Доступність посилання

ТОП новини

«Злочини влади вже не зітруться з пам’яті». Інтерв’ю зі Світланою Тихановською


Світлана Тихановська в Литві

Світлана Тихановська стала кандидатом у президенти Білорусі після того, як влада арештувала її чоловіка, відомого блогера Сергія Тихановського, який збирався балотуватися на виборах. І мало хто очікував, що Світлана перетвориться якщо не в лідера, то принаймні в символ білоруського протестного руху – або «демократичної революції», як сказала вона сама, виступаючи на днях перед депутатами Європарламенту.

Тихановська була зареєстрована – влада, очевидно, не вважала її серйозним суперником для Олександра Лукашенка – але виявилось, що в умовах, коли всі основні кандидати опозиції відхилені владою, Тихановська стала об'єднуючою фігурою, її мітинги збирають десятки тисяч людей. Платформою Тихановської стало звільнення політв’язнів і проведення нових, вільних виборів.

Увечері 9 серпня опозиція, яка вела альтернативний підрахунок голосів, заявила, що Тихановська перемогла і що влада здійснює масові підтасовки. Офіційно було оголошено про перемогу Лукашенка, а наступного дня після голосування Тихановську викликали до ЦВК, де з нею переговорили «двоє високопоставлених співробітників правоохоронних органів». Наступного ранку Тихановська опинилася у Литві, записала два відеозвернення – з закликом припинити вуличні протести і що найцінніше в житті – це діти. Ніхто з її прихильників не сумнівався, що вона була під жорстким тиском.

У Литві, з’єднавшись з дітьми, Тихановська заявила, що готова стати національним лідером, закликала прихильників до мирної акції, а владу – відмовитись від застосування насильства проти демонстрантів. Вона створила Координаційну раду для мирної передачі влади.

Світлана Тихановська (в центрі), Вероніка Цепкало (ліворуч) та Марія Колесникова на передвиборчому мітингу в Мінську 30 липня 2020 року
Світлана Тихановська (в центрі), Вероніка Цепкало (ліворуч) та Марія Колесникова на передвиборчому мітингу в Мінську 30 липня 2020 року

В інтерв'ю Радіо Свобода Світлана Тихановська розповідає, що нещодавно її запитали: з ким би вона хотіла поговорити і відповіла, що вибрала б чоловіка, за яким сумує:

– До нього ходить адвокат досить часто – це його якось підтримує. Загалом все добре, наскільки може бути добре людині в тюрмі. Він вірить в білоруський народ, підтримує мене та всіх людей.

– Ви говорили, що готові повернутись, коли це буде більше-менш безпечно для вас і вашої родини. Якщо, наприклад, ваш чоловік буде на свободі – цього буде достатньо?

– Це буде дуже вагомий аргумент, щоби повернутися. Щоразу, коли я говорю про безпеку, я маю на увазі, що почнеться діалог між владою і людьми і я буду розуміти, що справа вже йде до нових виборів, в яких я брати участі не планую, але буде ясно, що ми посунулись з мертвої точки.

– Чимало чекають від вас більшої рішучості, професійності. Вони хотіли б, щоб Тихановська вела себе по-президентськи. Ви дійсно обережні в оцінках, небагатослівні в інтерв'ю. Це пояснюється причиною, яка на поверхні, – що ваш чоловік Сергій фактично в заручниках? Чи ви обережні з інших причин?

Нині така ситуація, коли потрібно дуже обережно підбирати слова коли говориш

– В цілому по життю я не особливо емоційна. Нині така ситуація, коли потрібно дуже обережно підбирати слова коли говориш. Багато хто вимагає рішучий дій, але люди повинні розуміти, що існує відповідальність коли людина робить якісь заяви. Так, я не гаряча, я не буду з плеча рубати, мені потрібно посидіти, подумати. Можливо, люди називають це обережністю, можливо, це так і є, але я назвала це ретельним підходом до кожного питання.

– Який ваш статус, ким ви себе вважаєте на сьогоднішній момент, – враховуючи, що багато хто хотів би аби ви поводили себе як президент? Обраний президент, тимчасовий президент? Національним лідером ви себе вже називали…

Називати себе народно-обраним президентом, напевно, маю право, але президентом в повному розумінні цього слова – ні

– Мені ставлять таке питання, хоча насправді чіткого визначення немає, хто я. Я розумію людей, які називають мене народно-обраним президентом і національним лідером. Я б себе назвала, напевно, все-таки символом змін. З розумінням того, що я взяла на себе відповідальність як національний лідер, я не можу відповісти на цей питання. Називати себе народно-обраним президентом, напевно, маю право, але президентом [в повному розумінні цього слова] – ні, бо, на жаль, зараз не можна вже щось довести, бо офіційні дані вже були знищені, перераховувати голоси вже ніхто не буде, звичайно. Тобто люди хотіли б бачити з мого боку більш рішучі дії.

А чого очікують? Нехай вона назве себе президентом? А потом: де її військо, чому вона нас не захищає? Назвешся так, тоді ти вже повинна приймати такі рішення. Ви знаєте, що лідери країн спілкуються зі мною, а не з нинішнім керівництвом Білорусі, і це, напевно, багато про що говорить. Тож вони зараз сприймають мене як лідера Білорусі. Але я теж все через себе пропускаю. Якщо мені не подобається вести себе агресивно, то я цього не буду робити.

– До останнього часу ви не розкривали деталі одної жахливої ночі та переїзду до Литви. Можливо, зараз щось можете сказати?

– Ні, на жаль, я не готова розповісти. Може колись пізніше.

– Доля вас неочікувано, ви самі це говорили, винесла на «передову» історії. Ще недавно ви говорили, що мали аполітичне життя, як і більшість білорусів. Тепер ви опинилися в новій ролі, як і весь білоруський народ, який на очах набуває національної самосвідомості. Світлана Алексієвич недавно сказала: «Мене не перестає дивувати мій народ. Захоплююсь». А ви як оцінили б цей процес?

Люди щасливі, що подолали свій страх, вони щасливі, що знаходяться там. Немає злості, немає ненависті

– Колосальний. Мені дуже прикро, що я зараз не там. Коли мені розповідають, які емоції там вирують під час демонстрацій, – люди не ідуть туди з жорстокістю, вони висувають свої вимоги [до Лукашенка] – «Іди!», вони йдуть з любов'ю. Вони щасливі, що подолали свій страх, вони щасливі, що знаходяться там. Немає злості, немає ненависті. Вони розуміють, що буде важка боротьба, але вони щасливі відчути себе єдиним народом, відчути себе нацією. У нас була якась розрізненість, ми жили кожен у своїй комірці. Так, більшість було аполітичною. Згадайте наші минулі вибори: чого на них йти – все одно нічого не зміниться. На даний момент кожен розуміє, що від нього залежить дуже багато. Стався поворот у свідомості людей. Твориться історія.

Акція протесту в центрі Мінська. 27 серпня 2020 року
Акція протесту в центрі Мінська. 27 серпня 2020 року

– Ви кажете, що білоруський народ прокинувся. Що його розбудило? Шок від побиття мирних людей силовиками, загибель людей, тортури, десятки зниклих безвісти?

Те, що трапилось, не піддається опису просто словом «жорстоко»

– Революція в свідомості людей відбулась не після 9 серпня, вона формувалась більше року, можливо, ще раніше – просто це не було очевидним. Все почалось давно, можливо з Сергія Тихановського, потім прийшов ковід, який показав, що наш уряд, наші чиновники не поважають своїх людей, не піклуються про них. Це все не відбулося за один день. Накопичувалось. І те, що трапилось 9 серпня після виборів, – люди вийшли з мирною демонстрацією проти фальсифікації виборів – у що це переросло? Це підштовхнуло навіть тих людей, які і не думали в цьому брати участі. [Те, що] вони побачили, – це була остання крапля.

– Побиття?

– Так. Те, що трапилось, не піддається опису просто словом «жорстоко». Як можна було так поставитись до власного народу? Люди з синцями… Те, що люди розповідали – я була в шоці. У людей накипіло… На жаль, влада здійснила злочини, які вже не затерти з пам'яті.

– Білоруси говорять, що своїми діями останніх місяців Лукашенко «обнулив» усі свої досягнення та заслуги за 25 років перед країною. Люди дивуються: невже йому неважливо, яким він залишиться в пам'яті співгромадян?

– Важливо йому чи ні яким він залишиться в історії, я сказати не можу. Було б дуже достойно залишитись просто першим президентом, який довго правив і пішов у відставку за бажанням людей, і не перетворювати свій відхід в криваві побоїща, не викликати ненависть своїх людей.

– Це зараз можливо, він не пройшов вже точку неповернення?

– Ні, пробачити вже, напевно, ніхто не зможе. Але білоруси не злопам’ятні. Якщо, як мені здається, зараз піти спокійно, тоді це зможе стати пом’якшуючою обставиною для його долі. Хотілося б, аби все це закінчилось красиво, не хочеться в прірву скочуватися.

– Президент Росії Володимир Путін в інтерв'ю російському телебаченню сказав, що немає потреби – поки що – для введення російських сил в Білорусь, але додав, що в Росії створений резерв співробітників правоохоронних органів для допомоги. На думку Путіна, союзний договір з Білоруссю надає Росії можливість допомогти сусіднім країнам забезпечити стабільність. Тобто, така можливість є, Путін не виключив. Як вам здається, кому цей сигнал адресований?

Приводу для введення якої-небудь російської «допомоги», ОМОНу або ще когось не буде. Бо в нас суто мирні протести

– Я не думаю, що Володимир Путін може промовити слова, які нічого не значать. Але ми розуміємо, що приводу для введення якої-небудь «допомоги», ОМОНу або ще когось не буде. Бо в нас суто мирні протести, ніхто з білоруських людей не хоче силового вирішення питань. Ми розуміємо, що можуть бути такі приховані провокації з боку влади, щоб дати поштовх, щоб люди розчарувались, щоб силу почати застосовувати. Але це все провокації, білоруси не хочуть ніяких силових методів. Насправді причин для допомоги у вигляді якихось силових рішень з боку Росії немає. Це наша внутрішня проблема, внутрішні питання, яке білоруси обов'язково вирішать за білоруськими правилами.

Бійці ОМОну блокують Червоний костел в центрі Мінська. 26 серпня 2020 року
Бійці ОМОну блокують Червоний костел в центрі Мінська. 26 серпня 2020 року

– Один з білоруських дипломатів, який пішов з посади, сказав, що, на його думку, змістити Лукашенка можуть ті, хто його привів на цю посаду, – це робітники великих підприємств, робітничий клас, хребет білоруської промисловості, селянство, тобто, люди з народу, не силовики. Я зараз бачу страйкові комітети…

– Так. Працюючі люди і складають кістяк нашого суспільства. Те, що вони не змирились з «бєзпрєдєлом», який має місце, що вони вийшли на страйки, – це говорить про багато що. Терпець уривається. Я думаю, що тільки тривалі страйки – хоча не хотілося б щоб вони були тривалими, бо це завдає удару по економіці – лише таким чином можна змусити Лукашенка піти.

– У вас двоє маленьких дітей, син шкільного віку. Як ваш син почне навчальний рік поки ви у Литві? І у вересні у вас день народження. Яким чином ви хочете його відмітити?

– Навчальний процес важливий. Так як до Мінська я повернутися не зможу, ми будемо організувати навчальний процес тут. До дня народження дуже сподіваюся бути в Білорусі – це було б найбільшим подарунком. Нічого, якщо це не вдасться, то в колі друзів. На жаль, чоловіка поруч немає. Але, можливо, щось поміняється.​

Інтерв'ю з Світланою Тихановською відбулось у Вільнюсі, в 50 км від місця, де побудована Білоруська атомна станція. Литва від самого початку не була у захваті від близького сусідства своєї столиці з великим небезпечним об'єктом, до якого у неї були технічні претензії. Як і інші країни Балтії, Литва оголосила, що не буде купувати електроенергію, вироблену на тій АЕС. Якщо кількість країн, які діятимуть аналогічно, зросте, тоді білоруська економіка зазнає мільйонних збитків.

Позиція Тихановської щодо цього російського проєкту, який посварив Мінськ і Вільнюс, така: станція якщо й треба було будувати, то лише після всебічного обговорення з власними громадянами та сусідами. А тепер, коли станція побудована, але ядерний процес там ще не запущений, ставлення до цього об'єкту, вважає вона, могли б висловити кандидати в президенти на нових виборах. Як і до інших нагальних проблем, які стоять перед Білоруссю. Головне – домогтися таких виборів, вважає Світлана Тихановська.

(Оригінал публікації на сайті Російської редакції Радіо Свобода. Автор інтерв’ю –​ Ірина Петерс).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG