Як у країнах Євросоюзу реагують на те, що відбувається в Криму, чи можна кримчанам уберегтися від переслідувань із боку російських спецслужб, і які кроки потрібно робити для звільнення політв’язнів? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з правозахисницею, заступником координатора української правозахисної організації «КримSOS» Євгенією Андреюк.
‒ Чи можуть жителі Криму уберегти себе від репресій?
Слідкуйте за тим, що ви публікуєте, заздалегідь укладайте угоду з адвокатами. Мені хотілося б сказати, що є група ризику, але, на жаль, це може статися з кожним
‒ Мені б хотілося сказати: якщо не виявляти активність, то нічого не буде. Але ми бачимо все більше кримінальних справ, що їх відкривають через лайки та репости в соцмережах. Перша порада: стежте за тим, що ви розміщуєте. Ми рекомендуємо людям, у яких активна позиція, видаляти свої сторінки в соцмережі «ВКонтакте», тому що до неї ФСБ Росії має прямий доступ. Те ж і з іншими мережами: стежте за тим, що ви публікуєте, заздалегідь укладайте угоду з адвокатами, знайдіть кількох людей, яким ви можете зателефонувати, якщо до вас приходять з обшуком, вимагайте від поліції, щоб вам дали можливість зателефонувати. Мені хотілося б сказати, що існує певна група ризику, для якої актуальні такі рекомендації, але, на жаль, зараз це може статися з будь-якою людиною. Тому бажано такі заходи вжити всім кримчанам.
‒ У Росії та Криму все частіше відкривають кримінальні справи за повідомлення в соцмережах, зокрема й опубліковані багато років тому. Тобто, навіть якщо кримчанин буде стежити за тим, що він розміщує в себе в соцмережі зараз, немає гарантії, що силовики не знайдуть у нього порушень у тому, що він публікував у 2010–2011 роках?
‒ Саме тому наші рекомендації щодо соцмережі «ВКонтакте» ‒ просто видаляти сторінки. Якщо це неможливо, то хоча б чистити їх або відкривати нові сторінки, бажано без будь-якої прив’язки до вас. Це базові рекомендації. Зараз після схожих звинувачень людей заарештовують, розміщують у СІЗО. І якщо людина потрапила в цю систему, її дуже складно потім витягти. Тому так важливо дотримуватися рекомендацій щодо безпеки.
‒ ФСБ Росії 12 лютого повідомила про затримання в Сімферополі громадянина України Костянтина Давиденка за підозрою в шпигунстві. Це не перше таке затримання. На ваш погляд, які цілі переслідує Росія, формуючи такі кримінальні справи?
‒ Завжди важко передбачити, які цілі переслідуються: наскільки це рішення стратегічне, чи ухвалювали рішення на рівні Кремля, чи це ініціатива місцевої влади. Але очевидно, що такими нібито шпигунами, диверсантами кримчанам намагаються показати, що Україна веде якусь шкідливу діяльність. Після затримань людей, яких звинувачують у диверсіях, завжди йдуть нібито свідчення, що за здорового роздуму здаються смішними. Але завжди при цьому роблять акцент, що це були б суспільно небезпечні дії, яка Україна страшна й погана. Одночасно з цим робиться спроба підкупити кримчан: будують дороги, лікарні. Це спроба інтегрувати кримчан до Росії, показати, що ця країна про них піклується.
‒ На ваш погляд, що треба зробити українській державі чи міжнародній спільноті, щоб питання звільнення в’язнів Кремля постійно було в центрі уваги?
‒ Зараз українські правозахисники говорять про те, що потрібна чітка система критеріїв, яким чином Україна домагається звільнення політв’язнів. Йдуть розмови про те, що звинувачених у дезертирстві колишніх українських військовослужбовців Олександра Баранова та Максима Одинцова можуть обміняти. При цьому немає інформації: на кого міняти ‒ невідомо. І, знову ж таки, можна зрозуміти, що таку інформацію не завжди варто розголошувати громадськості, але часто це не відомо й самим родичам, взагалі не зрозуміло, що відбувається.
Питання звільнення політв’язнів повинне стати пріоритетом державної політики. Щоб кожен український політик знав, що є майже 70 політв’язнів
Треба, щоб було зрозуміло, за кого йде боротьба, мають бути критерії політичні, але мають бути й чіткі гуманітарні, медичні критерії, тому що здоров’я деяких в’язнів постійно погіршується. Наприклад, українець Станіслав Клих, його фізичний і психологічний стан дуже поганий. Клих незаконно засуджений на 20 років, і невідомо, скільки він взагалі зможе залишатися живим. Ще один критерій ‒ люди, яких незаконно засудили на значні терміни. Це не тільки Олег Сенцов, Олександр Кольченко, але й Руслан Зейтуллаєв, якого засудили на 17 років і який неодноразово оголошував голодування.
Є питання й щодо системної підтримки ув’язнених. На жаль, зараз не вжиті заходи щодо підтримки сімей політв’язнів, щодо оплати роботи адвокатів, які працюють у цих справах. Як відомо, багато хто з сімей засуджених кримських татар ‒ багатодітні, й коли вони залишаються без годувальника, то опиняються у скрутному становищі.
Про проблему політв’язнів треба постійно говорити. Мінський процес не є переговорним майданчиком щодо обміну, особливо якщо це стосується Криму. З одного боку, необхідно ініціювати створення такого майданчика, з іншого ‒ важливо, щоб усі наші партнери постійно про це говорили. Це, в першу чергу, має бути наша ініціатива, й мають бути чіткі списки. Одна справа, коли в’язнів було десять, а зараз їх понад сімдесят. Це має стати пріоритетом державної політики. Щоб кожен український політик знав, що є майже 70 політв’язнів, за яких ми боремося. Щоб вони знали хоча б по десять прізвищ, і могли назвати їх, коли роблять публічні виступи, або кудись виїжджають. Коли це стане пріоритетом, цей процес почне системно рухатися, і звільнених побільшає. Часто говорять про те, що все залежить від Росії, тому що Росія не хоче нікого видавати. Але чим більше ми зі свого боку робимо, тим менше шансів у Росії заплющувати на це очі.
‒ Коли ви говорите «ми», ви говорите про державу, чиновників, президента, журналістів, правозахисників?
‒ Це питання державне, але громадянське суспільство може допомагати. Коли я говорю «ми», то кажу про наше суспільство в цілому. Якщо розглядати глибше, у кожної структури є своя позиція. Хтось більш активний, хтось менш. Наприклад, МЗС України дуже активне, щодо кожної події дають свої заяви. Але одних заяв недостатньо. Необхідна активна участь адміністрації президента та інших відомств із приєднанням парламенту, тому що закон про політв’язнів, зареєстрований у червні 2017 року Мустафою Джемілєвим, так і не схвалений. Це питання пріоритетів, як і з питанням повернення Криму.
‒ В українських правозахисників є бачення, як має відбуватися реінтеграція Криму після його деокупації?
‒ Цей процес триває зараз, відбуваються обговорення з офісом омбудсмена низки положень, включаючи колаборантів, перехідне правосуддя. Є багато моментів, про які ми вже упродовж майже чотирьох років говоримо: це й закон про вільну економічну зону, і статус нерезидентів для кримчан. До них зараз додалося питання документів для кримчан: біометричні паспорти, ID-карти. Це й пенсії, питання в’їзду-виїзду, всі митні обмеження. Ціла низка проблем, ми нещодавно збирали їх у «дорожню карту». Відносно деяких із них не потрібні великі зміни в законодавстві, десь досить положень Кабінету міністрів, що вже готові.
‒ Тим часом кримчани зазначають, що на півострові ведеться масована пропаганда, зокрема й у навчальних закладах, захистити дітей від неї досить складно. Чи можуть щось порадити правозахисники?
На жаль, це відхід у «освітнє гетто»
‒ Хотілося б, щоб були прості відповіді. Це складно. І тут ми теж зіштовхуємося з недоробками з української сторони. Незважаючи на те, що Міністерство освіти намагається максимально полегшити вступ до вишів (на материковій частині України для кримчан ‒ ред), все одно залишається багато питань. Досі немає дистанційної системи освіти, процес вступу все одно досить складний. А інший спосіб ‒ це, можливо, домашня освіта, якісь приватні центри. На жаль, це залишається єдиною можливістю. І якщо є якась ініціатива, то ми, зі свого боку, готові її підтримати ‒ публікація книг, освітні групи. На жаль, це відхід у «освітні гетто».
‒ Кілька років тому громадяни Росії, які не згодні з політикою своєї країни, оголошували про відхід у внутрішню еміграцію. Зараз ми з вами говоримо про те, що кримчани змушені йти у внутрішню еміграцію й вводити туди своїх дітей.
‒ Наші колеги проводили дослідження, що говорять про те, що активна спільнота в Криму йде в самозбереження. Це протилежне розвиткові. Можна спокійно розвиватися, відчуваючи себе в безпеці, або йти в абсолютно закритий режим, коли довіра ‒ тільки до знайомих. Відбувається таке закриття у вузькому колі, самоконсервація. Це страшно. У такому стані можна протриматися короткий час, але в довгій перспективі консервація буде вести, на жаль, тільки до деградації.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
