Доступність посилання

ТОП новини
16 Вересень 2019, Київ 17:13

Роман Малко: Шептуни на вухо Зеленському нічого путнього йому не радять (огляд преси)


Зліва направо: голова Офісу президента Андрій Богдан, президент України Володимир Зеленський і заступник голови Офісу президента Олексій Гончарук під час робочої наради у приміщенні Закарпатської митниці. Ужгород, 6 липня 2019 року

Володимир Зеленський не може бути самостійним політиком, навіть якби відмовився від послуг олігархів, які допомогли йому видертися на вершину олімпу, стверджує дописувач «Українського тижня» Роман Малко. Нічого поганого, зрештою, у цьому немає, визнає автор. Хтось же мусить шептати на вушко, що та як робити. Проблема лише в тому, що нічого путнього йому його шептуни не радять. Як от припинити стріляти на лінії фронту, до якої могла додуматись людина або далека від реальності, або хвора. Телефонувати президентові країни-агресора й просити вплинути на своїх підконтрольних бойовиків – із тієї самої опери. Як і оголошувати чергове перемир’я, сподіваючись, що «джентльмени» дотримаються обіцянок. Дивна кадрова політика – ще одна цікава грань новообраного президента, пише далі автор статті. Поїздки регіонами й показові розгони для чиновників – це дуже весело. Але за красивою картинкою та здійнятим галасом ховається абсолютно нікчемний результат. Адже яка користь від влаштованого шоу: «старого вигнав, нового не призначив і поїхав геть»? Звичайний піар-хід на камеру, поверхова популістська політика. Власне, більшість дій президентської команди, якщо вони не зрежисовані ляльководами й не робляться в чиїхось інтересах, спрямовані на те, щоб сподобатися, переконаний дописувач. Ніхто не думає про реальні наслідки й не прогнозує масштабів шкоди. Один із останніх указів про спрощення процедури отримання українського громадянства росіянами – яскравий приклад. Надати громадянство тим, хто воював в українській армії, – це одне. Але навіщо широко відчиняти двері перед усією російською опозицією? Щоб через них пролізла до України всіляка наволоч включно з ватагами ФСБ і будувала тут «другую Россию»?

Ув’язуючись у гру, Зеленський аж ніяк не усвідомлював, що його чекає. Він і досі, на думку автора, не до кінця розуміє всієї глибини проблеми, інакше вже втік би. Що справді треба робити з країною та як вирішувати цілком конкретні проблеми, ні він, ні його оточення реально не знають. Поки жодного ефекту від бурхливої діяльності насправді не видно. Єдине, що неможливо не помітити, – постійне шоу. Зеленський як ніхто розуміє: воно мусить тривати, адже це єдина нагода відтягнути час. Бо що довше глядач сприймає твою гру й кривляння, що довше ти тримаєш його увагу й викликаєш своїми трюками захват в його очах, то пізніше почуєш свист у свій бік і побачиш, як летять помідори чи яйця, зазначає дописувач «Українського тижня».

Про те, які політсили змагатимуться на найближчих місцевих виборах, досліджував дописувач «Українського тижня» Денис Казанський. Він стверджує, що майбутні вибори суттєво змінять розстановку сил на місцях. І хоча їхні результати навряд чи стануть такими сенсаційними, як результати виборів до Верховної Ради, несподіванок все ж буде чимало, а в деяких регіонах можуть відбутись майже тектонічні зрушення. Оскільки вибори наступного року стануть першими після реформи децентралізації, внаслідок якої місцеві бюджети значно збагатились, займатися політикою на місцях стало істотно цікавіше та вигідніше. Адже бюджети деяких міст у результаті реформи зросли у три-чотири рази. Автор інформує, що на Донбасі, де на парламентських виборах уперше за багато років була реальна інтрига, вибори до місцевих рад виявляться ще цікавішими. Уперше тут розгорнеться боротьба між двома уламками колишньої Партії регіонів: «Опозиційним блоком» і партією «Опозиційна платформа – За життя». До них може приєднається ще одна політсила – партія «Наш край», яка також стала притулком для багатьох колишніх регіоналів. У західних областях, як зазвичай, своя специфіка. Там за виборця боротимуться «Слуга народу», «Європейська солідарність» Петра Порошенка та «Голос» Святослава Вакарчука. Саме ці партії стали лідерами електоральних симпатій на недавніх парламентських перегонах. Утім, і тут можливі насподіванки. Про них йдеться в матеріалі «Боротьба за регіони».

Головний редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані в тижневику «Новое время» наголошує, що українцям треба дбайливо ставитися до того, що насправді їх ідентифікує, представляє перед світом, відрізняє від інших, зокрема, сусідніх націй. Це – прапор, герб, гімн. Комусь може здатися, що тут і говорити нема про що, адже існує сформований за роки незалежності певний національний консенсус щодо символів держави. Але, як стверджує автор, це не так. Особливо дістається синьо-жовтому стягу. Вже кілька років низка громадських і політичних рухів та лідерів свідомо перевертають прапор, роблячи його жовто-синім. Одні підводять під це квазіісторичні аргументи, розбиті в пух і прах найбільшим фахівцем з геральдики Андрієм Гречилом. Інші намагаються трактувати розташування кольорів по феншуй та іншим практикам, які не мають стосунку ні до українців як до народу, ні до конкретного символу. До пори до часу забавка в «перевертання прапора» була долею маргіналів. Але недавно про це знову заговорили. Ціла дискусія розгорнулася під публікацією співзасновника Українського інституту майбутнього (близького до нинішньої влади) Анатолія Амеліна, де він запропонував реформувати прапор, гімн, герб і навіть дату Дня Незалежності. І заклик був не тільки подискутувати, але і зробити це: «З монобільшістю відкрилося хоч і коротке, але ще одне вікно можливостей, чи скористаємося?». Мовляв, чому б і ні, раз голосів в парламенті достатньо для ухвалення закону, то чому б – ще одна цитата – «не привести символи державності в порядок». Оскільки зараз у парламент пройшли безробітні кухарки обох статей, кавеенщики та весільні фотографи, їм може здатися, що до їхнього приходу на Банкову і Грушевського в країні нічого не робилося, а якщо і робилося, то неправильно. Тому автор статті «Жовто-синій переворот» пропонує їм короткий екскурс в історію.

В цьому ж числі «Новое время» друкує ТОП-100 найвпливовіших людей України. Тріумфатор року – Володимир Зеленський, який сконцентрував у своїх руках небачену владу. Тепер, як зазначає видання, колишньому коміку залишилося найпростіше, але одночасно найскладніше: розпорядитися всіма своїми можливостями з користю для країни. Адже нині ніхто не може перешкодити йому робити те, що він вважає за потрібне. І ніхто інший, крім нього, не буде відповідальний за все скоєне. Крім Зеленського, до першої п'ятірки найвпливовіших українців увійшли: Андрій Богдан, Рінат Ахметов, Ігор Коломойський та Віктор Пінчук.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG