Доступність посилання

ТОП новини
17 Серпень 2018, Київ 16:04

Портрет Тараса Шевченка на Великдень і постать Василя Тарновського


Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)

(Рубрика «Точка зору»)

«Шевченко і Тарновські» – тема не нова. Однак вона, мов та малярська палітра, пропонує нам щедрий зоровий простір, в якому завжди можна знайти нові для себе відтінки...

Взяти хоча б і уривок з листа Людмили Тарновської до свого сина Василя – майбутнього мецената, просвітителя й збирача українських старожитностей В. В. Тарновського-молодшого – на Великодні святки 1860 (за іншою версією, 1858) року. Лист посилався з Санкт-Петербурга, де Василь Тарновський-старший в складі редакційної комісії займався підготовкою селянської реформи, в Качанівку – родовий маєток Тарновських на Чернігівщині. Написаний він був з приводу фотопортрета Тараса Шевченка, зробленого в петербурзькій майстерні Миколи Досса і підписаного власноруч Шевченком – на знак своєї щирої прихильності до «Василія Васильєвича», якого знав від 8-річного віку.

Портрет Тараса Шевченка фотографа М. Досса, відтворений після смерті фотографа з його плівки в ательє Д. Здобнова (зберігається в фондах Національного музею Тараса Шевченка, місто Київ). З цього портрета писали свої варіанти зображень поета на полотні художники І. Рєпін, М. Гаврилко, В. Касіян, Ф. Красицький та інші, а також було випущено поштову марку з нагоди 150-річного ювілею Кобзаря (1964)
Портрет Тараса Шевченка фотографа М. Досса, відтворений після смерті фотографа з його плівки в ательє Д. Здобнова (зберігається в фондах Національного музею Тараса Шевченка, місто Київ). З цього портрета писали свої варіанти зображень поета на полотні художники І. Рєпін, М. Гаврилко, В. Касіян, Ф. Красицький та інші, а також було випущено поштову марку з нагоди 150-річного ювілею Кобзаря (1964)

​Мати сповіщає синові-студенту новину: «Посылаю тебъ, другъ мой Вася, портретъ и біографію Шевченка, вмъсто краснаго яичка. Этотъ портретъ не твоему чета; мы сами его возили и усадили, отъ того онъ и вышелъ такъ хорошо».

Але погляньмо лиш: не просто сповіщається радісна вістка... Вона вплітається в полотно весняного православного свята – Великодня, що припав тоді на початок квітня і був символом воскресіння всього живого в природі – Божої, як мовиться, благодаті. У Людмили Тарновської виходить це легко й природньо, як буває в натур безпосередніх і неординарних (хоча й доводилася вона сестрою душителю вільнодумства Михайлу Юзефовичу). Так-так, не тільки носіями просвітительства були Тарновські, і не тільки благодійниками та шанувальниками української старовини... Вони були ще й обдарованими природою людьми – кожен по-своєму.

Ось хоча б і Василь Тарновський-старший (1810–1866), батько Василя Тарновського-молодшого і чоловік Людмили Тарновської.

Ось так виглядав Василь Тарновський-молодший, якому замість крашанки на Великдень 1860 року Тарас Шевченко подарував свій фотопортрет (А. Горонович, олія, 1860-і роки)
Ось так виглядав Василь Тарновський-молодший, якому замість крашанки на Великдень 1860 року Тарас Шевченко подарував свій фотопортрет (А. Горонович, олія, 1860-і роки)

Його натура, віддана служінню народу, створила йому добрий авторитет ще за життя, і про це багато було писано істориками, письменниками й журналістами. Однак часто упускається така, скажімо, деталь: ніхто з Тарновських так не дбав про «чистий четвер» у власній душі, як він – просвітянин і прогресивний громадський діяч, батько чисельної родини і гостинний господар Качанівки на Чернігівщині, що дісталася йому у спадок від бездітного двоюрідного дядька Григорія Степановича Тарновського.

Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)
Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)

Це і Василь Тарновський-старший започаткує в Качанівці збірню старожитностей, яка у згадуваного вище сина розростеться до розмірів, вартих заздрощів не одного колекціонера. Понад тисячу речей у ній належить шевченкіані – не один портрет від Миколи Досса і не одні «Кобзарі» з дарчим написом чи Тарасові акварелі із заслання, куплені Тарновським-молодшим на гроші, випрошені в батька...

Його, Василя Тарновського-молодшого (1838–1899), пам’ятають сьогодні більше як мецената й збирача українських старожитностей. Хоча він успішно займався скульптурою, зокрема барельєфами, які, на думку знавців, були справжніми витворами мистецтва. Один із них був виготовлений в пам’ять про спочилого в 1861-му Шевченка; його Тарновський прилаштував на великому чавунному хресті і встановив на могилі Кобзаря в Каневі. Неабиякий хист проявляв у розвитку садово-паркової архітектури Качанівки, яка полонила своєю красою не одного гостя, включаючи, звичайно ж, і Тараса Шевченка. Він у серпні 1859-го, заскочивши сюди по дорозі на Петербург, запише до гостьового альбома свою загадкову фразу: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла», яку дослідники адресують потім тітці Тарновського-молодшого – Надії, відомій також як Шевченкова «люба кумася».

Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)
Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)

Однак стежки качанівського парку не кололи в п’яти багатьом творчим людям тогочасся. Якраз навпаки... Тут, у лоні української природи, квітли свіжі ідеї, лягаючи як не на нотну партитуру чи папір, так на полотно – талановитими мазками Іллі Рєпіна (Ріпина), наприклад, чи Андрія Гороновича, Костянтина Маковського... З Тарновських (не тільки з Шевченка) було написано багато портретів, а також жанрових картинок з їхнього побуту. На одному з таких полотен Ілля Рєпін намалював Софію Тарновську за роялем. Дружина Василя Тарновського-молодшого була сама з роду Тарновських, володіла чудовим голосом, пісні, серенади та романси у її виконанні під власний акомпанемент на роялі були окрасою знаменитих качанівських вечорів...

Софія Тарновська за роялем була окрасою качанівських вечорів (І. Рєпін (Ріпин), «Біля рояля», 1880)
Софія Тарновська за роялем була окрасою качанівських вечорів (І. Рєпін (Ріпин), «Біля рояля», 1880)

А ще вона вміла влаштовувати православні празники так, щоб усе було строго за традицією. На Великдень, скажімо, розговлялися, як і годиться, смаженим та вареним, і обов’язково було на столі печене порося з крашанкою під писком. Щоправда, перший їхній син, «Васючок», ріс пустуном, і як господарка не стерегла б ту крашанку – в момент подачі поросяти на стіл крашанка завжди опинялася під хвостом. Це не на жарт забавляло гостей, доки цей «ще один Василь Тарновський» не підріс достатньо, щоб утямити, наскільки його пустощі зводили нанівець материні старання справити Великдень у домі так, як колись – їхні, Тарновських, пращури.

Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)
Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасний вигляд)

Він, як і сестра Софія, виросли в розкошах, серед знаменитих людей, які часто навідувалися в Качанівку і проводили тут тижні й місяці, працюючи, як і ті ж Опанас та Марія (Марко Вовчок) Маркевичі, над збиранням фольклорних скарбів чи, як і ті ж Маковські, – над створенням полотен. Однак якось так воно вийшло, що ніхто з дітей не виявляв інтересу ні до шевченкіани з її «Кобзарями» та портретами Шевченка, ні до старожитностей, якими були обвішані стіни палацу і завдяки яким Ілля Рєпін (Ріпин) написав тут своїх «Запорожців» («Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1880–1891).

Працюючи над варіантами полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891), Ілля Рєпін (Ріпин) вдячно користувався колекцією козацької амуніції та побутових речей не тільки свого приятеля Дмитра Яворницького, а й Василя Тарновського-молодшого в Качанівці. Тут він знайшов і яскравий портретний типаж: стриманого козака у високій шапці праворуч від писаря було змальовано з самого Тарновського. А з кучера Тарновських змальовано реготуна козака Голоту, який за спиною в писаря показує рукою в той бік, де мала бути Османська імперія
Працюючи над варіантами полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891), Ілля Рєпін (Ріпин) вдячно користувався колекцією козацької амуніції та побутових речей не тільки свого приятеля Дмитра Яворницького, а й Василя Тарновського-молодшого в Качанівці. Тут він знайшов і яскравий портретний типаж: стриманого козака у високій шапці праворуч від писаря було змальовано з самого Тарновського. А з кучера Тарновських змальовано реготуна козака Голоту, який за спиною в писаря показує рукою в той бік, де мала бути Османська імперія

Цілком слушно бідкався Олександр Лазаревський, споглядаючи збірню старожитностей Тарновського-молодшого та залишаючи у знаменитому качанівському альбомі такі рядки: «Восхищался коллекцией и с тревогой думал о её будущем» (1888). Її й справді нікому було довірити. За порадою соратника Тарновський-молодший, подолавши певні розмисли та вагання, заповідає скарб Чернігівському земству.

За чаюванням у Качанівці в Тарновських або ж у Малютинцях (маєток Отрада) на Полтавщині в графа Миколи О’Рурка (ранні 1900-і). Син мецената В. В. Тарновського-молодшого Василь Тарновський (1872–1932) стоїть з гітарою в центрі, біля нього сидить його сестра Софія Глінка, а позаду в нього – її чоловік Григорій Глінка, який доводився внучатим небожем композитору М. Глінці. Біля самовара – Марія О’Рурк, Василева дружина, з донькою Тетянкою. Хлопчик у панамці – Василько, син Василя Тарновського та Марії О’Рурк, який піде на фронт у 1914-му добровольцем, і сліди його розчиняться в безвісті. Це був останній в роду Василь Тарновський (фото з архіву Люби Габбард (США) – онуки Тетяни Тарновської, праправнучки В. В. Тарновського-молодшого)
За чаюванням у Качанівці в Тарновських або ж у Малютинцях (маєток Отрада) на Полтавщині в графа Миколи О’Рурка (ранні 1900-і). Син мецената В. В. Тарновського-молодшого Василь Тарновський (1872–1932) стоїть з гітарою в центрі, біля нього сидить його сестра Софія Глінка, а позаду в нього – її чоловік Григорій Глінка, який доводився внучатим небожем композитору М. Глінці. Біля самовара – Марія О’Рурк, Василева дружина, з донькою Тетянкою. Хлопчик у панамці – Василько, син Василя Тарновського та Марії О’Рурк, який піде на фронт у 1914-му добровольцем, і сліди його розчиняться в безвісті. Це був останній в роду Василь Тарновський (фото з архіву Люби Габбард (США) – онуки Тетяни Тарновської, праправнучки В. В. Тарновського-молодшого)

Однак Василь («Васючок»), успадкувавши від матері голос і музикальний слух, полюбив оперну сцену, хоча й мусив приховувати це – адже театр не вписувався до кола дворянських стандартів Тарновських. Він виступав від вигаданими іменами – як не «Салтиков», так «Снєжков», що в майбутньому обернулося певними труднощами при ідентифікації його суперечливої, але, без сумніву, обдарованої особистості. Щоправда, збереглися світлини. А вони, як ми знаємо, промовистіше від усіляких документів засвідчують той чи інший факт, хоч як не закривай на них очі. Мені особисто, скажімо, вдалося знайти деякі сліди концертної діяльності Василя Тарновського-третього: в складі оперної антрепризи С. В. Брикіна (Київський міський театр, вересень-грудень 2011), гастрольної трупи М. Крилової в місті Тулі (4–9 травня 1913), товариства артистів А. Лезіна (Пермський міський театр, жовтень 1912 – лютий 1913), антрепризи І. П. Палієва (Тифліський казенний театр, осінь 1913 – зима 1914) та інші. Жаль, звісно, що завершив Тарновський-третій свою кар’єру співака далеко від Качанівки, в одному з берлінських ресторанів під власний акомпанемент на роялі. А залишився б у СРСР після революції – можливо, розділив би долю свого приятеля по юнкерському училищу в Москві та по оперній сцені – знаменитого Леоніда Собінова. Шляхи Господні й справді несповідимі...

Артист Імператорських театрів Василь Тарновський в опері М. Мусоргського «Борис Годунов» (з архіву Л. Габбард)
Артист Імператорських театрів Василь Тарновський в опері М. Мусоргського «Борис Годунов» (з архіву Л. Габбард)

​А ось донька його Тетяна була в гроні талантів Тарновських чи не найсолодшою ягідкою... Ставна й красива, володіюча вродженою граціозністю дворянки (її матір’ю була красуня Марія О’Рурк зі знатного ірландського роду, яка, однак, умудрилася потрапити до в’язниці, і матір замінила дитині тітка Софія Василівна Глінка), вона без особливих труднощів стала актрисою «німого» кіно.

Тетяна Тарновська, яка, можливо, в мистецтві німого кіно зазнала б слави Віри Холодної, якби не дворянське походження (фото з архіву її сина Анатолія Каплера, який у зрілому віці емігрував до Німеччини)
Тетяна Тарновська, яка, можливо, в мистецтві німого кіно зазнала б слави Віри Холодної, якби не дворянське походження (фото з архіву її сина Анатолія Каплера, який у зрілому віці емігрував до Німеччини)

Це заради Тетяни Тарновської закоханий по вуха Олексій Каплер (майбутня «зірка» радянської кінодраматургії) мусив міняти батькову віру на православ’я, бо інакше Тетяна Тарновська за нього б не вийшла. Однак про кіно довелося забути, коли особисте життя з Каплером не склалося. Молода мати вирішила поміняти місце проживання і присвятити себе вихованню сина Толика. Співаючи йому замість колискових, звичайно ж, батькові арії, на яких, либонь, і сама виросла. Її вроджена віра в красу, що рано чи пізно врятує світ, немало виручала її на крутих життєвих стежках. У Ленінграді, звідки її прабабуся Людмила Тарновська відсилала синові у 1860-му портрет Шевченка замість пасхальної крашанки, вона в 1930-х шліфувала до блиску манери та мову покоївок і офіціанток готелю «Асторія» – внучок та правнучок отих праль, візників та бубличниць, що жили тут за Шевченкової доби. У Москві, де в кабінеті Собінова висів інший фотопортрет – Собінов із Неждановою та її батьком, Василем Тарновським, – вона, розповідаючи про це своєму синові з гордістю, не забувала наголосити, що, відмовившись емігрувати з батьком в 1920-х, вона не жалкує. Бо тут, на цій нагорьованій землі, – її коріння.

Від 1994-го її немає в живих, але сусіди по під’їзду в московському будинку, що в районі Царицино, й досі пам’ятають її горобинове варення до чаю та скромні Великодні гостини в її однокімнатній квартирі. На гостинах тих були й рідкісні фотографії в альбомі, і не менш рідкісні крашанки – фарбовані лушпинням цибулі і поцятковані загадковими візерунками, яким важко було дати якусь однозначну характеристику. Втім, як важко її дати всім їм, Тарновським...

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG