Доступність посилання

ТОП новини
22 Липень 2018, Київ 08:27

Наш мінський кореспондент розповідає про незвичайну особу, що мала альтернативне бачення майбутнього Білорусі, вченого, якого визнали на Заході, а на Батьківщині почули лише наприкінці життя. Мова про Бориса Кита, який помер недавно у Німеччині у віці 107 років, і який все життя мріяв про відродження Білорусі, а в останні чверть століття – про справжню вільну Білорусь.

Я втратив свого найстаршого друга. Кілька тижнів тому померла людина, яку я шанував, як батька та діда, з яким зустрічався та спілкувався протягом 23 років.

Він з’явився у моєму житті тоді, коли після розвалу СРСР його і моя рідна Білорусь мала ще один шанс на вільний і незалежний розвиток. Майже ровесник першої білоруської держави, Білоруської Народної Республіки, Борис Кит боровся за білоруську справу доки жив удома, а коли це стало неможливо, продовжував цю боротьбу за кордоном, і при цьому він став відомим американським вченим, фахівцем у галузі математики та астронавтики. А для мене він був прикладом того, чого можуть досягти білоруси у вільному світі, не забуваючи про своє походження.

Найстаршому у світі білорусу Борисові Киту було 107 років. Він помер у німецькому місті Франкфурті-на-Майні. Він ніколи не був громадянином Білорусі, але завжди був її патріотом і просвітником, за що і потерпав за усіх режимів – польського, німецького, радянського. Тільки диво врятувало його з польської тюрми та камери смертників німецького гестапо.

Борис Кит у віці 100 років
Борис Кит у віці 100 років

Борис Кит вболівав за білоруську мову та освіту, він дійсно багато зробив заради «бєларушчини» – відкривав гімназії та інститути у Західній Білорусі за часів першої радянської та німецької окупацій, був у них вчителем та директором. Після війни викладав математику в українській школі для переміщених осіб у Мюнхені, емігрував до США та як вчений взяв участь у американських космічних проектах.

Після виходу у відставку у 1972 році Борис Кит повернувся до Європи, щоби бути ближче до Білорусі. У Західній Німеччині він навчав математиці американських солдат та офіцерів у філіалі Мерілендського університету у Вісбадені.

Незалежність Білорусі

Після проголошення незалежності Білорусі Борис Кит налагодив зв’язки з Батьківщиною, з радістю побував у Мінську, де його тепло зустрічали, тішився, що його мрії про незалежну Білорусь, як тоді здавалося, реалізуються.

Він активно працював над створенням Національного університету у Новогрудку, шукав для нього спонсорів на Заході. Але реалізувати проект не встиг, хвиля «білорусізації» 1991-1994 років швидко закінчилася, і Борис Кит перестав їздити до Мінська та рідного Новогрудка.

Олександра Лукашенку пан Кит не полюбив, як не любив він владу комуністів у СРСР, він бачив Білорусь іншою, повноцінною національною державою, вільною та демократичною. Такою її бачили у своїх мріях розсіяні по світі післявоєнні білоруські емігранти, які трималися за кордоном ідей та традицій Білоруської народної республіки та Білоруської Центральної ради.

«Від самого початку я виступав і виступаю за справжню і повну незалежність Білорусі. В усі часи з боровся за вільну Білорусь, бо такий її статус є природнім для кожного розвинутого народу. На цьому стоїть увесь демократичний світ, основу якого нині й становлять незалежні країни та нації. Є союз з Росією є найгіршим нашим нещастям», – казав Борис Кит.

У останні роки незалежна білоруська преса багато позитивного написала про Бориса Кита як освітянина, вченого, патріота. У Мінську в нього залишилося багато учнів та друзів. Але не у владних кабінетах. Для комуністів він завжди був і залишився ворогом навіть після смерті.

Борис Кит разом із дружиною. Березень 2010 року
Борис Кит разом із дружиною. Березень 2010 року

Чинна і досі впливова у Білорусі Комуністична партія не своєму сайті так оцінила його діяльність: «Протягом усього свого життя Кит зберіг націоналістичні погляди, висловлював неприязнь до пострадянських інтеграційних об’єднань, негативно оцінював курс на зближення з Російською Федерацією, в багаточисельних інтерв’ю білоруській службі Радіо Свобода критикував дії нинішньої білоруської влади».

Напевно, за таку оцінку своєї діяльності від комуністів Борис Кит був би лише вдячний. Він дійсно був родом з іншої Білорусі, тієї, якій обставини не дозволили зіп’ятися на ноги, але тієї, для якої він працював все своє довге і плідне життя.

Епоха Бориса Кита, коли він сформувався як особистість, – це 1930 роки. Тоді білоруси, як і українці у складі довоєнної Польщі, виборювали свої національні права, конкурували з радянської ідеологією та запропоновували своєму народові ідею демократичного майбутнього і національної державності. Їх була жменька, білоруських націоналістів, які вірили у свою державу, але у них не вистачило сил перемогти. І хто не емігрував після поразки, той загинув у радянських концтаборах. Невелика і менш потужна, ніж українська, білоруська еміграція післявоєнної хвилі на сьогодні вже майже вся вимерла, Борис Кит залишався «останнім з могикан».

У останньому інтерв’ю перед смертю Борис Кит закликав молодих білорусів не зраджувати своїй нації, робити для «білоруськості», все що можливо в існуючих умовах.

Спогади Бориса Кита про найдраматичніші періоди 20-го століття записав письменник Василь Биков, а народний поет Білорусі Ригор Бородулін написав про нього вірш:

«Як ні сягне высока птах,
Ляцеціме ў гняздо наніз.
Зямля стаіць на трох кітах.
Адзін з кітоў – спадар Барыс».

Одного Кита, спадара Бориса, не стало. Але його мрія про вільну Білорусь залишилася у його справах, друзях, послідовниках.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG