Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 06:19

445 років тому – у червні 1572 року – король Речі Посполитої Сигізмунд Август ІІ видав указ про прийняття на службу трьохсот козаків. Так виникло реєстрове козацтво. З того моменту розпочалася епоха перебування козаків на державній службі. Як змінювалася чисельність козацького реєстру? Яку грошову винагороду та які привілеї давала така служба? Про це Радіо Свобода розмовляло із істориками-козакознавцями Віктором Брехуненком та Віталієм Щербаком.

– Наскільки я розумію, козацтво до утворення реєстрового війська не було нічим регламентоване. А тут козаки не просто пішли на службу за гроші, а ще й взяли на себе певні зобов’язання. Що змінилося в статусі козацтва?

Віктор Брехуненко: Я би дещо уточнив: дійсно, Сигізмунд Август видав такий Універсал, але реально козаків було набрано на службу в 1578 році наступним королем Речі Посполитої Стефаном Баторієм. В такий спосіб почалася ера реєстрового козацтва.

Козацтво настільки употужнилося до 1570-х років, що його треба було привести в якісь рамки. Так виникла ідея – найняти 500 козаків на державну службу
Метою козацтва стало поширення реєстру на весь козацький загал

В чому тут був сенс? Справа в тому, що козаки від самого початку формувалися військово-службовою людністю і нижчими прошарками шляхти, які в рамках різноманітних реформ не могли довести своє шляхетське походження. Займаючись військовою справою, вони хотіли добитися поновлення своїх старих прав і привілеїв. Козацтво настільки употужнилося до 1570-х років, що його треба було привести в якісь рамки. Так виникла ідея – найняти 500 козаків на державну службу. Платити їм платню, вилучити їх з-під юрисдикції місцевих старост, підвести під юрисдикцію коронного гетьмана. Ці козаки мали стати військовою силою Речі Посполитої у війнах проти сусідів. А решту козацького стану хотіли розпорошити серед селян, міщан – хто з якого стану походив. Але насправді джина тоді тільки випустили з пляшки – як тільки козакам вдалося пробити пробоїну в шляхетській обороні Речі Посполитої, яка не пускала їх до шляхетських привілеїв, відразу метою козацтва стало поширення реєстру на весь козацький загал.

– Тобто, всі хотіли служити державі й підлягати не місцевій владі, а центральній? А ще вони й податкові пільги мали.

Віктор Брехуненко: Вони були поставлені в окремий суспільний прошарок. Тогочасне суспільство було суворо градуйоване по прошаркам: була еліта – шляхта, яка мала свої права і привілеї, були міщани, були селяни, а козаків якось треба було вписати в цю соціальну структуру. Тому їх виділили й наблизили до шляхти, бо це люди війни, які займались військовою справою.

– То їх наблизили, але не зробили шляхтою?

Віктор Брехуненко: Не зробили. Але все ж їхня ситуація в соціальному сенсі була значно кращою, ніж у міщан чи у селян. Тому решта козаків хотіла цього статусу.

Віталій Щербак: Тут можна почати й раніше, адже реєстр – список людей, які перебували на військовій службі – був заведений у Великому князівстві Литовському під час Лівонської війни із Московією в 1560-их роках. Але то були списки такого кшталту, що після завершення кампанії вони отримували свої гроші і на цьому служба закінчувалась. Річ Посполита, як нова держава, поставилась зовсім інакше до цього військового контингенту.

Цим людям були надані вольності, на які потім спиралися козаки – самоврядування, власне судочинство, право на землеволодіння, що для тієї доби було дуже важливим

Сам військовий контингент потребувався в двох напрямах: прикордонна служба проти татар та війна із Московією. Ми не маємо таких великих джерельних набутків про те, як відбувались перші набори. Водночас, як правильно сказав мій колега, це був прецедент, коли, окрім звільнення від військової служби, цим людям були надані вольності, на які потім спиралися козаки – самоврядування, власне судочинство, право на землеволодіння, що для тієї доби було дуже важливим. Але про це ми дізнаємось лише з часів Стефана Баторія, коли все це до певної міри було регламентовано. Був прописаний статут, що реєстрове козацтво повинне було присягати, зобов’язувалось не воювати з кримським ханом без дозволу.

– Перебування в цьому реєстрі було вигідним, козакам це подобалося.

Віталій Щербак: Не просто вигідно, це було престижно – бути на королівській службі. Стефан Баторій впорядкував цю справу, і всі наступні козаки посилалися на нього.

– Якщо взяти війни між козаками та Річчю Посполитою у першій половині XVII століття, то там йдеться про вимогу збільшити реєстр. Тобто, козаків було більше, ніж були готові прийняти на службу. Тому вони воювали з королем, аби їх прийняли на службу?

За першу половину XVII століття козаки зуміли у різний спосіб домогтися, щоб остаточний реєстр був 8 тисяч

Віктор Брехуненко: Їх було в десятки разів більше, ніж реєстр. В часи Сагайдачного козаки з легкістю могли виставити 50 тисяч осіб, а Юрій Збаразький у 1623 році оцінював потугу і в 60 тисяч. І уявіть собі той маленький реєстр. За першу половину XVII століття козаки зуміли у різний спосіб домогтися, щоб остаточний реєстр був 8 тисяч. Порівняйте: 500 чоловік за Стефана Баторія і 8 тисяч станом на 1630-1638 роки.

Крім того, козаки наймалися на службу до різних християнських володарів, до молдовських господарів, до трансільванського князя, господаря Валахії, до австрійського імператора, до московського царя і так далі. Цим вони надавали собі більшого гонору та більше підстав називати себе людьми війни. А те, що вони воювали й платили податок кров’ю – це була основна підстава належати до еліти й користуватися винятковими суспільним правами й привілеями.

– На підставі чого козаки вимагали збільшення реєстру та як відбувалась ця боротьба?

Віталій Щербак: На підставі заслуг для Речі Посполитої, особливо у війні проти Московії.

В 1614 році йшло 10 тисяч злотих на рік на все військо. В 1630-х роках вимагали вже 100 тисяч злотих

До речі, реальних цифр, скільки конкретно платили кожному козаку, немає. Є лише загальні – в 1614 році йшло 10 тисяч злотих на рік на все військо. В 1630-х роках вимагали вже 100 тисяч злотих. Насправді, Військо Запорозьке офіційно було невеликим. Вони, дійсно, належали до еліти, користувались тими пільгами. Але так звану платню їм ще давали з часів Стефана Баторія, як правило, в місті Черкаси на святого Миколая. Існують такі дані, що тоді видавали полковникам і сотника. А що давали простому козаку – невідомо. Я зустрічав цифру, що 600 злотих полковнику – думаю, що це велика сума.

Коли війна, поляки потребували надзвичайно багато козаків. А коли війна закінчувалась, їх виписували

Віктор Брехуненко: Ось Ви запитували, на підставі чого козаки вимагали збільшення реєстру. В 1621 році була знаменита Хотинська війна. До речі, скоро відзначатимемо 400-ліття. Тоді українські козаки на чолі із Сагайдачним зробили вирішальний внесок у перемогу, і всі це тоді відзначали. З Сагайдачним тоді було близько 40 тисяч козаків, а реєстр на той час був 3 тисячі. Ну, як можна було увіпхати тих переможців-героїв Хотина у ці 3 тисячі? І це й була підстава збільшити реєстр. Козаки запитували: як же вони з Москвою будуть воювати, як із турками воювати, якщо їх так мало? Хто ж буде на допомогу приходити?

Коли війна, поляки потребували надзвичайно багато козаків. А коли війна закінчувалась, їх виписували.

– Рушійною силою повстань були так звані «випищики» – ті, кого виписували з реєстру.

Віктор Брехуненко: Власне, так. Ситуація була на півдні така, що їх реально увібрати в реєстр чи змусити до послушенства було просто неможливо.

– Доленосною подією в історії козацтва було повстання Хмельницького. Як наслідок, козацтво стало повноцінним суб’єктом, і відбувся перехід козацтва зі служби польському королю до служби московському царю. А що змінилося після цього в статусі козацтва?

Віктор Брехуненко: По-перше, термінологічно будьмо уважні: тоді було не повстання Хмельницького, а українська національно-визвольна війна. І козаки не перейшли на службу до московського царя. Треба тлумачити історичні документи очима того часу, а не буквально. Був договір двох держав: з одного боку – Гетьманщини, із іншого боку – Московії. Московський цар брав під свою протекцію Гетьманщину і, в такий спосіб, сигналізував всьому світові, що це легітимне державне утворення. Для цього все й задумувалось.

– Але ж тоді це не називалось Гетьманщиною, а Військом Запорізьким.

Віктор Брехуненко: Офіційна назва дійсно була такою. Але це була окрема держава із внутрішнім самоврядуванням та зі всіма іншими функціями держави. Тим паче, що гетьман міг змінити протекцію на іншу. Козаки були елітою в цій державі.

Цар підтверджував всі права й привілеї. Була передбачена платня, але вона ніколи не виплачувалась

Зрозуміло, що проблема реєстру як внутрішньодержавного питання зникла, хоч у договорі із Москвою був прописаний 60-тисячний реєстр. Але це були застережники у цьому договорі, бо в майбутньому невідомо як справа повернеться. Цар підтверджував всі права й привілеї. Була передбачена платня, але вона ніколи не виплачувалась.

Віталій Щербак: Я думаю, що це несерйозно говорити про якусь платню в часи війни. Йшла боротьба за свою державу, йшла боротьба проти зовнішнього ворога. Те, що там був реєстр – ну і що? Ніхто грошової платні не давав. Йшлося про надання пільг і привілеїв козацтву, які включали в себе головне – право на землеволодіння. Козаки служили зі своєї землі.

– Тоді кількість реєстрових козаків визначалася…

Віктор Брехуненко: Визначалася, поки жив Хмельницький. А потім було два-три гетьмани і кожен мав своє військо. І ніхто з них нікому не платив. І дійшло до того, що навіть це військо не задовольняло гетьманів і вони почали робити своє внутрішнє військо, так зване «охотницьке», щоб реалізувати свої амбіції. Лишилось козацьке військо й ще охотницько-найманське.

– За Петра І відбулося розділення на виборних козаків і підпомічників. Чим це регламентувалось?

Віктор Брехуненко: Це було пізніше значно, у 1730-ті роки. А пов’язано це було з тим, що не всі козаки могли потягнути військову службу. Це дуже дорого коштувало.

– Вони служили своїм коштом?

Склалась ситуація, що частині козаків було вигідніше стати вільними селянами, ніж нести той тягар військової служби. Почав зменшуватись козацький стан і боєздатність війська почала падати

Віктор Брехуненко: Так. І тому склалась ситуація, що частині козаків було вигідніше стати вільними селянами, ніж нести той тягар військової служби. Почав зменшуватись козацький стан і боєздатність війська почала падати. Тому було розділено козаків на три категорії: виборні, підпомічники і підсусідки. Виборні служили, підпомічники мали нести тільки караульну службу, а підсусідки – не служили. Їхнє призначення полягало у забезпеченні служби тих виборних козаків.

У такий спосіб козацьке військо реформувалось для того, щоб отримати друге дихання.

– Наскільки ця реформа була ефективна?

Віталій Щербак: Ефективна, бо порядок завжди краще, ніж гармидер. Напередодні війни із Туреччиною все було дуже регламентовано, і все-таки спершу там знайшли 20 тисяч виборних козаків, які йшли на передових лініях. А всі інші їм допомагали у господарстві, у військових обладунках. Це було справді вигідно, й ефект виправдав себе також у наступних війнах із Туреччиною.

– А як самі козаки сприйняли цю реформу? Коли їх вписували з реєстру, реакція ж була негативною.

Віктор Брехуненко: А тут ніхто нікого не виписував, вони зберігали повний комплект прав і привілеїв. Добре сприйняли.

– А коли дійшло до ліквідації гетьманського устрою, як склалася доля цих трьох прошарків козацтва?

Саме вільні козацькі села були застрільниками соціально-економічного прогресу в XIX столітті

Віталій Щербак: Частина вибраних козаків належала до нової шляхти, і вони були прирівняні до російського дворянства. А решта козаків стала державними селянами – вони не були кріпосними, вони жили у вільних козацьких селах, платили податок на користь держави. І зрештою, якщо подивитися, то саме вільні козацькі села були застрільниками соціально-економічного прогресу в XIX столітті. На початку ХХ століття там було найрозвинутіше сільське господарство. І саме з цих вільних козацьких сіл було найбільше репресовано під час колективізації.

– А хіба не було спроб закріпачити підсусідків й підпомічників?

Віталій Щербак: Спроби завжди були, це зрозуміло, адже після Катерининського указу всі селяни стали кріпаками. То безумовно, що намагались. Але спроба й результат – це різні речі. Те, що був опір і є свідчення про різні повстання в різних регіонах – це так, але головне, що в цих людей залишився козацький дух свободи.

Віктор Брехуненко: Вони мали історичну легітимність й постійно на цьому наголошували, що вони були вільним народом, що мали права й привілеї, які піднімали їх над рештою суспільства.

– Чи зберігали козаки якусь свою окрему свідомість?

Віталій Щербак: Звична річ, що зберігали. Інша справа, що імперський режим намагався ту свідомість потопити. Щоб мати паралель, поглянемо на кубанське або чорноморське козацтво – там все-таки вдалося перемолоти. А тут, в підросійській Україні, в радянські часи все було остаточно знищено.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG