Доступність посилання

ТОП новини
25 Квітень 2018, Київ 12:11

Ініціативна група «Першого грудня»: «Не «промайданьмо» України! Бензину в багаття щедро підливає Росія»


(Рубрика «Точка зору»)

Ініціативна група «Першого грудня»

У попередніх наших зверненнях ми зосереджували увагу на відповідальності влади. Ми намагались остерегти наших керманичів перед спокусою надмірної централізації влади в одних руках, що є насправді рудиментом російської концепції влади. Бо саме там, кажучи словами одного з російських опозиціонерів, «послаблення політичної позиції «хазяїна» прирівнюється до спроби дезінтеграції країни».

Сьогодні настав час поставити у фокус нашої тривоги відповідальність самого українського суспільства. Адже в ньому також нуртують давні хвороби, які не раз уже ставали причиною наших національних поразок.

На наших очах відбувається чергова національна драма, яка, здавалося б, уже ніколи не мала повторитися

На наших очах відбувається чергова національна драма, яка, здавалося б, уже ніколи не мала повторитися. Йдеться про неспроможність нашого суспільства втілити в життя позитивні здобутки своїх повстань. Упродовж кількох десятиліть Україна пережила три переможні Революції – Революцію на граніті, Помаранчеву та Революцію гідності. Завдяки їм було досягнуто подвійної мети: не лише уневажнено кремлівські сценарії переведення України на російську орбіту, а й відкрито перспективи цивілізованого, європейського розвитку нашої держави. Відтак народ мав засвідчити, що він гідний своєї державності.

На зміну натхненним Майданам, прийшли не завжди зрозумілі акції, сплановані й учинені не дуже прозорими й не дуже вартими довіри політичними центрами

Що маємо натомість? Здобутки наших майданних перемог щоразу розтринькуються – і то не лише власть імущими. На зміну натхненним Майданам, що були породжені неповторним народним поривом, прийшли не завжди зрозумілі акції, сплановані й учинені не дуже прозорими й не дуже вартими довіри політичними центрами. І кожного разу бачимо намагання організувати черговий протестний «майдан», кожного разу ватажки прагнуть підняти народ на повстання, проте не дають собі труду розʼяснити, хто візьме владу після падіння нинішньої, а головне – під яку програму цю нову владу буде використано. Руїнницькі тенденції вочевидь переважають над тенденціями будівничими.

Проте нинішня Україна – це не острівна Запорозька Січ ХVII–ХVIII століть, а велика держава ХХI століття в центрі Європи. Майдани реалізували право народу не допустити злочинних сценаріїв, але через майдани не можна стабільно керувати державою! Майдани не є інструментами демократії – вони є лише свідченням, що демократичний розвиток у державі пробуксовує. Народ, який знає ціну власній державності, має так організувати життя в суспільстві, щоб майдани стали непотрібними і були замінені добре організованими референдумами.

Бензину в багаття щедро підливає Росія. Схоже, виявляємося безсилими перед руїнницьким сценарієм розвалу країни зсередини

Боляче спостерігати, як девальвується сама назва «Майдан», освячена жертвою Небесної сотні. Зловживання цією назвою творить бляклі іменні «майдани», а головне – живить героїчний пафос безладдя. Тому щораз помітнішими стають «месники» в балаклавах, які буцімто покликані «навести лад», проте натомість трощать шибки й двері в судах і банках, можуть кинути таку-сяку гранату, але передусім сіють довкола вірус насильства. Як наслідок – шириться дух руїнництва й охлократії. Чи ж дивно, що на цьому тлі вже з’явилися заклики до військового перевороту?

Звичайно, киплять пристрастями наші рідні українські уми і серця. Але чи так уже важко відгадати, що бензину в це багаття щедро підливає Росія? Чому ми як народ спроможні були не допустити успішного втілення геополітичних сценаріїв Кремля знову поневолити Україну, проте, схоже, виявляємося безсилими перед руїнницьким сценарієм розвалу країни зсередини, який обертається роздержавленням української Держави й нахабним ґвалтуванням її, неповнолітньої?

Громада деградує до натовпу і стає неспроможною до продуманої раціональної дії

Зберігати державу і сприяти її розбудові – наша головна мета. Не допустити стихійної чи й інспірованої гіпер-анархії – наше з вами громадянське завдання. Проте передусім слід замислитись над тим, у чому лежить коріння проблеми. На нашу думку, причиною такої героїзації руїни є, звичайно ж, критично низька політична культура суспільства та його схиблена історична пам’ять. Дається взнаки засилля шукачів дешевої слави й авантюристів. Проте чи не найважливішими причинами є відсутність або нерозвиненість самоврядування, неможливість для людини чи групи людей вирішувати свої проблеми у звичному законному порядку, параліч законності взагалі. В таких умовах громада деградує до натовпу (або ж ніколи так і не виростає над рівнем натовпу) і стає неспроможною до продуманої раціональної дії. А за умов економічної скрути й суспільної дезорганізації та депресії лише вибуховий бунт здається виходом із безвиході. На цьому й паразитують далекоглядні ненависники України, одверті й приховані.

Перш ніж оголошувати «похід на Київ», варто було б навчитися грамотної державницької роботи та вміння облаштовувати життя у своєму малому довкіллі

Тут є що сказати і соціологам, і психологам, і публіцистам. Про це треба говорити не лише із владою, а й зі суспільством, з різними його верствами. З великими тисячами тих, хто називає себе активістами. Із чотирмастами з лишком народними депутатами. З десятками й десятками тисяч депутатів різних рівнів, мерів міст, голів селищ. Це ж та величезна армія, яка й має забезпечити структуру самоврядування. І має відповідати за неї.

Тому ми й ініціюємо розмову про цю суспільну проблему, про колективну й індивідуальну відповідальність тих, кого обрано чи поставлено «кербудами» низових структур громадянського самоврядування. Про культивування їхньої ролі й відповідальності, про процедуру постійного екзаменування їх конкретною громадою. Про відповідальність низових народних ватажків, яким, перш ніж оголошувати «похід на Київ», варто було б навчитися грамотної державницької роботи та вміння облаштовувати життя у своєму малому довкіллі. Адже проблеми «вгорі» – це лише екстракт того безладу, з яким ми миримося «внизу».

Будьмо обачні й не впишімо себе в історію руйначами української державності!

Всі ці зболені міркування не є нашим запереченням права суспільства на громадянський протест – вони є лише запереченням його права на громадянську глупоту. Не є вони й ознакою нашої сліпоти, бо ми бачимо й «острівки» позитивних здобутків. Занепадництво і тотальна зневіра не є нашою позицією. Адже країна поволі виходить із тоталітарної травми й набуває нових ознак. Але в тому то й річ, що всі ці позитивні тенденції можуть занепасти, якщо їх не висвітлювати та не пропагувати і якщо гору візьмуть руїнницькі інстинкти, вправно маніпульовані нашими недругами. Щирість намірів багатьох протестувальників не є гарантією правильності їхніх дій. Недарма ж народ запримітив, що часом добрими намірами дорога до пекла встелена.

Звідси й наша осторога: не «промайданьмо» України! Будьмо обачні й не впишімо себе в історію руйначами української державності!

Учасники Ініціативної групи «Першого грудня»:

В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Всеволод Речицький, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG