Доступність посилання

ТОП новини
16 Червень 2019, Київ 19:44

Сталін і Гітлер: НКВС і гестапо тісно співпрацювали


Співпраця гестапо і НКВС, колаж

На Дернбурґштрассе в Берліні серед інших «каменів спотикання», що нагадують перехожим про жертви нацизму, є латунна табличка, на якій викарбувані кілька дат. Вона встановлена на тому місці, де до війни стояв будинок бізнесмена Макса Цукера.

Після приходу Гітлера до влади він вирішив емігрувати з Німеччини і переїхав до сина, який жив в СРСР. Рішення виявилося фатальним. У 1937 році Макс Цукер був заарештований НКВС за звинуваченням у шпигунстві, а в 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, депортований до нацистської Німеччини. На кордоні його зустрічали співробітники гестапо. Як єврея і уродженця Польщі, Макса Цукера відправили до варшавського гетто. 23 жовтня 1941 року на вулиці гетто його забили до смерті есесівці.

Документи, які нещодавно виявили в архівах КДБ УРСР, відкритих для дослідників після Революції гідності 2014 року, свідчать про те, як НКВС передавало до гестапо біженців із Німеччини, які сподівалися знайти в СРСР порятунок від Гітлера.

Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії
Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії

Протокол, датований 5 січня 1938 року, підписаний наркомом Єжовим і прокурором Вишинським. У ньому перераховані імена 45 громадян Німеччини, Австрії та інших країн, засуджених до висилки з СРСР. Після того, як Сталін і Гітлер стали союзниками в 1939 році, видача біженців нацистам була поставлена на потік. До літа 1941 року НКВС переправив до Німеччини сотні людей. Більшість складали члени розгромленої Гітлером Компартії Німеччини (КПН). Комуністів і євреїв, які шукали в СРСР порятунку від нацизму, Сталін відправляв до Гітлера.

Член політбюро КПН і депутат рейхстагу Гайнц Нойман і його дружина Маргарета в 1935 році були видворені з нацистської Німеччини і приїхали в СРСР. У 1937 році Нойман був заарештований НКВС і страчений. Його дружину, як «суспільно небезпечний елемент», в 1938 році засудили до п’яти років таборів і відправили в Караганду. У 1940 році її депортували в Німеччину. Про це Маргарета Бубер-Нойман розповіла в мемуарах «Між двома диктаторами»:

Нас не просто видали до гестапо, але НКВС також передало до СС матеріали щодо нас
Маргарета Бубер-Нойман

...У ніч із 31 грудня 1939-го на 1 січня 1940-го поїзд рушив. Він відвозив сімдесят зламаних людей... Через розорену Польщу ми їхали далі, до Брест-Литовська. На мосту через Буг на нас чекали співробітники апарату іншого європейського тоталітарного режиму – німецького гестапо. Три людини відмовилися перейти цей міст: угорський єврей на прізвище Блох, робітник-комуніст, засуджений нацистами, і німецький учитель, чиє ім’я я забула. Їх потягли до мосту силоміць. Оскаженіння нацистів, есесівців відразу вилилося на єврея. Нас помістили в поїзд і відвезли до Любліна... У Любліні нас передали до рук гестапо. Саме тоді ми змогли переконатися, що нас не просто видали гестапо, але що НКВС також передало до СС матеріали щодо нас. Так, наприклад, у моєму досьє було позначено, що я дружина Ноймана, а Нойман був одним із німців, яких найсильніше ненавиділи нацисти...

Маргарету Бубер-Нойман помістили в концтабір Равенсбрюк, де їй дивом вдалося вижити.

Таємний документ про висилку іноземців із СРСР
Таємний документ про висилку іноземців із СРСР

Ернст Фабіш (1910–1943) був членом молодіжної організації німецької компартії. Після приходу до влади націонал-соціалістів він став одним із лідерів антифашистського опору. Ордер на його арешт виписало гестапо, але йому вдалося в 1934 році втекти до Чехословаччини, а потім у СРСР. Працював на будівництві електростанцій у Сталінську (Новокузнецьку) і Підмосков’ї. У квітні 1937 року Ернста Фабіша заарештувало НКВС, шість місяців він провів у радянських в’язницях, а в січні 1938 року його депортували до Німецького рейху. На кордоні його заарештувало гестапо. У в’язниці Ернст Фабіш захворів на туберкульоз, після п’яти років ув’язнення в 1943 році він був убитий у концтаборі «Освенцим».

Співпраця НКВС і гестапо почалася ще до підписання пакту Молотова- Ріббентропа, і спочатку мова йшла саме про депортацію німецьких громадян на батьківщину: це були формальні контакти для уточнення часу прибуття і кількості депортованих. У 1939–1940 роках, після підписання пакту, на території Польщі, поділеної двома державами-союзниками, провели кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що було чотири таких конференцій. Документи про ці переговори – як і раніше – засекречені в радянських архівах.

Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції
Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції

Німецький історик Вільгельм Мензінг створив сайт «НКВС і Гестапо», присвячений долям німців, які втекли від Гітлера і були заарештовані в СРСР, відправлені в ГУЛАГ, страчені або видані нацистам.

У книжці «Із Рура в ГУЛАГ» він розповідає про німецьких робітників, які стали жертвами Сталіна. На початку 1930-х в газетах Рурського вугільного басейну публікували оголошення із запрошеннями працювати в радянському тресті «Союзуголь»: гірникам обіцяли нечувану зарплату.

Шахтар Фріц Балтес у 1931 році уклав договір у радянському торговому представництві в Берліні і поїхав у Кізел на шахту імені Калініна, де дослужився до десятника. 15 жовтня 1937-го його заарештували. Слідчий НКВС Близняк відразу ж почав його бити. Чекістам потрібно було вигадати якусь змову, і на роль ще одного німецького шпигуна-шкідника обрали шахтаря Франца Вінтера, який підписав такий же договір у радянському торговому представництві.

«Під час моїх допитів я зазнав надзвичайно жорстоких катувань. При цьому у мене було вибито вісім зубів. Через удари в ліве вухо у мене розірвалася барабанна перетинка, тож сьогодні на це вухо я більше не чую», – розповідав він згодом.

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року
Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року

7 січня 1938-го постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про організацію показового процесу в Кизелі» Свердловському УНКВС було дозволено провести відкритий показовий процес «над диверсантами, які орудували в Кизелівському вугільному басейні». Балтеса і Вінтера засудили до розстрілу, але потім замінили найвищу міру покарання на 25 років виправно-трудових таборів. Їх відправили в розподільний табір Котласа, звідки вони писали листи з проханням про допомогу в посольство Німеччини. 2 травня 1940 року їх привезли до Брест-Литовська, де німецькі прикордонники перевели їх через кордон на територію Німеччини. Відтак Вінтер і Балтес опинилися в руках гестапо, і їх помістили в Люблінську в’язницю. Це лише одна з безлічі історій, про які розповідається у книзі «Із Рура в ГУЛАГ».

Вільгельм Мензінг, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, розповів, як він почав своє дослідження:

– Можу точно сказати, як все почалося: це сталося, коли я прочитав збірку «В лещатах НКВС», в якій уперше розповідалося про долю сотень емігрантів із Німеччини до СРСР, особливо членів німецької компартії. У цій книзі я знайшов імена безробітних, які виїхали на початку 30-х до Радянського Союзу в надії кудись влаштуватися і допомогти будівництву соціалізму. Багато з них зникли в СРСР, а когось заарештували і повернули на батьківщину. З історією моєї родини це ніяк не пов’язано. Я ніколи не був членом соціалістичної чи комуністичної партії і особисто не знав жертв сталінського терору. Я керувався міркуваннями людяності (пам’ятати про жертви, не забувати про злочинців) і бажанням виявити істину. Але є й інша причина. Довгий час я досліджував комуністичну політику в Німеччині. У 1983 році я опублікував дослідження про вплив компартії на журналістику, літературу і мистецтво, а в 1989 році вийшов двотомник про відродження німецької компартії. Тож я був добре знайомий із комуністичною історією і світоглядом.

– Чому ви вирішили написати книжку «Із Рура в ГУЛАГ»?

Книжка Вільгельма Мензінга «Із Рура в ГУЛАГ»)
Книжка Вільгельма Мензінга «Із Рура в ГУЛАГ»)

– Коли я прочитав збірку «В лещатах НКВС», я почав розпитувати рурских істориків, чи готові вони зайнятися дослідженням долі емігрантів із Рура, які виїхали до сталінського СРСР, а потім повернулися в гітлерівську Німеччину. І всі, без винятку, відповіли, що вони настільки зайняті історією нацистських часів, що у них немає на це часу. І тоді я вирішив, що повинен зробити це сам. Я не можу дозволити, щоб ці люди були забуті.

– Чи відомо точно, скільки німців у СРСР були заарештовані під час Великого терору і скількох депортували в Німеччину? І за яким принципом їх репресували?

– Я не бачу ніякої логіки в сталінських репресіях і сумніваюся, що комусь вона зрозуміла. Точне число теж невідоме, але можна приблизно встановити, скільки людей було вислано після підписання пакту між Сталіном і Гітлером. На моєму сайті перераховані 325 людей. Я вважаю, що їх не було більше ніж 350. У той же час приблизно 80 громадян Німеччини й Австрії отримали дозвіл залишити СРСР без депортацій.

– Як склалася доля депортованих?

– Більшість уникли арешту. Наймолодших відправили служити до вермахта. Частину (колишніх) членів компартії відправили у концтабори, кільком вдалося вижити. Майже всі євреї стали жертвами Голокосту, лише деякі змогли виїхати до Великої Британії, США та інших країн.

– Чому ви вирішили створити сайт, присвячений співробітництву НКВС і гестапо, чи отримуєте відгуки?

– Я вирішив створити цей сайт після публікації «Із Рура в ГУЛАГ». Було неможливо вмістити в книгу всі матеріали, які у мене були, інакше б вона стала занадто дорогою, тож я вирішив їх зібрати на спеціальному сайті. Потім, коли я став вивчати інші аспекти сталінського терору, особливо еміграцію і рееміграцію, я зрозумів, що публікація імен в інтернеті –кращий спосіб привернути увагу всіх, хто цікавиться темою. Звернення з боку істориків і нащадків тих людей, про яких я пишу, свідчать, що я обрав правильну форму.

– Чи є цікаві документи на цю тему в архівах «Штазі» (Ministerium für Staatssicherheit – Міністерство державної безпеки у НДР – ред.)? Чи намагалися ви знайти щось в архівах КДБ?

– У сховищі архівів «Штазі» зовсім небагато документів на цю тему. Сталінські репресії були табуйованою темою для СЄПН (Соціалістична єдина партія Німеччини – ред.). Коли наприкінці 50-х в НДР реабілітували реемігрантів, які постраждали в СРСР, було суворо заборонено говорити як про репресії, так і про реабілітацію. Я бачив чимало документів із Російського державного архіву соціально-політичної історії, послужні списки, списки емігрантів, списки людей, виключених з партії або заарештованих. Однак багато документів (зокрема, папери Комінтерну) залишаються засекреченими.

Віллі Гарцгейм
Віллі Гарцгейм

Вільгельм Мензінг зупиняється у своїй книзі на декількох трагічних долях.

Журналіст Віллі Гарцгейм став членом компартії в 1923 році. У 1929 році, переїхавши з Гельзенкірхена до Берліна, він влаштувався на роботу до Союзу пролетарських письменників. У 1930 році в складі німецької делегації брав участь у Міжнародній конференції пролетарських і революційних письменників у Харкові. Після приходу до влади нацистів емігрував до СРСР, і його як «культурного працівника» скерували в Сибір. У Прокопівську він працював у газеті «Червоний шахтар». 20 листопада 1937 року Віллі Гарцгейма заарештували, а 17 грудня розстріляли за «контрреволюційну діяльність».

Комуніст Арнольд Кляйн емігрував до СРСР у 1934 році, під партійним псевдонімом Ганс Блох працював у виданнях, які видавала німецька компартія, потім отримав місце на автозаводі в Нижньому Новгороді. 8 березня 1938 року був заарештований НКВС і звинувачений у троцькізмі. 5 лютого 1940 року радянська влада передали його до рук гестапо. Він був звинувачений у державній зраді і відправлений до Люблінської в’язниці, потім його перевели до в’язниці в Дюссельдорфі, де він помер 25 січня 1942 року.

На запитання «Що спільного в діяльності НКВС і гестапо?» Вільгельм Мензінг відповідає так:

– Це, як 150 років тому сказав наш великий письменник Теодор Фонтане, «велике поле». Спільне в них – специфічні якості таємної поліції. Гестапо брало участь у винищуванні єврейського населення окупованих країн – це унікальна особливість. Число жертв НКВС, мабуть, більше. Кількість різна, а безжалісність однакова. І гестапо, і НКВС були інструментами в руках злочинних правителів, деспотичних тиранів.

Оригінал статті на сайті Російської редакції Радіо Свобода. Над перекладом і публікацією працювала Людмила Ваннек.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Молотов живий і шукає свого Рібентропа» – Лінкявічус про річницю пакту між СРСР та Німеччиною

22 червня. Радянський міф відходить у минуле

Відзначення 22 червня є небезпечним – В’ятрович

Про союз Сталіна і Гітлера. Фатальний серпень 1939 року

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG