Доступність посилання

ТОП новини
07 липня 2020, Київ 15:38

Символи радянської окупації. Режим Путіна продовжує «війну пам'ятників»


Плакат російською мовою «Окупанти, йдіть додому!» на вулиці чеського міста Плзень у день вторгнення в Чехословаччину військ країн Варшавського договору, 21 серпня 1968 року

(Рубрика «Точка зору»)

Росія і «війна пам'ятників»

Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти муніципальних чиновників чеської столиці, які ухвалили рішення про перенесення пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву. Справа з’явилася не просто так. З пропозицією про початок розслідування до чиновників звернувся міністр оборони Росії Сергій Шойгу.

Одночасно російський міністр звернувся до свого чеського колеги Любомира Метнара з проханням передати Росії демонтовану статую Конєва. І вже отримав відмову з простої причини. Демонтований пам’ятник не є власністю Міністерства оборони Чехії і взагалі держави. Він належить району Прага-6 і тільки місцеве самоврядування може ухвалити рішення про те, де йому перебувати. Якщо воно вирішує, що місце пам’ятника – не на площі, а в музеї, то так тому і бути. І ніякого «складу злочину» тут не проглядається.

Під час демонтажу пам'ятника радянському маршалу Івану Конєва у Празі, 3 квітня 2020 року
Під час демонтажу пам'ятника радянському маршалу Івану Конєва у Празі, 3 квітня 2020 року

Однак сама реакція Шойгу свідчить, в якому королівстві кривих дзеркал живе голова російського військового відомства – як, втім, і чиновники зі Слідчого комітету. Ці люди навіть і не здогадуються, що у місцевого самоврядування може бути своя позиція з приводу пам’ятників, які прикрашають (або спотворюють) площі Праги, а у президента Чехії Мілоша Земана, прессекретар якого засудив демонтаж пам’ятника Конєву – своя. І що монумент може не належати державі і у міністра оборони просто немає можливості розпоряджатися його долею.

Путінська Росія не вперше бере участь у «війні пам’ятників»

Втім, навряд чи такі дрібниці взагалі цікавлять Шойгу. Адже путінська Росія не вперше бере участь у «війні пам’ятників». Чудовий приклад – історія з так званим «Бронзовим солдатом» в Естонії. У 2007 році російське керівництво активно протестувало проти перепоховання військовослужбовців і перенесення пам’ятника радянським солдатам із центру Таллінна на військове кладовище. Перепоховання було використано для дестабілізації ситуації в Естонії.

Пам'ятник «Бронзовий солдат» – монумент невідомому солдату (солдатам армії СРСР, які загинули в Другій світовій війні) – на той час ще у центрі столиці Естонії, звідки його у 2007 році перенесли на Військовий цвинтар. Таллінн, 23 липня 2006 року
Пам'ятник «Бронзовий солдат» – монумент невідомому солдату (солдатам армії СРСР, які загинули в Другій світовій війні) – на той час ще у центрі столиці Естонії, звідки його у 2007 році перенесли на Військовий цвинтар. Таллінн, 23 липня 2006 року
Поліція використовує сльозогінний газ, намагаючись розігнати осіб, які зібралися в центрі столиці Естонії, щоб не допустити перенесення пам'ятника радянському солдату з центру міста на Військовий цвинтар. Таллінн, 26 квітня 2007 року
Поліція використовує сльозогінний газ, намагаючись розігнати осіб, які зібралися в центрі столиці Естонії, щоб не допустити перенесення пам'ятника радянському солдату з центру міста на Військовий цвинтар. Таллінн, 26 квітня 2007 року
Пошкоджена крамниця після двох днів заворушень у центрі Таллінна, 28 квітня 2007 року
Пошкоджена крамниця після двох днів заворушень у центрі Таллінна, 28 квітня 2007 року
Поліцейські затримують трьох осіб у другу ніч дводенних заворушень. Таллінн, 28 квітня 2007 року
Поліцейські затримують трьох осіб у другу ніч дводенних заворушень. Таллінн, 28 квітня 2007 року

І, до речі, в Естонії ситуація була діаметрально протилежною тій, що ми спостерігаємо в Празі. Питання про військові поховання перебувають в компетенції саме міністра оборони (як, втім, і в Чехії, просто монумент Конєва – пам’ятник, а не могила). Але проти перенесення пам’ятника і могил під ним виступала мерія естонської столиці. І тоді в Москві якраз активно підтримували місцеве самоврядування і стверджували, що центральна влада не повинна втручатися в його повноваження. А зараз, як бачимо, все відбувається з точністю до навпаки.

Окупація Чехословаччини та Естонії

За кожною такою ситуацією – прагнення Кремля змусити інші країни прийняти російську – а якщо бути точним – радянську версію історії. Маршал Іван Конєв, поза всяким сумнівом, важлива фігура в історії Другої світової війни. Але після її закінчення саме він керував придушенням антикомуністичного повстання в Угорщині та відвідував Прагу напередодні радянської окупації Чехословаччини. Для чехів, які пережили цю окупацію, пам’ятник Конєву став символом не звільнення Праги, а радянського вторгнення і розправи над «празькою весною». Але в Москві не хочуть про це пам’ятати.

В путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії

Поховання солдатів в центрі Таллінна було нагадуванням не тільки про бої в Естонії під час Другої світової війни, а й про те, що після війни продовжилася радянська окупація Естонії – одна з найчорніших сторінок в історії естонського народу. Рішення перенести прах воїнів на військове кладовище було і даниною поваги їх пам’яті, і небажанням зберігати в центрі столиці монумент, який для багатьох став нагадуванням про окупацію, репресії, загибель родичів і друзів в Сибіру. Але в путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії.

«Побєдобєсіе» і фальсифікація минулого

Саме небажання рахуватися з історією привело до того, що пам’ять про перемогу в Другій світовій війні переродилася в путінській Росії в «побєдобєсіе», а прагнення сусідніх країн об’єктивно поставитися до свого непростого минулого призводить до «війни пам’ятників». І аж ніяк не тільки пам’ятників – якщо ми згадаємо про Крим і Донбас, про переписування історії на окупованих територіях, фальсифікацію минулого, дискримінацію української мови і репресії проти українських і кримськотатарських активістів, церкви, культурних і національних інституцій. До речі, проти організаторів та учасників цих дій не порушують кримінальних справ – хоча вони здійснюють злочини не проти кам’яних ідолів, а проти живих людей з плоті і крові.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG