Масове поховання жертв репресій у шахтах у Росії. Засекречене розслідування

Катерина Пономарьова

Жителі російського Челябінська впевнені, що в 30-х роках XX століття в шахтах на Золотій Гірці були розстріляні до 37 тисяч осіб. Але офіційно ці злочини влада не визнає. Результати розкопок шахт засекречені, а пам'ятник загиблим влада відмовляється ставити, заявляючи, що їй не зрозуміло, кому саме його ставити.

Житель Челябінська, історик Сергій Потапов згадує, як у 1989 році на Золотій Гірці розкривали шахту, де було повно трупів репресованих.

«Ось шахта, ось від цих дерев і, мабуть, до нас, а може трохи далі, до того насипу – це якраз апертура, це яма, в якій ми працювали», – згадує він.

«Часто розстрілювали прямо тут, на цьому місці. Пейзаж, звичайно, змінився, але це ось це – те, що тисячі наших співвітчизників бачили востаннє в своєму житті», – говорить він.

Однак, згідно з офіційними документами, ні за часів сталінських репресій, ні коли-небудь ще в районі Золотої Гірки в Челябінську нікого не розстрілювали.

Золота Гірка – район шахт, де сто років тому добували дорогоцінні метали. Пізніше шахти закрили, частина з них досі числяться порожніми. Але коли в 1989 році історикам вдалося розкрити одну з одинадцяти шахт, як виявилося, їх використовували не тільки для видобутку золота.

«У верхніх шарах розстріляних були тюремні довідки: «Під час арешту вилучено 3 рублі 15 копійок», – згадує Потапов. – Найцікавіше – це дата, яка була в довідці: січень і лютий 1938 року».

За архівними даними, ще у вересні 1937 року в шахтах не було ніяких каральних акцій: в них прийшли геологи, щоб провести роботи на П'ятій шахті.

«Вони написали висновок, що промислового інтересу ці розробки не мають. Минуло шість місяців: жовтень, листопад, грудень, січень, лютий – і шахта забита тілами вщерть», – говорить історик.

«Кожен шар, коли м'які тканини зотліли, товщина кожного шару – 40 сантиметрів. Це 100-110 осіб і засипка шлаку, – підраховує Потапов. – Це та статистика, якою я володію, а більше вам ніхто не скаже. Рахуйте самі, скільки там було людей. Ями були 56 метрів глибиною».

Тоді, в 1989 році, дослідження в шахтах продовжувати не стали. Прокуратура за фактом масової загибелі людей порушила кримінальну справу, але матеріали, каже Сергій, швидко засекретили.

«Прізвища розстріляних невідомі. Відоме лише одне прізвище, яке ми тоді видобули – ми встановили особу людини, це такий собі Спірін. Родичів його ми не знайшли, – розповідає історик. – Це ім'я – єдине відоме нам. Скільки відомо прокуратурі, я, звісно, не знаю».

За приблизними оцінками істориків, на Золотий Гірці могли бути вбиті 37 тисяч людей. Родичі загиблих самі влаштували на місці імпровізований цвинтар, почали ставити хрести з іменами родичів. Тому що, за їхніми словами, іншого такого «розстрільного» місця в Челябінській області немає.

«На Золоту Гірку я їжджу щороку. Там у мене дідусь розстріляний, – впевнена Євдокія Бурмістрова. – Як на цю гору збираємося – відразу плачу. Мені так шкода було, що постраждали нізащо».

Євдокія Григорівна впевнена: на Золотий Гірці були розстріляні всі челябінські політв'язні. Зокрема, і її рідні. Спочатку з дому забрали дідуся-священика, потім розкуркулили і забрали її батька: «Ми з братом ходили на Золоту Гору за вишнями: підійдемо до могили закопаної, поплачемо й підемо далі збирати. Мама потім продасть вишні – хлібця купимо».

Дещо пізніше, в 1990-х роках, на Золотий Гірці поставили пам'ятний камінь. Свого часу влада збиралася робити на цьому місці меморіал жертв репресій, але цього не сталося. У нинішніх планах челябінської влади встановлення меморіалу немає.

«Для того, щоб його поставити, нам потрібно розуміти: кому ми його ставимо? – пояснює позицію міської влади Юлія Краснова, керівник центру історико-культурної спадщини Челябінська. – Яким він повинен бути, яку ми ідею хочемо вкласти? Ті довідки, які тривалий час видавали правоохоронні органи в процесі реабілітації, найчастіше мали фразу, що «точне місце поховання невідоме». І, звичайно, це питання фінансування».

Громаду і родичів репресованих турбує також те, що земля навколо пам'ятника ніяк офіційно не оформлена, а в переліку об'єктів культурного значення є тільки тимчасовий камінь і 14 квадратних метрів землі навколо нього. Решта 17 гектарів – звичайна ділянка. І зовсім близько до місця розстрілу ведеться забудова.

«Це не скотомогильник, це люди, це наші співвітчизники, – каже Сергій Потапов. – Вони про щось думали, про щось мріяли, а загинули взагалі страшно».

Оригінал матеріалу – на сайті спецпрокиу «Настоящее время»