком у світі. Така «вагомість» авторитарного російського лідера – теж наслідок деконсолідації демократії?

Чим більше люди будуть дізнаватися про те, який насправді вигляд мають авторитарні режими, неліберальні демократії та інші моделі такого зразка, тим менше вони їм будуть симпатизувати. Путін зараз вже помітно менш популярний у Західній Європі, ніж кілька років тому, бо суспільство дізнається все більше деталей про те, наскільки репресивний, несправедливий і корумпований його клептократичний режим

– Безумовно. Сильний вождь – «чудовий» засіб від проблем демократії, всіх цих компромісів, парламентських домовленостей, партійних суперечок… Але я сподіваюся, що чим більше люди будуть дізнаватися про те, який насправді вигляд мають авторитарні режими, неліберальні демократії та інші моделі такого зразка, тим менше вони їм будуть симпатизувати. Так, Путін зараз вже помітно менш популярний у Західній Європі, ніж кілька років тому, бо суспільство дізнається все більше деталей про те, наскільки репресивний, несправедливий і корумпований його клептократичний режим. Стає зрозумілішою ціна, яку платять за авантюристичну зовнішню політику авторитарних лідерів їхні власні і сусідні країни. Тут теж джерело надії на майбутнє: чим зрозуміліше буде, чим саме є влада «батьків нації», тим меншою буде спокуса обрати когось схожого у себе вдома.

– А що небезпечніше для нинішніх демократій: їхні внутрішні проблеми, які дозволяють говорити про «деконсолідацію», чи спроби дестабілізувати демократії ззовні?

Зухвалість, з якою Володимир Путін намагався, наприклад, впливати на результат президентських виборів у Франції, вражає. Демократіям не обійтися без засобів самозахисту, таких, як боротьба з кібершпигунством, заборона фінансування політичних партій з-за кордону і безліч інших речей
Ще зовсім недавно у США політик, подібний до Дональда Трампа, просто не міг і мріяти про те, щоб реально боротися за президентство

– З одного боку, демократії повинні захищатися від втручання ззовні. Зухвалість, з якою Володимир Путін намагався, наприклад, впливати на результат президентських виборів у Франції, вражає. Зрозуміло, що тут демократіям не обійтися без засобів самозахисту, таких, як боротьба з кібершпигунством, заборона фінансування політичних партій з-за кордону і безліч інших речей. Але врешті-решт головне – переконати власних громадян у перевагах нашої політичної системи. У США було багато розмов про російських хакерів і їхню можливу роль в нещодавній президентській кампанії. Чи міг цей чинник вплинути на результат виборів? Не знаю, напевно, міг, з огляду на невеликий підсумковий розрив між результатами обох кандидатів у тих штатах, які виявилися ключовими. Але справа ж не в цьому – а в тому, що ще зовсім недавно у США політик, подібний до Дональда Трампа, просто не міг і мріяти про те, щоб реально боротися за президентство, не кажучи вже про те, щоб виграти його! І щоб ситуація нормалізувалася, треба знову-таки дуже багато зробити: повернути виборцям впевненість у майбутньому, поліпшити їхні життєві стандарти, домогтися суспільної згоди у питанні про імміграцію – кого ми тут хочемо чи не хочемо бачити і в яких кількостях, – загалом, провести низку найважливіших реформ, які і є найкращим засобом проти втручання лідерів на кшталт Володимира Путіна.

– Якщо порівняти нинішню ситуацію з тією, яка була у світі років 12 тому, виникає відчуття, що ми перемістилися на іншу планету. Чи залишається демократія глобальним проектом, чи збереже вона в майбутньому свою привабливість для людей у країнах із недемократичними режимами?

Коли солідні аналітики на повному серйозі переймаються, чи переживе Конституція США президентство Дональда Трампа, це говорить про безпрецедентність ситуації
Стратегія повинна бути одночасно наступальною та оборонною: підтримувати нові демократії, одночасно захищаючи демократії «старі» в Європі і Північній Америці

– Так, нині демократії в обороні. Ларрі Даймонд, один із великих фахівців у цьому питанні, назвав нинішню ситуацію «демократичною рецесією». Коли солідні аналітики на повному серйозі переймаються, чи переживе Конституція США президентство Дональда Трампа, це говорить про безпрецедентність ситуації. Велика спокуса замкнутися на самих собі. І дійсно, як людина, яка виросла в Європі і живе в Сполучених Штатах, я повинен сказати, що, якщо демократії деконсолідуються в США, Франції, Німеччині, це буде означати непоправну шкоду демократичному розвиткові в усьому світі. Але чи так вже мудро замикатися? Адже в той же самий час у Східній Європі є країни, які успішно борються за збереження і розвиток своїх демократій, в Латинській Америці і Південно-Східній Азії демократії значно міцніші, ніж були кілька десятків років назад, навіть в Африці є історії успіху в цьому сенсі. Тому стратегія повинна бути одночасно наступальною та оборонною: підтримувати нові демократії, одночасно захищаючи демократії «старі» в Європі і Північній Америці.

Те, куди піде світ, залежить від наших дій і нашого вибору. Прогрес не гарантований, за нього потрібно боротися.

Матеріал повністюна сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG