Доступність посилання

ТОП новини
27 лютого 2020, Київ 13:34

Патріоти України, колаборанти і третя група виборців. Оцінка останніх


(Рубрика «Точка зору»)

«У новому році нам треба бути єдиною країною щодня», – заявив шостий президент Зеленський у своєму новорічному вітанні. Гасло об’єднання країни активно використовував і його попередник. Ні, не Порошенко, бо йому дісталась внутрішньо вже об’єднана країна, мобілізована на боротьбу із зовнішнім ворогом. «Зшивав країну» інший попередник – Янукович.

Звідки ж взялося таке бажання когось об’єднувати, і хто її роз’єднував? Та загалом – майже всі попередні політики. Починаючи зі здобуття Україною незалежності і до початку російсько-української війни у 2014 році майже всі національні виборчі кампанії будувалися на протистоянні між умовними «сходом» і «заходом», тобто на виборі свого геополітичного шляху.

Останні президентські вибори знову поділили українців

Державницькі патріотичні сили завжди відстоювали курс на євроатлантичну інтеграцію, колабораціоністи тягнули нас у різноманітні проєкти пострадянського простору під егідою Росії. В результаті країна розвивалася за принципом маятника – перемагали то одні, то інші. З часом електоральна «лінія фронту» просувалась із заходу на схід, і з початком війни вийшла на російсько-український кордон і укріплені позиції українських військ.

Проте останні президентські вибори знову поділили українців, і принцип поділу важко назвати географічним, бо Зеленського підтримали майже всюди. Патріотична частина виборців за інерцією вважає прихильників «слуг» проросійськими, але це далеко не так. Проросійська група виборців і далі голосує за прямих спадкоємців Партії регіонів – «Опоблок» і «За життя».

Їх називають по-різному: «какаяразніца», малороси, совки, «противсіхи»…

Ось так несподівано з’ясувалось, що в Україні існує третя група виборців, яку раніше окремо не виділяли, і на яку не робили окремих акцентів у виборчих штабах. Сьогодні їх називають по-різному: «какаяразніца», малороси, совки, «противсіхи»… але це назви лише складових загального електорального болота. Їх об’єднує безідейність та відсутність чіткої позиції.

«Болото» – це, між іншим, не образа, а цілком прийнятний політологічний термін, який характеризує нерішучі, невизначені політичні сили, групи, партії і політичних лідерів. Болото (французькою Marais) – це ще й назва групи депутатів, яка становила більшість у Конвенті у період Великої французької революції.

Спочатку французьке Болото підтримувало в Конвенті жирондистів, потім якобінців, а в період розколу якобінського блоку (березень 1794 року) робесп'єристів. За термідоріанського перевороту 27–28 липня 1794 року Болото перейшло на бік контрреволюційних змовників. Депутати Болота користувалися великим впливом в термідоріанському Конвенті. Після цієї історії влучна назва «Болото» закріпилася за політичними угрупованнями, поведінка яких характеризується нерішучістю та прагненням ухилитися від боротьби.

Саме для них немає жодної різниці, якою мовою говорити, на яких вулицях жити чи під який пам’ятник класти квіти

Українське Болото теж утримувало нейтралітет, а в головних питаннях йшло за тією з політичних сил, яка на даний момент була сильнішою. Так, виборці «болота» голосували і за умовно-проєвропейських Ющенка-Порошенка, і за умовно-проросійських Кучму-Януковича. Саме для них немає жодної різниці, якою мовою говорити, на яких вулицях жити чи під який пам’ятник класти квіти.

І от тепер саме «болото», найбільша електоральна група в Україні (при чому, вона завжди була найбільшою), у купі з противсіхами та рештками проросійських сил обрали президентом Зеленського. Від цього вони, звісно, не стали проросійськими, і не стануть проукраїнськими чи проєвропейськими. Вони ніякі, і завжди такими будуть. Будь-які рейтинги для них тимчасові.

Завтра, коли патріоти виганятимуть вже всім обридлого Зеленського, вони обов’язково їх підтримають.

Дмитро Сінченко –​ голова ГО «Асоціація політичних наук»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Дмитро Сінченко

    Керівник Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців». Раніше працював на посадах речника Всеукраїнської організації «Дебатна Академія», члена Національного комітету кампанії «Молодіжна варта», віце-президента Українського незалежного фонду інноваційного розвитку. У 2009 році був одним із засновників та спікерів Громадської кампанії «Новий Громадянин». У 2011 році долучився до заснування Руху «Чесно». Із 2012 року очолюю ГО «Асоціацію політичних наук». Політичний аналітик, блогер, публіцист.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG