Доступність посилання

ТОП новини
12 Грудень 2018, Київ 09:10

Дикі бики і люди. Турів знищило не так полювання, як вирубка лісів


Дикий бик

Десь два місяці тому світ облетіла звістка про те, що в Кенії помер останній самець білого носорога. Дуже велика ймовірність, що ця тварина, яку активно нищили браконьєри, може взагалі зникнути.

На жаль, це проблема актуальна не лише для країн Африки. В Україні також діяльність людини призводила до того, що певні види тварин припинили своє існування. Так, у другій половини ХХ століття на українському узбережжі Чорного моря зник чорноморський тюлень (щоправда, невелика популяція збереглася біля берегів Болгарії та Туреччини). У другій половині ХІХ століття, внаслідок освоєння причорноморських степів, зник дикий кінь тарпан – близький родич коня Пржевальського.

А понад 300 років тому, у XVII столітті, зник тур ­– дикий бик. Про цю тварину, яка залишила помітний слід в українському фольклорі й топоніміці, Радіо Свобода поговорило із журналістом-дослідником Богданом Завітієм.

– Що це була за тварина – тур? Чим він відрізняється від того бика, якого ми знаємо?

Дорослий тур мав десь під два метри висоти, до трьох метрів довжини. І важив десь понад тонну

– Це був дикий бик, але значно більший за розмірами. Викопних решток тура є дуже багато, тож розміри можна встановити дуже точно. Дорослий тур мав десь під два метри висоти, до трьох метрів довжини. І важив десь понад тонну. Туриці були трохи менші.

Ознакою тура були його великі роги, вони сягали до 70 сантиметрів і були ліровигнуті. Також він мав гривку. У наших давніх колядках він фігурує як чорний або гнідий. Але насправді він був темно брунатний, а через його хребет йшло світле пасмо.

– В якому ареалі ця тварина існувала?

– За писемної історії тури водилися тільки в лісах. Їхня природна стихія – мішані ліси, великі європейські пущі.

– До речі, в українській і не лише топоніміці доволі часто зустрічається корінь «тур»: міста Турів, Турійськ, Турка...

– Я теж колись вперше зіткнувся із таким топонімічним вузликом. Коли я був аспірантом, то у нас була фольклорна експедиція: ми потрапили до села Ревушки – це Турійський район Волинської області. Село стоїть над річкою Турія, а неподалік село Туропин. Ми спілкувалися з людьми та спитали: чому так називається село? Місцевий дідусь розповів, що колись до ріки Турії з густого лісу виходили на водопій тури, вони так ревіли, що люди аж лякалися й дивувалися. Від того й пішли Ревушки.

– А як далеко він жив на Схід? За Дніпром тури водилися?

Київські князі полювали на турів у Чернігівських лісах

– Відомо, що київські князі полювали на турів у Чернігівських лісах. Володимир Мономах в поученні дітям вважав за потрібне написати: «Два тури мене на рогах підняли з конем». Він вважав за потрібне згадати про цей випадок на полюванні, описуючи свої житейські пригоди.

Галицькі князі полювали на турів у Карпатах. Відомо, що до Ярослава Осмомисла приїздив тоді ще візантійський царевич Андронік Комнин, здається, у 1154 році. І вони разом полювали на турів.

– Через полювання цю тварину й знищили? Було, як тепер кажуть, статусно полювати на тура?

– Тура було не так легко вполювати. Можливо, це перебільшення, але писали, що він міг на рогах підняти вершника з конем. Вважалося, що жоден хижак не становив йому загрози. Страшна йому була тільки людина.

Богдан Завітій
Богдан Завітій

Але турів не так знищила людина через полювання, скільки через знищення його ареалу проживання. Епоху Середньовіччя, особливо ХІ–ХІІ століття, називають епохою вирубування лісів. Почалося знищення прадавніх європейських пущ, і турам стало бракувати місця. Уже в XVI столітті це були дуже рідкісні тварини.

Зараз ще збереглася Біловезька пуща на межі Білорусі та Польщі, де вціліли зубри. Останнє місце, де були зафіксовані тури – Якторовська пуща, яка колись існувала десь 60 кілометрів на Захід від Варшави.

Був такий австрійський дипломат Зиґмунд Герберштейн, який з’їздив до Московії, а потім видав свої записки про цю подорож. Його шлях пролягав через Польщу, і коли він гостював при дворі польського короля, то його запросили на полювання на турів. Герберштайна дуже здивувала ця тварина, бо тоді в Європі вже плутали зубра з туром, по суті, тура вже не знали. У 1549 році він видавав свої записки, і помістив окремо малюнок тура, окремо зубра і підписав: «Я є тур, неуки зубром мене називають».

– Тоді розуміли, що тварина зникає. Можновладці полюбляли на нього полювати. Чому вони не намагалися зупинити його зникнення?

– Якраз намагалися! З середини XVI століття в Якторовській пущі, де жили останні кілька десятків турів, була королівська охорона, через неї не кожен міг проїхати, щоб не потривожити останній ареал проживання тура. Окрім того, місцеві селяни мали повинність пильнувати цю пущу, підгодовувати турів. Королівські ревізії відбувалися з певною почерговістю, й у 1557 році зафіксували ще 50 турів, через 5 років – уже 38 турів. У 1597 році король Сигізмунд III Ваза забороняє втручатися у ту пущу. Тим не менше, у 1601 році люстрація фіксує 1 турицю і 3 турів. Вони вже так і не дочекалися потомства. У 1630-му королівський ревізор написав, що остання туриця здохла роки три тому. Тобто, у 1627 році загинув останній тур.

– А чому вони вимирали, якщо їм створювали такі заповідні умови?

– Вчені припускають, що у ліс заходила худоба, а у турів не було відпорності від недуг, які переносила домашня худоба. Слабший імунітет. Була дуже невелика популяція, і через це вироджувався вид.

Тур міг витримати відкритий двобій з людиною, а такої облоги не витримав. Але він залишився у наших колядках, у весільних піснях. Дуже багато згадок про нього у порівняннях. Наприклад, в одному селі на Поліссі я почув від однієї літньої жінки про свою сусідку: «Ото була баба, як тур». Тобто, була така потужна.

– Схожа проблема була із зубрами. На початку ХХ століття вони були майже винищені – залишилося буквально кілька екземплярів. Чому зубра врятували, а тура не змогли?

За зубра взялися у ХІХ столітті, а тур доживав останні дні на межі XVI–XVII століть

– За зубра взялися у ХІХ столітті, а тур доживав останні дні на межі XVI–XVII століть. Навіть на ті часи вважалося, що якщо у Польському королівстві така тварина вціліла, то це є для слави королівства, тому про нього дуже дбали. Це був рідкісний феномен, щоб хтось у тогочасній Європі дбав про збереження певного рідкісного виду.

– Тож, чи тура намагалися відродити?

– Намагалися у ХХ столітті, але це була наукова авантюра в часи нацизму. Було два німецьких зоологи, брати Гайнц і Люк Гетци. Вони намагалися відселекціонувати з худоби, яка найбільша за розміром, вид, який мав би найбільше спільних ознак з цим давнім туром. Це було у 1930-і роки й тривало десь до 1945 року. Щоб відтворити вимерлий вид, намагалися схрещувати великі породи свійської худоби, і вивели биків геків. Але польські та білоруські селяни їх винищили після Другої світової війни.

У Франції існує ферма турів, але це радше розраховано на туристів. Там дуже великі бики, але це не тури

Зараз десь у Франції існує ферма турів, але це радше розраховано на туристів. Там дуже великі бики, але це не тури.

– На турів полювали переважно заради м’яса чи заради рогів?

– У «Руській правді» навіть є стаття: якщо хтось когось вдарить під час застілля чашею або рогом, то матиме 12 гривень кари. Це був саме турів ріг. На початку ХХ століття на Чернігівщині проводили розкопки, і в Чорній могилі було знайдено два таких роги у розкішних оправах, доволі непогано збережені. Зараз вони знаходяться у музеях Кремля.

– Це знахідки якого часу?

– Часи Київської Русі, десь ХІ-ХІІ століття.

І так, полювали за м’ясом. Коли Владислав Ягайло, перший литовець на польському престолі, збирався на війну проти Тевтонського ордену, яка закінчилася Грюнвальдською битвою, то перед цим він влаштував великі королівські лови у Мазовецьких лісах на турів. Бо треба було зібрати велике військо, яке треба чимось годувати.

Зрештою, доки не було війни, полювання на тура було способом показати свою звитягу. Це потребувало вправності й відважності.

– А як на нього полювали? Стріляли стрілами з луків?

Вважалося, що вполювати тура було геройським вчинком

– Ні, полювали зі списами. Робили засідку мисливці зі списами, а решта наганяли на них турів – і ті вже їх кололи списами. Вважалося, що вполювати тура було геройським вчинком. Тому не дарма у наших колядках, найдавнішому пласті нашої архаїчної обрядової поезії, оспівується мужність так: «поїдемо в чистеє поле, в темний лісок по гнідого тура, по грубого звіра».

– Це був популярний звір в українських традиційних колядках?

– Так. Вся свійська худоба походить від турів, яких вдалося одомашнити. Кажуть, це було десь 8 тисяч років тому.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG