Доступність посилання

ТОП новини
14 Жовтень 2019, Київ 06:09

Розчарування росіян у Путіні наростає. Скільки ще путінський режим зможе протриматися?


Мітингувальники з плакатом «План Путіна – геноцид народу» перед поліцейськими, які блокують вулицю під час мітингу проти підвищення пенсійного віку. Санкт-Петербург, 9 вересня 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

Населення Росії скоро може заплатити велику ціну за те, що, в обмін на тимчасові соціальні і економічні вигоди, так довго погоджувалося з відсутністю стримуючих факторів і політичних противаг режиму Путіна.

Тепер Володимиру Путіну вже немає за що купувати політичну лояльність своїх співгромадян, але він буде триматися за свою владу до останнього. Як це робили до нього Сталін і Брежнєв.

Проте, попри всю владу Путіна, в його правлінні є один істотний недолік. Він не є безсмертним.

Якщо він не підготує ґрунт для правління свого наступника, то для всього путінського угрупування це може завершитися трагічним чином. У боротьбі за його спадщину вони можуть перегризти один одному горлянки.

І одним зі стримуючих чинників невизначення кандидатури правонаступника є те, що ворогуючі між собою еліти можуть перестати визнавати його авторитет.

В такому разі Путіну буде важко відігравати роль арбітра, «розрулюючи» конфліктні ситуації, котрі, раз за разом, виникають на московському «владному «Олімпі».

Мітинг проти підвищення пенсійного віку в російському Саратові, 28 липня 2018 року
Мітинг проти підвищення пенсійного віку в російському Саратові, 28 липня 2018 року

Наростання протестних рухів у Росії

Російський диктатор опиниться перед складною дилемою, якщо він у найближчий час не визначиться зі своїм правонаступником, як це зробив колись Борис Єльцин, то нікому буде захистити його політичну спадщину.

Водночас, якщо ж Путін поспішить із визначенням свого спадкоємця, то не зможе зберегти контроль над системою влади, яка була вибудувана за два десятиліття його правління.

Наростаючі протестні рухи в Російській Федерації показали, що народ більше не хоче миритися з диктатурою Путіна і готовий відстоювати свої права.

Та навіть безстрашні його представники, котрі готові боротися за свої права і свободи, за тоталітарного режиму Путіна дуже обмежені в можливостях протидіяти тиранії.

Але й сам диктатор обмежений у своїх можливостях вибору. Адже він правив два десятиліття зовсім не озираючись на можливі наслідки.

І якщо він добровільно пішов би з великої політики, його б заарештували через декілька років.

Тому Путін має намір померти від старості за своїм кремлівським столом, щоб уникнути арешту.

І тут інтереси президента і народу діаметрально розходяться. Путін планує бути президентом ще років з 20, а росіяни воліли б, аби цей довготривалий кошмар швидше закінчився.

Під час масової акції протесту в Санкт-Петербурзі, 5 травня 2018 року
Під час масової акції протесту в Санкт-Петербурзі, 5 травня 2018 року

Але всі поліцейські та прокурори, які організовували масові арешти протестуючих, дуже ризикують.

У Росії завжди відбувається чистка тих, хто був задіяний в обслуговуванні старого режиму. А це означає, що ця чистка не омине не тільки силовиків, а й колишніх путінських друзів.

Якщо путінський режим впаде, то їх можуть заарештувати, обвинувативши в незаконному використанні наданих державою владних повноважень.

Росіяни розчаровуються в Путіні

Розчарування росіян в Путіні наростає. І тепер тільки питання часу, скільки путінський режим ще зможе протриматися.

Не дивлячись на те, що Кремлю поки що немає чого турбуватися про іноземне вторгнення (Китай і без цього повільно прибирає до рук частини Далекого Сходу і Сибіру), Путін найбільше побоюється палацового перевороту, народного повстання чи ще якихось інших форс-мажорних обставин.

При цьому путінський самодержавний режим в жодному разі не передбачає передачі влади демократичним шляхом.

За ситуації, коли одна людина ухвалює основні внутрішні та зовнішньополітичні рішення, і вже не бачить себе поза посадою президента Російської Федерації, Путін добровільно на відставку ніколи не погодиться.

Щоб він міг позірно легітимно зберегти свою владу після 2024 року, коли закінчиться його нинішній четвертий термін президентства, Путіну потрібно змінити конституцію Росії.

Це зробити не важко, оскільки він контролює Державну думу РФ і там проголосують за будь-що, що тільки він запропонує.

Але Путін любить обставляти чергові вибори себе таким чином, щоб, принаймні в його очах, це виглядало дотриманням демократичної процедури.

Проте тепер він має шанси обнулити всі свої попередні президентські терміни, якщо стане президентом нової союзної держави.

Варіант мінімум – створення такої держави йому доступний вже зараз. Варто лише силою включити до її складу Білорусь.

Але Путіну цього явно замало. Тому він докладатиме всі зусилля, аби до складу цього союзу «добровільно» вступила і Україна.

А це означатиме, що в найближчі роки Москва й далі, у різні способи, примушуватиме Україну до інтеграції з Російською Федерацією.

Антикорупційна акція у російському Петербурзі, 26 березня 2017 року
Антикорупційна акція у російському Петербурзі, 26 березня 2017 року

Висока ймовірність спроби палацового перевороту

Зважаючи на неоднорідність інтересів соратників Путіна, і те, що ніхто з них не має намірів брати на себе відповідальність за всі ті злочини, які з 1999 року скоїла путінська злочинна камарилья, існує висока ймовірність спроби палацового перевороту.

Адже тільки таким чином правлячі еліти, діючи на випередження, можуть уникнути народного повстання.

Для них дилема дуже проста – або вони позбудуться Путіна, або разом з Путіним будуть нести відповідальність за все скоєне в Гаазі та інших не дуже комфортних для себе місцях.

Досі підтримка Путіна трималася на тому, що він був спроможний забезпечувати економічні інтереси свого найближчого оточення та їхніх родичів, друзів і партнерів.

Якщо він вже не буде здатний їм це гарантувати, то путінська цінність, як президента Росії, девальвується і він для вищої правлячої номенклатури стає вже не просто непотрібним, а й небезпечним.

Напруженість у політичній системі Путіна стає серйозною. І ситуація навколо персоналістичного путінського режиму динамічно розвивається таким чином, що досвідчене путінське кагебістське оточення може задуматися, як позбутися цього зайвого баласту.

Наприклад, директор ФСБ генерал армії Олександр Бортніков, після неодноразових таємних консультацій з неформальними лідерами КГБ-ФСБ генералами Сергієм Івановим, Миколою Патрушевим і Віктором Черкесовим, може вирішити діяти швидко і оперативно.

Запропонувавши своїм заступникам у ФСБ – генералам Володимиру Кулішову, Сергію Смірнову, Олександру Купряжкіну, Ігорю Сіроткіну, Володимиру Пронічеву, В’ячеславу Ушакову, Сергію Буравльову і Юрію Горбунову підвищення в постпутінській Росії, в обмін на їхню підтримку і лояльність.

Після чого Олександр Бортніков і його соратники починають цілеспрямовано замінювати президентську охорону і обслугу, мотивуючи це Путіну тим, що за агентурними даними туди проникла західна агентура.

Під час чергового тренування з дзюдо Путін несподівано втратить свідомість. Лікарі викликані з Німеччини вже нічим не зможуть йому допомогти.

Якщо комусь подібний сценарій здасться не занадто ймовірним, то варто пригадати з російської історії, що, за винятком Жовтневого перевороту 1917 року, зміна керівництва в Радянському Союзі і сучасній Росії завжди слідувала логіці палацових переворотів.

Коли інтереси груп в правлячому таборі збігалися між собою, відкриваючи цим шлях для зміни лідера країни.

Бо не дивлячись на зусилля Путіна, котрі направленні на зміцнення особистої влади і безпеки, цю безпеку можуть гарантувати йому тільки найближчі соратники і оточення. І лише в тому випадку, коли це їм самим буде вигідно.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG