Уже в першій половині вересня священний синод Константинопольського патріархату міг надати Українській православній церкві томос – документ про повну організаційну незалежність, конституціонувати її як рівну серед 14 інших помісних православних церков світу. Втім, справа посувається в часі, пише газета «Україна молода». Засідання синоду Вселенського патріархату, на якому могли підписати томос щодо надання українській церкві автокефалії, перенесли з 10 вересня на 9-11 жовтня цього року. Справжня причина «зволікання» полягає зовсім не в технічних труднощах, зазначає видання. Виною тому – старання Кремля. Прибічники Московського патріархату в Україні та за її межами як мантру повторюють, що у випадку надання Константинополем томосу Українській православній церкві «проллється кров». Але ж нічого такого не буде, якщо структури Кирила, Онуфрія та «православного олігарха» Вадима Новинського не організують кривавих сутичок. А якщо прибічники імперської ідеї, що намагаються прикритися іменем Христа, все ж підуть на силовий спротив законним вимогам українських православних, то можлива кров буде цілком на їхній совісті, наголошує автор статті Олекса Підлуцький. Докладніше про те, як московський патріарх Кирило намагається зірвати надання незалежності Українській православній церкві, йдеться в публікації «Томос спотикання».
«Президент Маккейн не допустив би анексії Криму і війни на Донбасі» – у статті під таким заголовком «Газета по-українськи» пише, що американський сенатор Джон Маккейн завжди підтримував і Грузію, і Україну. І якщо 2014 року уявити його на місці американського президента, то анексія Криму Росією не вдалася б. І війни на Донбасі не було б. Достатньо було перекинути атлантичний флот США й оточити Крим. Росія відступила б. Маккейн не став би грати в ігри стосовно України. І точно не здав би позиції США та не загравав би з Путіним.
Про п’ять рішень української влади, які зміцнили незалежність України, розповідає «Газета по-українськи». Видання пише, що всі основні досягнення України відбулися після 2014 року. З перемогою Революції гідності суттєво зменшився вплив на Україну з боку російських спецслужб і російського капіталу. Раніше цей вплив був визначальним. Це була політика Кремля, спрямована на упокорення України через підкуп і залякування української бізнесової та політичної еліти. І хоча цей вплив залишається істотним і сьогодні, але він значно менший. Євромайдан був зламною точкою. Політичним гравцям та крупному українському капіталу довелося визначатися, з ким вони – з Україною чи з Кремлем. Нові обставини нарешті дозволили відверті запитання і вимагали однозначних відповідей. Під час Революції гідності, яка стала початком збройного протистояння України та Росії, сформувалася нова країна, нові політичні реалії. Відтоді було ухвалено низку рішень, важливих для становлення української державності. Хоч треба зробити значно більше, зазначає газета. Перше рішення – українська влада спромоглася на відкритий збройний опір російському агресору. Друге – відмовилися від російського газу. Також Києву вдалося переорієнтувати експорт на західні ринки, здобути безвізовий режим.
Дії Росії в акваторії Азовського моря лише підкреслили значення максимального посилення українського флоту, наголошує газета «День».Тимчасово втрачений Крим – це не лише втрата півострова. Це втрата левової частки своєї присутності і впливу в Чорному морі. Для миролюбної України Крим був більше дотаційним регіоном. Для імперської Росії він є воєнним плацдармом. Окупація Криму для України є фактичним колапсом використання Азовського моря, яке опинилось «закупореним» в наслідок агресії Росії. А це означає блокування українських портів, зокрема Маріуполя. Блокада українських приазовських портів – це лише етап для подальшої російської експансії, як військової, так і економічної. І тут вкрай необхідно звернути увагу не лише на розбудову власного флоту, але й на дипломатію, тобто стосунки з країнами Причорномор’я, наголошує дописувач.
