Доступність посилання

ТОП новини

Розпочавши війну з Україною, Путін завдав удару по самій Росії


Президент Росії Володимир Путін. Сочі, 5 грудня 2019 року
Президент Росії Володимир Путін. Сочі, 5 грудня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Вторгнення Росії в 2014 році на територію України, анексія Криму і окупація частини українського Донбасу дуже негативним чином вплинули на існуючий до того часу світовий порядок. Нездатність країн західної демократії відстоювати існуючі основоположні міжнародні угоди, може підштовхнути Москву на нові акти неспровокованої агресії на європейському континенті. Адже непокаране зло – здатне породити нове зло.

У Кремлі прорахували, що контури обмежувальних «червоних ліній» виписані дуже нечітко, а це дає Путіну можливість агресивного маневрування, прикриваючись засобами масової дезінформації, корупцією в середовищі європейських політиків, кібер-втручанням та традиційним для росіян шпигунством.

А невиробленість дієвої стратегії протидії всезростаючій агресії Москви на світовій арені, призвела до відсутності єдиного фронту контрзаходів експансіоністській політиці Росії, яка не збирається зупинятися на Україні.

Війна Росії з Україною – це не абстракція

Путін грає з Україною в довготривалу гру, виснажуючи її людські, фінансові і матеріальні ресурси та прикладаючи величезні зусилля для того, щоб заблокувати її соціально-економічний розвиток.

Сподіваючись на те, що гранично ослаблена і знекровлена Україна, з часом, буде готовою погодитися на все, що їй диктуватимуть з Москви.

Плакат із зображенням президента Росії Володимира Путіна під час акції «Червоні лінії для Зе». Київ, 8 грудня 2019 року
Плакат із зображенням президента Росії Володимира Путіна під час акції «Червоні лінії для Зе». Київ, 8 грудня 2019 року

Частина європейських держав, на жаль, розглядає гібридну війну Росії з Україною, як якусь нав’язану їм абстракцію, котра їх не дуже стосується, але від якої і відмахнутися непросто.

Існуюча система міжнародної безпеки виявилася неготовою до того, щоб протистояти російській загрозі.

Конфлікт Росії з Україною – це обмежена війна з необмеженими путінськими цілями, що стала, можливо, вододілом в підходах до ведення сучасних війн.

Але якби старші військові чини і військові стратеги, як в Україні так і на Заході, свого часу приділяли більше уваги досвіду війні Росії з Грузією в 2008 році, то, можливо, вдалося б уникнути окупації Росією Криму і частини Донбасу.

Під час акції протесту біля будівлі парламенту Грузії. Тбілісі, 22 червня 2019 року
Під час акції протесту біля будівлі парламенту Грузії. Тбілісі, 22 червня 2019 року

Російська Федерація робить і продовжуватиме робити все можливе, щоб заблокувати просування України в бік Євросоюзу і НАТО.

І Москва застосовує будь-які доступні для неї засоби, щоб Україна стала слабкою і роз’єднаною державою.

Вишукуючи точки уразливості Української держави в економіці, збройних силах і державному управлінні, Росія вичікує на слушний момент для того, щоб нанести по них дошкульні удари.

Путінська система завдала ударів по самій Росії

Але путінська система нанесла дошкульні удари по самій Російській Федерації. Почавши агресивно втілювати свої шовіністичні плани, вона водночас неспроможна забезпечити російському суспільству задоволення основних потреб і доступність якісних послуг.

Корупція, хабарництво і кумівство – стали головними причинами, через які демократія виявилася несумісною з владою в Росії.

А протиставлення непристойної розкоші новітніх російських нувориш ганебній бідності, в якій живе велика кількість населення Російської Федерації, не додає стійкості правлячому режиму.

Діюча в Росії організація влади базується на конструкції, котра дуже подібна на структури мафії.

При чому непотизм і беззаконня, продажність та деморалізація державних чиновників, що змушені працювати на інтереси путінських друзів-олігархів, блокують розвиток російської держави.

За більше ніж 20 років «царювання» Путіна, Росія отримала від продажу газу і нафти до Європи трильйони доларів.

Та усі ці незліченні скарби бездумно витратили на військову агресію в Україні, Грузії, Чечні і Сирії. На фінансування кібератак і фабрику тролів в Ольгіно.

Росія, країна з такою величезною територією, природними і людськими ресурсами, повинна мати економіку, яка б, як мінімум, вдвічі переважала італійську.

Однак Путін і його оточення вибрали шлях «кошмариння» світу й кривавих війн, замість того, щоб приєднатися до цивілізованих демократій.

На жаль, дехто на Заході вважає, що стримувати російську загрозу можна, поступаючись їй. Це є помилкою, яка вже неодноразово доводилася історією.

Європейські політики, ті, які не стали на шлях «шрьодерства» і не підгодовуються російськими нафтогазовими грошима, повинні усвідомити, що лише жорстке стримування Росії здатне гальмувати її імперські амбіції.

Президент Росії Володимир Путін і колишній канцлер Німеччини, голова комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, член правління російського «Газпрому» Ґергард Шредер (праворуч), якого називають «персональним другом Путіна». Петербург, 21 червня 2012 року
Президент Росії Володимир Путін і колишній канцлер Німеччини, голова комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, член правління російського «Газпрому» Ґергард Шредер (праворуч), якого називають «персональним другом Путіна». Петербург, 21 червня 2012 року

Росія, наслідуючи приклад колег із Північної Кореї, хоче мати свій власний інтернет.

Хоча цей обмежений «інтернет» в стилі КНДР є, більшою мірою, внутрішньою мережею, ніж інтернетом.

І коли вона так цього прагне, то, можливо, варто було б піти їй на зустріч? Мінімізувавши ризики небезпек, які витікають з відкритої конфронтації з Москвою.

Якщо Росія була тимчасово або назавжди відключена від інтернет-економіки, це стало б ескалацією існуючих санкцій. Чітко продемонструвавши однозначну реакцію на деструктивну поведінку Кремля.

Подібне «інтернетне» стримування путінської Росії було б куди більш ефективним, ніж гарячі або локальні війни.

Росії не місце в Раді безпеки ООН

Всі справжні зрушення всередині Російської Федерації можуть відбутися тільки після відходу Путіна від влади. Але до того часу потрібно на агресію Росії одягнути «намордник».

І тут за приклад необхідно взяти те, що зробив свого часу президент Америки Рональд Рейган, щоб приструнчити СРСР.

Поки що половинчасті санкції не змогли змінити агресивної поведінки Кремля. І якщо їх різко збільшити, то сила «укусів» Москви ослабне.

Виснаження російського організму дозволить її сусідам отримати перепочинок і на певний час зітхнути спокійно.

Але, як бачимо тепер, жадібність головних європейських санкціоністів – Німеччини і Франції – починає перемагати обережність.

Те, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Емманюель Макрон, підігрують Москві, може спровокувати Росію на збільшення агресії щодо України.

Президент Франції Емманюель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель (архівне фото)
Президент Франції Емманюель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель (архівне фото)

Санкції – це один з інструментів, щоб урозумити агресора Росію.

Проте основний механізм для вирішення питань війни і миру на планеті – це Рада безпеки ООН. І цей механізм абсолютно застарів і не працює.

Так 3 країни з числа постійних членів Ради безпеки ООН, одна з яких – агресор Росія, підписали Будапештський меморандум. Але як він виконується?

Більш того, він навіть не обговорюється і його тема не піднімається під час міжнародних переговорів, на яких розглядають питання війни Росії проти України.

Можна сказати, що Рада безпеки ООН застаріла не лише за своєю суттю, а й за формою.

Адже коли Росія може заблокувати будь-яке рішення РБ ООН щодо війни Росії з Україною, то зароджується підозра – чи взагалі там місце Російській Федерації?

Крім того, що Росія отримала місце в Раді безпеки ООН автоматично, як правонаступниця СРСР в порушення Статуту ООН, вона ще й має право вето.

Що є цілковитим нонсенсом. Бо ніякої заявки про вступ в ООН Росія взагалі не подавала. Тобто була грубо порушена вся процедура її вступу.

Та й взагалі, як Росія, держава-терорист, може бути членом Ради безпеки ООН і мати право вето, коли вона створює конфлікти по всьому світу і окупує території сусідніх країн?

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG