У президента Володимира Зеленського немає чіткої політичної позиції щодо низки важливих питань, стверджує дописувач газети «День» публіцист Олег Романчук. Це, на його думку, сприяє реваншистським настроям у пострадянському малоросійському болоті. І може призвести до злютування промосковських сил з агресором – за рахунок втрати суверенітету. Сповідування принципу – хліба та видовищ – може боком вилізти українській державі та її громадянам. Навіть за найкращого ставлення до Зеленського, неможливо сприймати його як самостійного політика. Його життєві інтереси ніколи не були у площині political animal. У нього й не виникала думка про політичну, тим паче президентську кар’єру, переконаний дописувач. А засновник телеканалу «1+1» Олександр Роднянський вважає, що Зеленського чекають страшні дні, місяці й роки. Бо нелюбов до нього ще навіть не починалася. Все станеться – і він стикнеться з жахливим нерозумінням, приниженням і образами. Про це йдеться в статті, що так і називається «Зеленського чекають страшні дні, місяці й роки».
Росія – імперія. Складається з колоній, які теж потерпають від Москви. Маємо їх підтримувати. Це наші союзники, наголошує в тижневику «Країна» філософ Вахтанг Кебуладзе. Він вважає, що існують дві фундаментальні цінності – свобода і безпека. Відмінність західних європейців від українців у тому, що вони не бояться їх втратити. Сприймають як належне. А українці весь час на межі. І тому ними маніпулюють. Кажуть: віддайте свободу – отримаєте безпеку. Але той, хто втрачає свободу, згодом втрачає безпеку. Філософа непокоять популістські тези, що тепер усе вирішуватиме народ через референдуми, опитування у фейсбуці. Це може породити найжахливішу форму диктатури. Відповідальність покладуть на плечі тих, хто не може відповідати за державні політичні рішення, наголошує експерт. Він також не схвалює заяв з офісу президента про референдум щодо мирних угод із Росією. Це небезпечний популізм. Безпека й зовнішня політика – компетенція президента. Його обирають саме для того. Не здатний знайти конструктивні відповіді на складні питання – звільняй посаду для вправнішого. Домовлятися з агресором означає програти. Росія завжди порушує домовленості. Ця злочинна держава розуміє лише силу. Єдиний спосіб вижити для України – це перемогти.
Що є причинами домінування у Верховній Раді олігархічних партій? Безумовно, гроші, стверджує дописувач газети «День» Павло Жовніренко. Адже саме вони дають можливість «засівати гречку», запускати виборчі «піраміди» та «каруселі», монополізоване олігархатом телебачення. Це ресурси видимі і явні, але є ще неафішоване «джерело перемог», про яке пересічний виборець навіть не здогадується. Це – непрохідні партії та їхні виборці. Чому в Україні зареєстровано більше політичних партій, ніж у будь-якій країні Європи? Щоб була більшою свобода вибору? Ні – щоб було більше учасників виборчого процесу, переконаний автор. Коли українці думають, що в них кілька олігархічних партій, а всі інші створені самодостатніми політичними об’єднаннями й амбітними лідерами – вони надзвичайно помиляються. Все з точністю до навпаки: олігархами створені або на них працюють всі партії всіх політичних спектрів, за винятком хіба що десятка-півтора. Більшість працюють на олігархат абсолютно усвідомлено, але деякі про це лише здогадуються, будучи жертвами амбіцій своїх лідерів і маріонетками в руках олігархів. Докладніше про те, в чому полягає ця співпраця, йдеться в публікації «Великий секрет перемог олігархічних партій».
