Доступність посилання

ТОП новини
18 Листопад 2018, Київ 20:51

Інклюзія в дитячому таборі. Успішний досвід


Діти з інвалідністю граються разом з іншими дітьми

Антоніна Андрійчук

П’ятеро дітей із інвалідністю провели у дитячому таборі «Дельфін», що в Миколаївській області, 14 днів. «Дельфін» став першим майданчиком для втілення проекту «Inclusive camp». В інтерв’ю Радіо Свобода авторка ідеї проекту, 26-річна Марина Саначина розповіла, як велося у таборі та що з цього вийшло.

Марина Саначина
Марина Саначина

​– Коли я переїхала в Київ, мені пощастило познайомитись з головою громадської організації «Право на щастя» Олесею Миськів. Я давно виношувала цю ідею, минулого року її запропонувала і мене підтримали. Це було дуже ризиковано, це тема непопулярна, і я дуже вдячна за те, що люди з усіх боків відгукгнулись.

Про інклюзію в дитячих таборах ніхто не думає. Ніхто не думає про те, що діти з інвалідністю можуть відпочивати в дитячому таборі

Я потрапила в тему інклюзії і зрозуміла, що про інклюзію в дитячих таборах ніхто не думає. Ніхто не думає про те, що діти з інвалідністю можуть відпочивати в дитячому таборі.

– В чому суть і основна база проекту «Inclusive camp»?

– Inclusive camp – це не один конкретний табір. Цього року в нас був перший експериментальний табір «Дельфін». Надалі ми збираємось розширюватись, і наступного року в нас буде ще один табір. Суть нашого проекту – методична база. Ми допомагаємо таборові підготуватися до прийому людей з інвалідністю, надаємо рекомендації, що їм треба зробити, щоб вони змогли їх прийняти, якийсь супровід надаємо адміністрації, допомагаємо проробити форми роботи, як можна займатися з дітьми з інвалідністю, готуємо спеціалістів, проводимо школу вожатих, які можуть працювати в інклюзивному середовищі.

– Як пройшла перша зміна табору?

– Це перевершило всі очікування. Я розуміла, наскільки це важко для адміністрації табору. З усієї України дзвонили в «Дельфін» і казали: «Оце ви дурники, Боже, на що ви підписуєтесь?» Очікували дуже багато проблем у процесі, тому що наше суспільство не готове до інклюзії і не готове бути відкритим.

Усе навчання діток відбувалося у процесі. Тому що збиралася зміна, і все: «гра почалася».

Школярі – це найбільш «родючий ґрунт». Вони щиро все це сприймають

У нас було п’ять загонів і п’ять діток: Олег, Микита, Поліна, Максим і Олексій. У кожному загоні було по одній дитині з інвалідністю. Школярі – це найбільш «родючий ґрунт». Вони щиро все це сприймають. Якщо у 50-літньої людини є свої стереотипи, з якими вона жила, і якщо вона думає, що треба казати «інвалід», то їй важко пояснити, що не «інвалід», а людина з інвалідністю. Діти все це сприймають щиро. Чим молодші діти, тим довші в нас з ними були заходи. Вони хочуть розказати всі історії: «А в мене там сусід в інвалідному візочку, в мене однокласник погано чує, і я з ним дружу», якісь історії зі свого життя, де вони зустрічалися з людьми з інвалідністю. В них мільйон запитань, і вони не соромляться їх ставити.

– Які проблеми виникали під час роботи у таборі?

– Проблеми, з якими ми зіштовхнулися, полягали в нерозумінні батьків дітей із типовим фізичним розвитком: «О, що ця «каліка» буде тут робити, а чим ці інваліди будуть тут займатися?». Самі дітки не знають, як спілкуватися з дітьми з інвалідністю.

Важко було працювати з батьками дітей з інвалідністю. Тому що вони звикли, що тільки вони знають, як їхній дитині буде краще, тільки вони точно впевнені, що, куди і як. Вони до них прив’язані, їм важко їх відпустити.

– Розкажіть, як проходив звичайний день з життя в таборі.

– Кожен день присвячений якійсь тематиці. Перший день був присвячений комунікації, це були й тренінги про блоги, інстаграм, навички ораторського мистецтва. Є якісь загальнотабірні заходи, сніданок, концерт, потім процедури, обід, похід, вечеря, душ. Якщо в загону рухливі ігри, то ми брали діток з інвалідністю грати в настільний теніс. До речі, мама 11-річного Олега дуже раділа, тому що у нього погана координація рухів, він не хотів вчитися грати, а з нами він навчився грати в настільний теніс.

– Який результат отримали діти з інвалідністю від «Inclusive camp»?

На третій день вже ніхто не помічав цієї інвалідності

Це був дуже добрий досвід соціалізації, і на третій день вже ніхто не помічав цієї інвалідності. Якщо в перший день діти з інвалідністю були «затиснуті», мали проблеми з комунікацією, сухо відповідали, шукали один одного, то останнього дня вони були душею компанії, розкуті, вільно себе почували. Багато чого навчились і почали робити в таборі.

Батьки надсилали відгуки й писали, що тепер моя дитина не лежить і не чекає, доки я прийду й допоможу їй вмитися, а сама це робить.

– Коли скінчився інклюзивний табір, які відгуки були від дітей без інвалідності?

– Реакція дітей без інвалідності породила ще один проект, який запустили в одній зі шкіл Миколаєва.

14-річний Дмитро відпочивав з дітьми з інвалідністю, а потім у зміні з дітьми без інвалідності. Я приїжджаю, а він каже: «Маріє Андріївно, а де «Inclusive camp», я так чекав, в чому справа?»

Після тренінгу до мене підійшло ще дві дівчинки й сказали: «Ми шоковані цією інформацією, ніколи про це не знали, не чули й хотіли б цим займатись»

Пізніше він подзвонив мені і каже: «В нашій школі є «міністерство благодійності», і ми хочемо зробити проект, пов’язаний з інклюзією, ви можете порадити, чим-небудь допомогти?» Я з ними зустрілася, розповіла про нашу діяльність, інклюзію, як її можна застосовувати в усіх інших проектах. Після цього тренінгу до мене підійшло ще дві дівчинки й сказали: «Ми шоковані цією інформацією, ніколи про це не знали, не чули й хотіли б цим займатись».

Зараз з «міністерства благодійності» проводитимуть класні години, тренінги, зустрічі. Дуже приємно, що коли люди чують, то чіпляються за цю тему.

– Крім проекту «Inclusive camp», Ви ще займаєтесь двома проектами: «Інклюзивна література» та «Молодіжна ініціатива – інклюзивна Україна». В чому їх суть?

Кожна людина має право побачити у книжці персонажа, схожого на себе

– Проект «Інклюзивна література» ми реалізуємо спільно з видавництвом «12» Олени Осмоловської. Це художня література від різних видавництв, в якій є люди з інвалідністю. Ми наголошуємо на тому, що кожна людина має право побачити у книжці персонажа, схожого на себе. Цього року в премії «Коронація слова» відкрили нову номінацію «Terra inclusia», куди автори можуть подавати свої історії.

«Молодіжна ініціатива – інклюзивна Україна» започаткували як освітній напрямок. Це тренінги для молоді. Ми їздимо по різних містах України, зустрічаємось з бібліотекарями, школярами, студентами, викладачами.

– Чого бракує для впровадження інклюзії в дошкільних закладах в Україні?

– В першу чергу, нам не вистачає свідомості. Я зустрічаю людей, які мають упереджене ставлення до людей з інвалідністю. Коли рівень інклюзивної свідомості підвищиться, тоді легше проходитимуть усі реформи з інклюзивності.

– Які є базові правила, як правильно комунікувати з людиною з інвалідністю?

– В першу чергу, треба запам’ятати кожному з нас, що нема людей з особливими потребами, з обмеженими можливостями і так далі. Людина з інвалідністю – єдиний коректний термін.

Перш ніж допомагати, треба запитати, чи потребує людина цієї допомоги

Дуже важливо пам’ятати, що, перш ніж допомагати, треба запитати, чи потребує людина цієї допомоги. Треба ставитись так само, як і до всіх людей, не треба жаліти, підносити: «Боже, ти такий молодець, ти вийшов на вулицю і прийшов на цей захід». Не треба спрощувати мову, бо людина Вас чудово розуміє.

(Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG