Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 17:14

Постать єврея Добровського та ОУН-УПА. В’ятрович відповів американському історику Макбрайду


Лейба-Іцик Добровський («Валерій»), єврей, співробітник політичного відділу Штабу УПА на Волині. Був автором відомих звернень УПА до інших народів, зокрема – Азії і Кавказу – які служили в німецьких легіонах («Сыны Туркмении», «Узбецкие аскеры», «Таджики» та інші), а також публіцистичної праці «Як московський царизм підкорював народи». Був заарештований та засуджений на 10 років. Подальша доля невідома

«Отримати доступ до документів комуністичних спецслужб не означає автоматично отримати вміння їх розуміти», – наголосив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у відповідь американському історику, який побачив в архівних матеріалах свідчення перекручувань.

Ізраїльське видання Haaretz 9 листопада опублікувало статтю американського історика Джареда Макбрайда, який стверджує – щоб відбілити українських націоналістів від звинувачень в антисемітизмі, український історик Володимир В’ятрович довільно інтерпретував факти, щоб створити пропагандистський образ Лейби-Іцика Добровського, відданого працівника політичного відділу УПА.

«Голос Америки» звернувся до голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича з проханням прокоментувати позицію західного історика. Його відповідь опубліковано поруч із тезами Макбрайда.

Факти

Добровський – дійсно важлива фігура. Достатньо задати у пошук Google «Лейба-Іцик Добровський». Факт роботи Добровського в УПА вже багато років наводиться в Україні для парирування звинувачень в антисемітизмі на адресу українських націоналістів. Саме в цьому контексті постать Лейби-Іцика Добровського згадувалась у матеріалах Радіо Свобода, «Новое время» та дуже багатьох інших.

Володимир В’ятрович, який безпосередньо причетний до відкриття постаті Добровського, бачить у ньому один із прикладів «мирного співжиття українців і євреїв» під час Другої світової війни, а також наголошує, що Лейба-Іцик приєднався до націоналістів з власної волі.

Натомість Макбрайд вважає таке тлумачення маніпуляцією і стверджує, що Добровський був вимушений працювати на УПА, боявся українських націоналістів та приховував від них своє єврейство.

Достеменно про Добровського відомо наступне – він народився на Київщині, мав вищу освіту, був мобілізований до Червоної армії. У жовтні 1941 року потрапив до німецького полону, звідки втік у листопаді. Змінив ім’я на Леонід Дубровський. Став членом ОУН, пізніше працював у політичному відділі при командуванні УПА-Північ. Був автором відомих звернень УПА, зокрема – звернень до представників народів Азії та Кавказу. 1944-го арештований СМЕРШем, вирок – 10 років таборів. Приклади листівок авторства Добровського можна побачити тут.

В’ятрович та Макбрайд не погоджуються у тому, як інтерпретувати згадані факти життя українського націоналіста єврейського походження. Зокрема – чи з власної волі Добровський приєднався до УПА, а також – чи сприймати історію Лейби-Іцика, як індивідуальну та виняткову (позиція Макбрайда), чи як доказ толерантного ставлення УПА до євреїв взагалі?

Коли я прочитав архівну справу Добровського, легенда про єврея, який хотів приєднатись до українських націоналістів випарувалась...
Джаред Макбрайд

«Націоналістичне переписування історії прагне показати, що головні націоналістичні організації військової доби, Організація українських націоналістів (ОУН) та її військове крило Українська повстанська армія (УПА), були мультиетнічними, «мультикультурними» та демократичними», – пише Макбрайд.

В’ятрович раніше наводив Лейбу-Іцика Добровського як приклад того, що УПА не прагнула створення моноетнічної держави.

Протиставлення реплік обох дослідників належить упоряднику цього матеріалу, й переслідує мету полегшити ознайомлення з тезами дослідників, і не відображає реальний діалог.

Джаред Макбрайд: Коли я прочитав архівну справу Добровського, легенда про єврея, який хотів приєднатись до українських націоналістів, випарувалась...

Добровський виріс на Київщині, закінчив юридичну школу і був членом компартії з 1929 року, як воїн Червоної армії він у 1941 році потрапив у полон та змінив ім’я на Леонід Дубровський, щоб здаватись українцем.

Під цим прикриттям, він вибрався з полону і подався на північно-західну Україну, де випадково зустрів місцевих українських націоналістів, пов’язаних із поліційними колаборантами та адміністрацією, включно із місцевим мером та пізніше членом УПА Миколою Крижановським. Варто відзначити, що Крижановський був знаний через брутальність щодо євреїв. Не підозрюючи, що Добровський був євреєм, та цінуючи його освіту, націоналісти завербували його творити пропаганду...

Володимир В’ятрович: ...отримати доступ до документів комуністичних спецслужб не означає автоматично отримати вміння їх розуміти. Адже мова йде про дуже специфічні матеріали, в яких є все – правда, брехня і провокації. Тому науковцю слід враховувати обставини, в яких вони створювалися, і цілі, які ставили перед собою чекісти, фіксуючи певні речі на папері.

Відомий український театральний діяч та режисер Лесь Курбас не лише поставив підпис під протоколом допиту НКВД, в якому «зізнається», що готував замах на керівництво Радянської України під час однієї з вистав, але й власноручно написав про це покаянну заяву. Недосвідчений дослідник, прочитавши таке, може написати текст, викликаючи в уяві сцени в стилі Квентіна Тарантіно. І все це з правильно оформленими посиланнями на архів – ось, дивіться, тут саме так і написано! Той же, хто знає радянську історію, згадає, як радянські спецслужби отримували потрібні їм «зізнання» від затриманих, як «японськими та німецькими шпигунами» називали себе радянські маршали.

Джаред Макбрайд: На противагу блискучій націоналістичній легенді, Добровський насправді приховував своє єврейство від своїх націоналістичних «співгромадян» і не мав ентузіазму щодо українського націоналізму. Насправді, він боявся що вони дізнаються, ким він був насправді. Коли на допитах його запитали про відносини між євреями та націоналістами загалом, Добровський відзначив, що «євреї не могли формально» приєднатись до українських націоналістів.

Він боявся помсти націоналістів проти його дружини та дитини. Добровський також намагався удавати хворобу, щоб не працювати на націоналістів і в багатьох випадках намагався уникати контакту з ними, але його примушували. У багатьох випадках солдати приходили до його будинку, щоб відвести його на зустрічі...

Володимир В’ятрович: Такі «зізнання» – не єдина пастка. Часто допитувані, рятуючи себе, брехали щодо мотивів та масштабів своїх дій, всіляко применшували власну активність, намагалися звинуватити інших. Саме такої стратегії вирішив дотримуватися на слідстві Лейба Іцик Добровський.

Він розповідає, що випадково потрапив в українське підпілля, що утримувався в ньому під страхом. Проте «примусове» перебування в УПА не завадило Добровському зробити швидку кар’єру і стати політичним консультантом головного командира армії Дмитра Клячківського.

Під час допиту Добровський називає і детально описує відомих йому 29 членів підпілля. Тобто, коло його спілкування було досить широким. Серед його контактів – члени керівництва УПА та ОУН: вже згаданий Дмитро Клячківський, шеф політвідділу командування УПА Яків Бусел, член Крайового проводу ОУН Ростислав Волошин, шеф контррозвідки УПА Олекса Присяжнюк.

Останніх він знає не лише за псевдонімами, але й за прізвищами. Той, хто вивчав історію підпільних рухів опору, зокрема УПА, знає, про що це свідчить: Добровському довіряли настільки, що називали своє справжнє ім’я.

Добровський воював не зі зброєю в руках, а з ручкою. Він писав листівки до народів СРСР, які досі вважаються кращими зразками повстанської агітації, готував великий аналітичний твір «Як Москва підкорювала народи»

Можна уявити, як, під страхом смерті рідних, хтось змушений воювати за чужі ідеї, до моменту, коли вдасться втекти. Але Добровський не був вояком: він воював не зі зброєю в руках, а з ручкою. Він писав листівки до народів СРСР, які досі вважаються кращими зразками повстанської агітації, готував великий аналітичний твір «Як Москва підкорювала народи». Можливо, ці твори не були плодом його щирої віри в ідеї УПА, але читаючи їх, важко повірити, що писані вони під страхом смерті. Адже він просто міг не проявляти творчих талантів, займаючись під примусом якоюсь дрібною і малозначимою роботою. Врешті, міг писати нудні листівки.

В те, що Добровський працював під страхом смерті, не вірили й в НКВД: «В матеріалах, конфіскованих у Вас при Вашому затримані є записка, адресована Вам якимось «Поетом». Із записки видно, що Ви користувалися в УПА свободою, авторитетом. Вас не насильно змушували виконувати вказівки УПА, а навіть радилися з Вами».

Джаред Макбрайд: У 1943-му він відзначив, що підрозділи націоналістів «здійснювали масові вбивства польського населення» на Західній Україні. Він описав, як націоналісти на Західній Україні радикалізували українську молодь та поширювали «ворожість щодо євреїв, росіян та поляків». Він також розповів про насильство та «терор» з боку націоналістів щодо українців, включно із вбивством військовими УПА двох лідерів церков.

Він навіть не вірив у заяви націоналістів, що вони воювали з німцями, і відзначив, що вони «не вбили жодного місцевого лідера нацистів на території» Волині.

Володимир В’ятрович: Рятуючи себе, Добровський говорить те, що хотіли б почути слідчі, наприклад: українські повстанці «не вбили жодного німця». Остання фраза сподобалася Джареду Макбрайду і він зацитував її у своїй статті, проігнорувавши загальновідому інформацію, що антинімецька боротьба УПА зафіксована не лише в її документах, але й в німецьких матеріалах та звітах радянських партизанів. «Не вбили жодного німця», «колаборанти» – тези радянської пропаганди, які, безперечно, були відомі Добровському. Він зумисно використовує їх, щоб викликати симпатію в чекістів, які ведуть допит.

Ймовірно, саме з цієї сфери і твердження, що в УПА не знали про його єврейське походження. Приховування єврейської національності теж цілком відповідає очікуванням слідчих – додатковий спосіб викликати співчуття до себе.

Але документи в справі самого Добровського та в іншій справі – Василя Ростикуса (з якою, схоже, не працював Макбрайд) – ставлять під сумнів інформацію, що в УПА не знали національності Дубровського.

Восени 1941 року Ростикус зустрів знайомого лікаря Олексу Давидовича, який попросив його переховати пораненого радянського військовополеного з-під Києва, якого він має негайно виписати, боячись німецької адміністрації. Добровського німці самі відпустили з табору військовополонених, повіривши, що він українець. Чому тоді лікар боявся тримати його в лікарні? Ось, як пояснює це сам Добровський: «Можливо, що лікар (єврей за національністю), який лікував мене, здогадався про моє походження, але не видавав». Отже, побоюючись викриття єврейства полоненого, лікар попросив свого знайомого заопікуватися ним і, ймовірно, таки пояснив причину. Інакше чому Ростикус вирішив переховувати Добровського – якщо той не був євреєм, такої потреби не було б.

Джаред Макбрайд: Міф про Добровського демонструє дві тривалі проблеми з вивченням війни та насильства. По-перше, негнучке розуміння взаємин між етнічністю, ідентичністю та діями: переважає думка, що етно-національна ідентичність грає вирішальну роль, або ж взагалі, що виключно вона визначає поведінку. У випадку Добровського, його нібито репрезентативне «єврейство» експлуатується, щоб відбілити націоналізм, хоча єдине, що ми знаємо, так це те, що він був євреєм за народженням. Його рішення змінити, або приховати цей аспект своєї ідентичності та приєднатись до українських націоналістів, щоб врятувати своє життя, однозначно говорить про ті надзвичайно жорсткі обставини, у яких він перебував – війна та геноцид.

З недобровільного вибору Добровського розкрутили цілу легенду про те, що українські націоналісти дружньо ставились до євреїв. Це зробили через потребу заперечити антисемітизм, на якому ґрунтується український націоналізм. Але ті ж самі маніпуляції не застосовують до інших історичних подій в українській історії. Чи ті ж саме ревізіоністи готові прирівняти участь українців у Червоній Армії, як доказ відданості українців комунізму? Звісно ж ні...

Повстанці взагалі постійно використовують різноманітні посули, залякування та тиск, щоб контролювати вразливі групи та змусити їх приєднатись до своїх лав. Те, що Добровський, колишній військовополонений без зв’язків та друзів, який опинився далеко від дому, приєднався до націоналістів через страх і заради виживання – навряд здивує. Випадки «відмови від», або приховування етнічності, яка може наразити її носія на смертельну небезпеку, немає нічого спільного з мультикультуралізмом та толерантністю тих, хто погрожує, але чітко вказує на факти експлуатації та можливо – виживання...

Володимир В’ятрович: Приховування Добровським своєї національності перед українськими підпільниками не вписується в ще один сюжет його свідчень. Він розповідає, як один з членів ОУН на його прохання дістав українські документи для його дружини: «через [Миколу] Цьону я дістав для неї фіктивний паспорт на ім’я Лопатко Марії Василівної, щоб приховати, що вона єврейка».

Тобто, для членів ОУН не було нічого неймовірного дістати для єврея документи, аби приховати його національність від німців. Про це, між іншим, читаємо в документах німецької безпеки. В донесенні від 30 березня 1942 року начальник поліції безпеки і СД повідомляв: «Сьогодні точно встановлено, що рух Бандери забезпечує фальшивими документами не тільки своїх членів, а й також євреїв».

Слідчі НКВД під час допиту неодноразово ставили Добровському питання щодо його приналежності до ОУН. Він визнавав співпрацю, вказуючи на її примусовий характер. Але головною причиною того, що він не міг бути членом ОУН, Добровський називає те, що був... євреєм. «Формально членом ОУН я не був і не міг бути, так як я по національності єврей». Тобто в ОУН знали, що він єврей і не оформляли його членства? Тоді як це співвідноситься із приховуванням Добровським своєї національності?

Cхожої лінії поведінки на слідстві дотримувався інший єврей – вояк УПА, справа якого зберігається в архівах колишнього КГБ – Герш Келлер

Між іншим, схожої лінії поведінки на слідстві дотримувався інший єврей – вояк УПА, справа якого зберігається в архівах колишнього КГБ – Герш Келлер. Той теж у полоні заявляв, що приховував від інших вояків свою національність, що перебував в УПА тільки через страх бути вбитим. Але в щирості цих заяв змушує сумніватися подальша доля Герша Келлера – в таборах ГУЛАГу він не лише активно співпрацював із бандерівцями, але й став одним із керівників Кенгірського повстання в 1954 році.

Джаред Макбрайд: Хоча ця справа може шокувати, Україна не єдина намагається відбілити своє минуле та возвеличити суперечливих націоналістичних лідерів. Східній Європі – чи то йдеться про Угорщину, Польщу, чи Литву – непросто чесно та продуктивно поглянути на складне часто антисемітське минуле, але це важливо для майбутнього цього регіону.

Володимир В’ятрович: Стаття Джареда Макбрайда – спроба гучного звинувачення у фальсифікації історії. Безпідставного звинувачення, яке проявило низький рівень професійності дослідника і його упередженість у висвітлені теми дослідження. Образ єврея, який приховує свою національність і лише під загрозою смерті перебуває в УПА, добре вписується в рамки канону радянської пропаганди про повстанців як нацистських колаборантів.

За рамки цього канону не може вийти й сучасний американський дослідник. І допомогти йому в цьому не здатні навіть розсекречені документи КГБ. Адже він бачить в них лише ті факти, які відповідають його особистому баченню УПА.

Джаред Макбрайд: …Ми можемо запитати, чи В’ятрович та його прихильники думали, що ніхто ніколи не прочитає справу Добровського? Чи вони самі її прочитали повністю? Чи вони просто вирішили вибірково применшити усі докази того, що він боявся націоналістів та їх брутальності, як «радянські викривлення»?

Звернення УПА до народів тодішнього СРСР, 1943 рік
Звернення УПА до народів тодішнього СРСР, 1943 рік

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG