Доступність посилання

ТОП новини
15 Жовтень 2019, Київ 06:37

«Не можна вважати українцем того, хто воює проти України» – політолог про «донецьких»


Бойовик угруповання «ДНР» Михайло Толстих, позивний «Гіві». Уродженець українського Іловайська Донецької області (нині – окупована територія)

Анексія Криму та війна на Донбасі поставили руба питання ідентичності і того, кого можна вважати справжнім громадянином України –«правильним» українцем. Своє бачення «правильної» України експлуатують чи не всі українські політичні партії.

Кого вважати «українцем» у 2019 році? Чому досі точаться суперечки навколо поняття «українець»? І наскільки суперечать один одному поняття «народ Донбасу» (популярне на окупованих територіях) – і українці?

Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії своїми думками ділився політолог, керівник «Центру розвитку суспільства», екс-генеральний директор Фундації імені Олега Ольжича – Ігор Харченко.

– Думаю, є певна різниця між тим, кого вважаєте українцем ви, і кого вважає українцем українська влада. Чи ні? Хто такі у 2019 році українці?

Ігор Харченко: Є два виміри. Якщо ми говоримо про певну національну ідентичність, то, очевидно, починати треба з визначення і розуміння самого терміну «нація». Так склалося історично, що тут є багато різних трактувань. Особисто я та мої колеги вважаємо, що є етнос чи народ – це певна група людей, яка довгий період часу проживає на певній території, зі своїми культурними особливостями та іншим.

Нація – це вже більше політичне утворення. Нація передбачає наявність держави, вона передбачає самовизначення. Дуже важливий момент: коли

Сьогодні у світі причетність до національності – це певний внутрішній вибір

ми говоримо про тих, у кого тато чи мама були українцями, вони мають право називатися українцями за народженням.

Але також є випадки, коли люди, народжені на цій території – вони також мали право самовизначитись, як українці.

Ще один випадок – ті, хто вирішив стати українцями по духу. В українській історії були люди, які зробили значний внесок у розвиток української культури, української науки чи у політичній сфері – але не були етнічно українцями взагалі. Та вони зробили свій вибір на користь саме того, щоби називатися українцями, і, відповідно, вони самоідентифікувалися.

У будь-якому разі, сьогодні у світі причетність до національності – це певний внутрішній вибір. Тобто людина може бути народжена у сім’ї, в якій і по лінії мами, і по татовій – самі українці в етнічному плані, але зробити свій вибір на користь іншої держави і воюють проти своєї.

Відповідно, називати цю людину сьогодні українцем у політичному розумінні не можна, тому що це людина зробила вибір на користь іншої країни.

Значно був би простіший світ, якби генетично передавалася культура

Польща у цьому плані зробила дуже цікавий експеримент – це карта поляка, право на яку людина отримує, маючи в своєму родоводі в будь-якому коліні кого-небудь із своїх предків поляком, і може це довести. Польща розуміє, наскільки це потужна сила – діаспора, і залучення її до державотворення і націєтворення. Поляки пішли у цьому плані дуже правильним шляхом, і вони отримали надзвичайно сильний потенціал.

В Україні ця спроба робилася неодноразово, але, на жаль, зустрічала дуже сильний спротив.

– Ігоре, ви розмежували два поняття –​ народ і нація. Яку роль грає це «народне ядро», саме українців, носіїв крові для української нації? Чи можна вважати українцями тих, кто був переселений на українську територію, і у більшості був культурно вихований в іншому дусі?

Ігор Харченко, політолог
Ігор Харченко, політолог

Житель Донбасу» – це такий перший крок у дорослішанні людської особистості

Ігор Харченко: Носії культури і носії крові, генетики – це не обов’язково одні і ті самі люди. Значно був би простіший світ, якби генетично передавалася культура. Але культура – це певний процес виховання. Внутрішнього – тобто сімейного і самовиховання, і зовнішнього. Людина насправді виховується все своє життя, але якісь базові речі закладаються у віці до 3-5 років, і потім до 21 року може ще щось шліфування якусь відбуватися. Цікаво, що це збігається із віком, після якого у багатьох країнах людям надається право купувати спиртні напої та тютюн. У цей час людина починає робити свідомі речі, вона приймає певні рішення щодо свого подальшого розуміння світу.

Коли ми говоримо про те, що є якісь «жителі Донбасу» – «житель» точно такий само може бути села, регіону, планети... Це не є самоідентифікація, це визначення місця проживання.

Це мінімальний рівень, що людина ідентифікує себе із певною територією. Ідентифікація із територією – це такий перший крок у дорослішанні людської особистості.

– Чому ж деякі мешканці Донбасу в першу чергу говорять, що вони жителі Донбасу – і навіть заперечують, що вони українці?

Ігор Харченко: Виховувався у радянські часи – змалечку до свідомого віку – певний такий «патріотизм регіону». У радянські часи для Москви було важливо – «розділяй і владарюй». І так як українців вивезти у Сибір було складно, бо там була би Україна, то відповідно була зроблена інша річ: коли певна нація розбивається на частини. Була поставлена мета, щоб ця національна ідентифікація була втрачена, і акцент робився на якихось інших.

Наприклад, на соціальній ідентифікації – шахтарі. Шахтарі виносились на перше місце, забуваючи про вчителів, лікарів, от шахтар – наш ідол.

Мешканець Луганська показує український паспорт в обкладинці «під СРСР». Травень 2014 року
Мешканець Луганська показує український паспорт в обкладинці «під СРСР». Травень 2014 року

Також міг взятися окремий регіон. От Донбас, і цей міф насаджується із дитинства. І ці покоління, які маємо – це наслідок виховання того регіонального патріотизму. Іще більша проблема для жителів Донбасу це те, що вони, з однієї сторони, не ідентифікують себе із українською нацією, але вони не ідентифікують себе і з російською нацією.

А в світі люди поза національним полем – вони є незахищені, вони мають менше можливостей для розвитку. Це насправді проблема, над якою їм варто задуматися. Це не перевага, це слабкість.

– Тим не менш, Україна продовжує будуватися на певному етносі – титульному українському?

Ігор Харченко: Звичайно. Є нації поліетнічні, і є моноетнічні. Є такий показник, що моноетнічною нацією вважається нація, в якій є етнос, який становить більше 75 відсотків.

– Наприклад, Ізраїль?

Ігор Харченко: Чи Україна. Етнічних українців є більше 75 відсотків, більше 80. У нас перепис (Всеукраїнський перепис населення 2001-го року – ред.) робився таким чином, що людина самовизначалася. Це пішло іще з часів Радянського Союзу, коли в паспорті була так звана «п’ята графа». Очевидно, що це теж була самоідентифікація. Часто були поляки, які записувалися українцями, чи євреї записувалися росіянами, коли були антисемітські речі у СРСР. Але в більшій масі люди казали правду, що їхні батьки були українцями.

– Ті люди, які заперечують існування України – ви не вважаєте їх українцями. Бо, на вашу думку, ці люди не роблять свідомий вибір на користь своєї країни. Ви заперечуєте їм у праві бути українцями?

Сімейне фото донбаської родини із Луганщини, радянські часи
Сімейне фото донбаської родини із Луганщини, радянські часи

Ігор Харченко: З часом, я думаю, коли Донбас буде повернутий під юрисдикцію України, будуть створені умови для того, аби принаймні ті, хто захоче себе далі ідентифікувати українцями –​ отримували таку можливість. Я не заперечую право бути українцями, просто право передбачає за собою обов’язки.

Право без обов’язків – це несправедливо і неправильно, неприродно. Якщо ти кажеш, що ти не українець – без питань. Тоді ти житель цієї країни, але якщо ти не готовий захищати цю країну, не готовий щось робити для цієї країни – тоді ти не маєш певний прав. Наприклад, обирати і бути обраним.

– Ігоре, чому поняття «українець» таке хитке? Чому різні частини українців з різних регіонів протягом усієї історії незалежної країни відмовляють іншим регіонам у праві бути українцями, кажуть, що це «неправильні» українці? Адже не сперечаються поляки чи євреї з приводу того, хто вони такі?

Ігор Харченко: Це проблема еліт, в першу чергу. Є окремі особистості, про яких можна сказати, що вони – моральні авторитети. Але такого середовища, як управлінська, наукова еліта – у нас немає. Немає між ними традиції спілкування. Відсутня корпоративна культура, етика, кодекс честі. Це результат бездержавності.

В СРСР, коли хтось в Україні піднімався – був соціальний ліфт на Москву. Кращі кадри управлінські, які могли стати базою для такої еліти, вони вимивалися на Москву.

– Тобто по суті це російська еліта?

Ігор Харченко: Радянська. І вони асимілювалися. Українці були вигідні тим, що легко асимілюються. І інколи хотіли бути «святішими, ніж Папа», відторгали свою етнічну належність і ,акцентували свою російськість.

Литовці дуже противилися цьому, поляки – про них і говорити не варто, у них великий досвід державності.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту
Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG