Доступність посилання

ТОП новини
25 Травень 2018, Київ 02:58

Титан і фактор Росії: чи працює на благо України відібрана у Фірташа сировина?


Український олігарх Дмитро Фірташ (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Російським ЗМІ дуже подобаються заголовки штибу «Америка на титановому поводку», коли йдеться про потребу Сполучених Штатів у цій сировині. Власне, про «поводок» першим заговорив керівник Carmot Strategic Group Даніель Макгроерті, чим дав росіянам розкішний привід для тролінгу і для власної втіхи. США дійсно мають потребу в титані, яку вони задовольняють, зокрема за допомогою російської компанії «ВСМПО-АВІСМА», котра є частиною корпорації «Ростех». Директор «Ростеху» Сергій Чемезов перебуває в американському санкційному списку, що, власне, і дає можливість російським мас-медіа помріяти про те, як «Путін виведе війну санкцій на новий, вищий рівень», іншими словами – перекриє Америці титановий «кисень».

Однак у цій історії цікавим є насамперед те, що в 2012 році компанія «ВСМПО-АВІСМА» придбала Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат, котрий розробляє Вовчанське родовище титаново-цирконових руд у Дніпропетровській області. Іншими словами, до Америки Росія продає український титан, а точніше – український ільменіт, тобто оксид титану, що є вкрай важливою сировиною для реалізації проектів у авіакосмічній галузі. При цьому статус-кво від 2012 року не змінився – на Дніпропетровщині все-таки хазяйнує «ВСМПО-АВІСМА».

Другий важливий момент: починаючи від 2016 року, ціни на титан пішли вгору, а це означає, що саме час нарощувати експортні обороти. І якщо у гонитві за наповненням казни уряд не гребує навіть тим, щоб ввести до переліку об’єктів, які підлягають приватизації, Національний цирк і Національну кіностудію імені Довженка, то реалізовувати свою сировину спраглій за титаном Америці, як то кажуть, і сам Бог велів. Проте, може, цього не велів хтось інший?

Від олігарха до олігарха

Донедавна титан, який видобувався в Україні, перебував під контролем олігарха Дмитра Фірташа. Ситуація змінилася три роки тому, коли Фірташу було відмовлено в подальшій оренді двох державних гірничо-збагачувальних комбінатів – Іршанського та Вільногірського. Згадані ГЗК були введені до складу створеної тоді ж Об’єднаної гірничо-хімічної компанії, котра перебуває у 100-відсотковій державній власності. Однак у Дмитра Фірташа все ще залишалися Міжрічинський гірничо-збагачувальний комбінат та «Валки-Ільменіт» – підприємства, що належали титановій імперії Group DF.

Однак навесні 2017 року Державна служба геології та надр України відкликала ліцензію на користування надрами у компанії «Валки-Ільменіт», а влітку слідчі дії з боку прокуратури паралізували роботу й Міжрічинського ГЗК. Що й казати, стосунки в нової влади з Дмитром Фірташем прохолодні, плюс до всього над ним тяжіє обвинувачення в тому, що він продовжує поставляти сировину до окупованого Криму. Говорилося про це давно, але переважно на неофіційному рівні. І тільки в червні минулого року слідчі з прокуратури АРК зробили обшуки і в компанії «Валки-Ільменіт», і на Міжрічинському ГЗК із вилученням майна та документації й арештом рахунків.

У судовому порядку звинувачення поки не підтверджені, хоча в генерального прокурора Юрія Луценка сумнівів щодо співпраці Group DF з окупованим Кримом немає. У самого ж Фірташа стверджують, що весь експорт продукції компанія здійснює відповідно до українського законодавства. Та як випливає з розслідування, проведеного виданням «Мінпром», і у «Валки-Ільменіт», і у великого хімвиробника «Кримський титан», що працює в Армянську на Кримському півострові, один і той самий формальний засновник – фірма Ukrainian Chemical Products. Як і один кінцевий бенефіціар – Дмитро Фірташ.

Однак самим лише Фірташем олігархат в Україні не вичерпується. На певному етапі в історію з титаном втрутився «колега» Фірташа Ігор Коломойський. Після того, як Іршанський та Вільногірський ГЗК перейшли до державної власності, а точніше – до Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК), керувати ОГХК був призначений Руслан Журило, якого пов’язували з Коломойським.

Підстави для такого афілювання дійсно були: раніше Журило керував дочірніми підприємствами мільярдера. Нині сам Журило перебуває під слідством – за підозрою у розкраданні коштів ОГХК. Прикметно, що після призначення Журила російські мас-медіа сильно переймалися тим, чи зберігатиме «ВСМПО-АВІСМА» доступ до українського титану. Як засвідчив подальший розвиток подій, такі побоювання були даремними.

Фактор Росії

«ВСМПО-АВІСМА» почувається на наших теренах достатньо непогано, продовжуючи експлуатувати Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат. Чому так відбувається? Завдяки тісній співпраці зі світовими аерокосмічними гігантами, такими як, наприклад, Boeing, «ВСМПО-АВІСМА» вдалося уникнути західних санкцій. Відтак компанія з успіхом і завзяттям продовжує працювати і на «оборонку» ворожої до нас Росії.

Коли «ВСМПО-АВІСМА» купувала в 2012-му Демурінський ГЗК, вона планувала збільшити його потужності до видобутку ільменіту до 50 тисяч тонн на рік, проте війна на Донбасі зупинила ці інвестиційні плани, хоча й не змусила «ВСМПО-АВІСМА» піти з українського рудника. Генеральний директор корпорації Михайло Воєводін у недавньому інтерв'ю російському виданню «Комерсант» повідомив, що зараз цей комбінат виробляє 12-15 тисяч тонн ільменіту в рік і планів щодо нарощування його потужностей у власника наразі немає.

Це, звісно, дуже мало, адже раніше російська корпорація імпортувала з України близько 100 тисяч тонн ільменітової сировини на рік. Зараз вона цифру не розкриває. Втім, можна припустити, що цифра ця не набагато зменшилася. Змінилася лише механіка поставок. Та ж ОГХК, наприклад, продає свій товар німецькому підрозділу «ВСМПО-АВІСМА». При цьому більшість відвантажень ільменітового концентрату, видобутого в Україні, сьогодні відбувається не кінцевому споживачеві, а трейдерам-посередникам, іноді декільком, пов’язаним один з одним. Відтак, зазначає «Мінпром», простежити, куди вони доставляють ільменіт безпосередньо на переробку – в Крим, Росію або Китай – часом досить складно.

Чим же в цей час займається держава Україна? Власне, нічим. Спостерігає (або ні) за тим, як спритні ділки виводять стратегічно важливу сировину з її терен, перепродують трейдерам і підраховують бариші. До речі, згадуваний на початку Даніель Макгроерті назвав Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат «цікавим активом», а написали про це (як не дивовижно) знову ж таки ті самі російські ЗМІ. На жаль, те, що є потенційно цікавим для американців, мало хвилює українську владу. Інакше ситуація із засиллям російського бізнесу в нашій державі була б кардинально іншою.

Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України чотирьох скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Михайло Поживанов

    Голова громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», заступник міністра економіки України (17 грудня 2008 – 11 березня 2010), голова Державного комітету України з державного матеріального резерву (29 грудня 2007 – 17 грудня 2008). Народний депутат України 2-го, 4-го, 5-го та 6-го скликань. Доктор технічних наук, професор

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG