Доступність посилання

ТОП новини
06 квітня 2020, Київ 18:52

Після масових акцій протесту команда Зеленського змінила риторику (огляд преси)


Активісти «Руху опору капітуляції» виступили проти так званого «розведення сил» і встановили біля Офісу президента України інсталяцію з переліком населених пунктів «сірої зони» на Донбасі. Київ, 14 жовтня 2019 року

Тільки-но в Києві пройшли багатолюдні акції проти капітуляції та підписання «формули Штайнмаєра», українська влада й переговірники помітно змінили риторику, стверджує «Українсьий тиждень». Замість миролюбних заяв про необхідність болючих компромісів, були озвучені умови, радикалізму яких позаздрили б Порошенко з Парубієм.

На переговорах у Мінську українські представники раптово висунули вимогу розпуску угруповань «ЛНР» і «ДНР». Окрім цього, Україна висунула й низку інших умов. У Росії з цього приводу здійнялася звична для таких випадків істерика. Там знову вдалися до шантажу й пообіцяли продовжувати війну, якщо Україна висуватиме такі умови. Та хоч би скільки в Москві злилися й кидалися звинуваченнями, позиція України щодо розпуску «ЛНР»-«ДНР» абсолютно правильна, переконаний автор статті Денис Казанський.

Адже в самих мінських угодах немає ніяких «ЛДНР». Є тільки окремі райони Донецької та Луганської областей – ОРДіЛО. Отже, порушенням мінських угод є якраз сам факт існування так званих «республік». Так, угоди в Мінську справді підписували лідери незаконних збройних формувань «ЛДНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. Ось тільки робили вони це як приватні особи без зазначення будь-яких посад. До того ж один із них уже мертвий, а інший зник безвісти після перевороту в угрупованні «ЛНР». Нічого дивного в тому немає, зазначає автор. І наголошує, що легко й швидко вороги здатні помиритися й пробачити один одного тільки в малобюджетних серіалах. А в реальності воєнні конфлікти можуть тривати десятиліттями й не мають простих рішень.

Тому тим, хто чекав, що Володимир Зеленський, подібно до свого героя Голобородька, швидко помирить «ворогуючих українців», доведеться зіткнутися з жорстокою реальністю, яка полягає в тому, що конфлікт на Донбасі не є внутрішнім і Україна змушена протистояти зовнішній агресії. Її мета – ліквідація українського суверенітету. Тому просто обійнятися з агресором і вмовити його не стріляти, як у кіно, не вийде, констатує автор у публікації «Хто кого розводить?»

Навіщо Зе-команда змінила склад ЦВК і хто в найближчі роки рахуватиме голоси українців, розповідає «Український тиждень». Автор статті Роман Малко вважає, що головними найімовірнішими причинами видаються лише дві.

По-перше, «слугам» потрібна своя ручна ЦВК не так задля можливого втручання в майбутні виборчі процеси, як для контролю над власною фракцією.

Ще одна ключова причина – особиста помста Андрія Богдана, вважає автор. І розповідає про протистояння на окрузі № 169 у Харкові, де у двобої зійшлися народний депутат Олександр Грановський і кандидат від «слуг» Олександр Куницький. Утім, хоч би якими були справжні мотиви розігнати стару комісію, для «Слуг народу» то справа принципу. Задля цього вони були навіть готові ділитися власною квотою з іншими фракціями. Докладніше йдеться в статті «Ансамбль імпровізацій».​

«Український тиждень» аналізує характер війни з Росією. Видання пише, що не лише Білорусь може стати плацдармом для російського наступу. ЗСУ відпрацьовують й інші можливі варіанти наступу з боку агресора. Це і повітряні та морські десанти на Півдні з території окупованого Криму, і класичний наступ механізованих підрозділів на Північному Сході, і «дует» сил ЗС Росії і «ДНР/ЛНР». Основні напрямки можливої атаки Кремля збігатимуться з бажаними військово-промисловими об’єктами, які потрібні Москві для повноцінного розвитку власної армії в умовах санкцій. Отже, варто чекати можливого наступу з окупованих територій Донбасу, Криму й Харківського напрямку з одночасним блокуванням українських сил в Азовському та Чорному морях.

Що можна зробити в такій ситуації? По-перше, визнати наявність проблеми без сліпої віри, що зараз про все вдасться домовитися «десь посередині», наголошує автор статті Юрій Лапаєв. По-друге, розвивати власні Збройні сили.

Можна цілком справедливо пишатися новітніми розробками української оборонної промисловості, як-от «Нептун» чи «Вільха». Потрібно нарощувати виробництво високоточної дистанційної зброї стримування та забезпечувати її достатньою кількістю боєприпасів.

А наявність великих міжнародних проектів в Україні може стати певним запобіжником, бо Захід у разі чого захоче захистити свої вклади. У цьому випадку гроші важливіші за цінності, хай як це звучить. Про це йдеться в статті «План В».

Головною причиною проблем в Україні є корупція. Однак вона не виникає на порожньому місці, тому головне питання – в чому її причини, зазначає дописувач тижневика «Новое время» професор економіки Дарон Аджемоглу.

Він вважає, що як і в інших радянських республіках, влада в Україні тривалий час концентрувалася в руках партійної еліти, яка найчастіше призначалася Кремлем. І, як і в більшості інших колишніх радянських республік (за винятком країн Балтії), український відхід від комунізму очолила колишня комуністична еліта. Це не привело ні до чого доброго.

Але у випадку України ситуація погіршувалася безперервною боротьбою за владу між конкуруючими кланами комуністичної еліти і олігархів, яких ця еліта допомагала створювати і плодити. Дописувач наголошує, що подолати корупцію може лише громадянське суспільство, а не просто сильна держава.

Відмінною рисою посткомуністичного перехідного періоду в Польщі стало не ефективне управління зверху або впровадження вільного ринку, а пряма участь поляків у створенні знизу посткомуністичних інститутів країни. Україна ж, навпаки, отримала повну дозу «приватизації» і «ринкових реформ» зверху. Ніхто навіть не робив вигляд, що намагається посилити громадянське суспільство, і перехідний процес передбачувано виявився під контролем олігархів і колишніх співробітників КДБ. Про наслідки йдеться в матеріалі «Тримай злодія»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG