Доступність посилання

21 Жовтень 2017, Київ 09:54

Окупований Крим: Ви маєте право зберігати мовчання


Графіті в Сімферополі, травень 2015 року

(Рубрика «Точка зору»)

Статистика показує, що все більше людей використовують соцмережі як джерело новин. І для багатьох точно так само соцмережі стають термометром настроїв.

І в цьому проблема.

В епоху зародження інтернету вважалося, що він дозволить всім спілкуватися з усіма. У реальності все виявилося цілком навпаки ‒ мережа створила розрізнені інформаційні лакуни, які одна з одною часом зовсім не перетинаються. Люди лайкають те, що їм подобається, соцмережі, орієнтуючись на це, перенастроюють вашу стрічку, і ті, з ким ви незгодні, в результаті, зникають з вашого горизонту. Це загальна проблема того ж Facebook.

Але, крім загальної проблеми, є і приватні.

Якщо український користувач соцмереж вирішить подивитися, про що пишуть кримчани, то, швидше за все, вирішить, що всі жителі окупованого Росією українського півострова аплодують новій реальності. Більше того ‒ він переконається, що за градусом своєї непримиренності вони обганяють навіть найзавзятіших українофобів у Москві. І після цього український користувач транслюватиме свої спостереження як доказ того, що «Крим втрачений».

Але в тому й особливість півострова, що виміри соцмереж тут нерелевантні.

Тому що всі кримчани сьогодні виявилися розділеними на дві групи. Одна з них ‒ це ті, хто зумів влаштуватися після анексії: пішов на «держслужбу», зрадив присягу, працює на російські ЗМІ. Всі ці люди за ступенем своєї радикальності дадуть фору будь-якому московському шовіністу. Тому що вони спалили мости ‒ якщо завтра півострів змінить прапор, то ці люди будуть змушені залишити Крим. Просто щоб не стати фігурантами кримінальних справ в Україні.

Їхня агресія і радикальність ‒ лише спосіб підбадьорювання самих себе. У них немає ілюзій щодо тієї долі, яка їх очікує в разі повернення Криму під юрисдикцію України. І тому ці люди в найкращих традиціях «антимайдану» загрожують масовими розстрілами навіть учасникам московських антикорупційних протестів. Кричать про «почерк Вашингтона», про «не сміти розгойдувати човен», про «вигодованців Сороса» та інші конспірологічні марення.

Вони кричать ‒ їх чують. У загальнокримському медіаполі ці голоси лунають практично монопольно. І тому у спостерігача створюється відчуття, що весь Крим точно такий же, як ці персонажі ‒ готовий воювати за царя і нову батьківщину.

Помилкове відчуття.

Тому що поряд із першою групою є й друга. Ті, хто після анексії «пішов під радари». Ті, хто чекає повернення України. Ті, хто не прийняв нову реальність і намагається не стикатися з державою. Ті, хто в силу різних причин не може дозволити собі виїхати на материк. «Ви маєте право зберігати мовчання: все, що ви скажете, буде використано проти вас у суді».

Ви їх не бачите ‒ у них анонімні акаунти без фото. Ви їх не чуєте ‒ вони мало коментують і лайкають. Проте вони чують і бачать вас ‒ і уважно ловлять все, що на материку пишуть про Крим, сподіваючись знайти слова, якими звертаються саме до них.

Вони мовчать, щоб до них на світанку не постукали хлопці з ФСБ. Вони мовчать, щоб не потрапити в щелепи російського правосуддя. Вони мовчать, тому що пам'ятають, що заклик до порушення територіальної цілісності Росії (під який потрапляє проста констатація, що Крим ‒ це Україна) може позбавити свого автора волі на п'ять років.

Щоразу, коли вам захочеться Крим узагальнити, ‒ згадайте про це.

Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті ​Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG