Доступність посилання

ТОП новини
20 Серпень 2018, Київ 14:45

80 років від дня народження Висоцького


Борис Парамонов

Виповнилося 80 років від дня народження Володимира Висоцького. Він помер майже сорок років тому, влітку 1980 року, але пам'ять про нього жива, Висоцький, як і раніше, серед народних улюбленців.

Історія, як завжди, все розставляє по місцях, кожному знаходить доречне місце. Але то історія. А за життя Висоцького усе було не зовсім так – зовсім не так. Він не був обділений славою: був серед провідних артистів знаменитого Театру на Таганці, багато знімався – актор театру і кіно Володимир Висоцький був досить широко відомий. Але влада позбавила його головної слави – барда, автора і виконавця багатьох десятків пісень, які жадібно слухали, які знали напам'ять мільйони шанувальників Висоцького.

Епоха магнітофонів зробила немов і необов'язковим неодмінний виступ співака-виконавця на естрадній сцені: в будь-якому дворі, з кожного підвіконня сотні магнітофонів хрипіли незабутнім голосом Висоцького. І все-таки це була вкрадена слава – сумнівна, яка не визнається офіційно, напівлегальна. За всі роки життя Висоцького у нього не було жодного повноцінного сольного виступу на сцені або на телевізійних екранах. Так, він виконував свої пісні у фільмах, для яких спеціально їх писав; але більшість цензурували, і вони викидалися з готових до прокату картин. Так, він випустив за життя кілька платівок – здається, сім, – але це були, що називається, малятка, навіть не довгограючі. Так, йому дозволяли виступати в закритих аудиторіях, в усіляких наукових інститутах або в місцевих будинках культури, але знову ж таки без трансляції, у вузькому колі – тоді як він міг би збирати стадіони, як це робили його сучасники-поети.

І ще одне приниження: Висоцький вважав себе поетом, і не без підстав, відомо, як високо цінував його тексти Йосип Бродський, відзначаючи саме їхню поетичну природу. Але йому вдалося за життя надрукувати тільки один вірш, а кілька інших – знову ж напівлегально, в забороненому альманасі «Метрополь».

То чому ж людина, яку порівнюють у славі з Гагаріним, цим героєм Радянського Союзу, існувала немов у його тіні? Тут ми стикаємося з самою природою колишньої комуністичної держави. Це була ідеократія – якась соціальна утопія, не реалізована в житті, але проголошена реалізованою на словах, в ідеологічному міфі. Існувала сувора, на всі випадки життя розрахована система слів, якими слід було говорити про радянське життя. І це були брехливі слова, принаймні, односторонні. Світило сонце соціалізму, але в цьому соціалізмі не було тіней, вони заперечувалися, замовчувалися, вважалися немов неіснуючими. Був легалізований робітник – передовик виробництва, але робітник, який по п'янці потрапив у витверезник, немов не існував, виносився за дужки світлих соціалістичних буднів. Але ось за цими дужками і знаходив своїх героїв Висоцький. Це і було радянське життя – реальне, буденне, і співак не викривав цих людей, а говорив від їхнього імені. Ідентифікувався з ними. У цьому, між іншим, була величезна відмінність Висоцького від інших відомих бардів-сучасників Окуджави й Галича, які були, в основному, співаками інтелігентів. А робітників представляв і оспівував Висоцький.

Та й не можна говорити, ніби алкаші Висоцького – єдині його герої. Ні, він представляв весь народ, причому не тільки в поточній сучасності, але і в радянській історії. Дуже багато пісень про війну написав Висоцький, і хороших пісень, які запам'ятовувалися і співалися. І взагалі мало не вся палітра радянського життя, офіційної і неофіційної, наявності у Висоцького: наприклад, пісні про спорт, колишньому в Радянському Союзі улюбленим видовищем людей і предметом національної гордості. І цієї, настільки показної частини життя Висоцький дав свій веселий коректив. При цьому – ніяких чорних фарб, ніякої злісної сатири: співає і розповідає своя людина, наша людина – хіба що офіційними повноваженнями не наділений. Але це і робило його своїм. І як тут не згадати, що починав Висоцький своєрідною стилізацією блатних пісень, що знову ж характерно і говорить на користь його всюдисущості: адже згідно зі статистикою, майже чверть радянського населення пройшло через в'язниці. Втім, цей жанр він скоро залишив: радянська дійсність і поза табірним дротом давала нескінченний матеріал для його воістину народних пісень.

Тож у певному сенсі про Висоцького можна сказати те, що свого часу говорили про пушкінського «Євгенія Онєгіна»: це енциклопедія російського життя. Це визначення пушкінського роману багатьма, і не без підстав, було оскаржене. Але ось енциклопедію Висоцького точно не оскаржити: так, це весь Радянський Союз, з його офіціозом і підпіллям, зі спортом і з війною, з витверезниками і спортивними аренами. І ще: Висоцький мав незвичайне уміння й здатність складати російські пісні – в найбільш національному дусі. Чого варта одна «Крива і нелегка».

Висоцький – класик російської культури, яку б галузь її не взяти: хоч театр і кіно, хоч поезію, хоч пісню і музику.

Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG